Про проблему утилізації побутових відходів та переповнених сміттєзвалищ в Україні заговорили після інциденту на полігоні в Грибовичах, що під Львовом. Два роки тому величезне звалище вкотре загорілося. Під час гасіння вогню загинуло четверо пожежників: на звалищі трапився зсув, і людей розчавила гора сміття.
Трагедію в Грибовичах швидко перетворили на фарс. Її одразу ж стали використовувати у своїх інтересах представники влади, щоб знизити рейтинг свого опонента мера Львова Андрія Садового. Переповнений сміттєвий полігон закрили, сміття зі Львова довелося вивозити на інші сміттєзвалища, в інші регіони України.
Але проблема сміття в Україні, зрозуміло, нікуди не зникла. Закриттям одного конкретного полігона вирішити її неможливо.
У всій країні ситуація анітрохи не відрізняється від львівської. Регіони задихаються від сміття, старі звалища переповнені. Питання лише в тому, де запалає наступного разу. У нас тисячі звалищ і практично ніде не налагоджено сортування відходів. За різними даними, ними покрито від 3% до 7% території. При цьому переробляється лише 4% усього сміття. Решта відправляється на полігони. Для порівняння: у Швеції на звалища вивозять тільки 1% всіх побутових відходів! Решту або переробляють вдруге, або відправляють на електростанції. Шведи давно зрозуміли, що сміття можна спалювати замість вугілля чи газу. Підраховано, що 3 т побутових відходів можуть дати стільки само енергії, скільки 1 т викопного палива.
Читайте також: Віддайте наше сміття іншим
Щороку у Швеції утворюється близько 4,4 млн т побутових відходів. З них приблизно 2,2 млн т відправляють на сміттєспалювальні заводи. Загалом у країні 32 таких підприємства. Замість того щоб створювати величезні звалища, шведи сміттям опалюють свої оселі. Наприклад, в одному з найбільших міст країни Хельсінборзі таких будинків близько 40%. Причому процес там налагоджений так добре, що останнім часом навіть виник новий вид бізнесу: імпорт сміття з інших країн. Замість нафти та газу шведи закуповують сміття в ЄС. Протягом року до Швеції ввозиться близько 800 тис. т відходів.
Для України такі новини поки що бачаться епізодами фантастичного фільму. Необхідність купувати дорогий імпортний газ наразі не підштовхнула нас до того, щоб отримувати енергію з власних відходів. Не кращі справи й із переробкою сміття. Ми поки що перебуваємо на самому початку шляху. Наприклад, у столиці навчилися лише ставити поруч зі звичайними баками окремі контейнери для збору пластику. Папір, скло, метали — все це потрапляє в загальну купу.
Однак бізнес навчилися робити на іншому. На деяких сміттєвих полігонах в Україні сьогодні реалізуються проекти з видобутку звалищного газу. Гори сміття, що були накопичені за десятиліття, давно перетворилися на газові родовища. У їхніх надрах у процесі гниття органіки постійно утворюється метан. Саме через це найчастіше звалища й горять, завдаючи стільки незручностей населенню. Спалахує не так старе злежане сміття, як горючий звалищний газ. Але останнім часом на ньому навчилися робити гроші.
Читайте також: У КМДА запропонували вивозити сміття в зону відчуження
У Вінниці вже кілька років видобутком газу й отриманням із нього електроенергії на місцевому звалищі займається німецький інвестор Йорг Майснер. На полігоні в Стадниці німець побудував невелику електростанцію, яка на місці спалює видобутий газ і відразу ж продає його ДП «Енергоринок» за зеленим тарифом. Вигода для всіх. Німець заробляє гроші, місто отримує податки. У довкілля потрапляє значно менше звалищних газів. А на сміттєвому полігоні після такої дегазації значно зменшується ризик загорянь. Якби така система у 2016 році працювала на полігоні в Грибовичах, він, швидше за все, не зайнявся б і люди залишилися б живі.
Для видобутку газу в товстому шарі сміття в шаховому порядку пробурені свердловини завглибшки 20–25 м. У них вставлені перфоровані труби, у які збирається газ. Далі за допомогою компресора його викачують на електростанцію, що встановлена поруч. За оцінками Йорга Майснера, запасів газу на звалищі під Вінницею вистачить на кілька десятків років.
Комунальному підприємству, на балансі якого перебуває полігон у Стадниці, німецький інвестор відраховує 10% свого доходу. За рік набігає 2,5 млн грн. Не дуже багато, але й ці гроші не зайві для невеликого міста в небагатій країні. Тим більше що, за словами Майснера, головний ефект від дегазації не економічний, а екологічний. У більшості українських міст нічого подібного не робиться, звалища й далі горять і забруднюють довкілля викидами.
У січні нинішнього року таку систему дегазації ввели також у Хмельницькому. Там конкурс виграла українська компанія «Біогаз Енерджі». Вона відраховуватиме місту 13% прибутків від проданої електроенергії, що, за попередніми підрахунками, становитиме, як і у Вінниці, 2–2,5 млн грн за рік.
Читайте також: Сортувати по-європейськи. Як українців стимулюють до роздільного збору відходів
А ось у Кременчуці німецький інвестор зіткнувся з протидією місцевої влади. Кілька років тому Йорг Майснер домовився з керівництвом міста і встановив своє обладнання на Деївському звалищі. Бізнес працював успішно, як і у Вінниці. Однак у 2017 році влада Кременчука розірвала всі домовленості з інвестором і передала звалище іншій компанії. Місцеві ЗМІ писали, що таке рішення ухвалили мер Віталій Малецький і народний депутат від Кременчука Юрій Шаповалов, які таким чином лобіюють інтереси своїх бізнес-партнерів, що заходять на Деївське звалище замість компанії Майснера. Рішення стало неприємним сюрпризом для німця, який із сумом констатує, що його попереджали про такі проблеми, але він усе одно вирішив працювати тут. Майснер каже, що його вражає потенціал України, де накопичено таку кількість неперероблених відходів. Це для українських чиновників звалища — це проблема. А для підприємливих бізнесменів — золоте дно.
Утім, є надія, що найближчим часом ситуація зміниться. З 1 січня 2018 року набрала сили правка до Закону «Про відходи», що забороняє поховання непереробленого сміття. Відтепер органам місцевого самоврядування не можна відправляти його на полігони, тому міста й села повинні забезпечити сортування сміття за видами для переробки та утилізації. Звичайно, можливість забезпечити цей процес зараз є не у всіх. У невеликих містах і селах до цього не готові. За кілька місяців ніяким законом ситуацію не виправиш. Але принаймні можна сподіватися, що тепер справа зрушиться з мертвої точки й Україна перейматиме європейський досвід ще й у такій важливій справі, як переробка сміття.
Читайте також: Наука з буком: громадські ініціативи та сміттєва криза у Львові
А тим часом у розвинених країнах переходять уже на новий рівень утилізації відходів. Нинішній тренд — не тільки його сортування в домогосподарствах, а й переробка в домашніх умовах. У 2017 році підприємці з Ізраїлю створили новий стартап — домашню установку HomeBiogas, яка дає змогу переробляти органічні відходи на газ і таким чином заощаджувати. Її конструкція досить проста. Газ утворюється в так званому біоконвертері — камері об’ємом 2 м3. Установка підключається до домашньої плити. За день біоконвертер здатний виробляти близько 12 л біогазу. Цього достатньо для тригодинної роботи газової плити. Коштує HomeBiogas від $550 до $750.
Звичайно, у кліматичних умовах України така установка працюватиме менш продуктивно. І все ж таки впровадження таких технологій могло б стати справжньою революцією в утилізації сміття. А головне — дало б українцям змогу робити гроші буквально з повітря. Адже досі мільйони тонн органічних відходів, які утворюються в домогосподарствах, а також в агросекторі просто гнили на звалищах і в сміттєвих баках. Сучасні технології дадуть змогу перетворювати їх на цінний ресурс. Для бідної держави, яка домагається енергонезалежності, це справді був би крок уперед, який допоміг би вийти зі складного становища.
Приклад інших країн, що зуміли перетворити проблему на бізнес, вкотре показує нам нашу відсталість. Бідність є наслідком безгосподарності. Скаржачись на дедалі вищі ціни на опалення і газ, ми ігноруємо власні можливості. Забуваємо, що європейські цінності — це, зокрема, і дбайливе ставлення до довкілля, а також раціональне використання власних ресурсів. Наші незароблені гроші лежать у нас же під ногами. Іноді потрібно їх просто побачити.