Або одержує їх, хто знає: відтоді як він потрапив у розшук, виборці його якось не зустрічали. А ось майданчик для стерилізації чотирилапих безхатченків, яку започаткували тоді в Бахмуті активісти, працює досі. Хоча, як зізнаються волонтери, радше всупереч, ніж завдяки, бо тримається лише на кошти дрібних, але небайдужих благодійників: до розуміння гуманного вирішення проблеми міських тварин у Бахмуті влада так і не дозріла.
Взагалі тоді слово «грант» асоціювалося з можливістю закрити дірки в місцевому бюджеті й зробити те, до чого не доходили руки та гроші місцевих керманичів. І отримати піар для подальшого здирництва з тих, кому ті гранти потім надавалися. Найпопулярнішими були місцеві та регіональні гранти, тому ініціативні групи писали проекти для встановлення вікон у дитсадках, шиття костюмів для ансамблів чи придбання комп’ютера для бібліотеки. Речі потрібні, але, швидше за все, кошти на все це безпардонно розкрали на різних рівнях, тому громадяни були щасливі отримати блага хоч якимось чином. Ще серед громадських активістів були поодинокі професіонали, яких позаочі називали «грантожерами», бо реального впливу на суспільство їхня діяльність не мала. Радше імітувала активність та бачилася чудернацькою: то лекції про переробку сечі в питну воду організують, то проаналізують рівень чесності влади за сумнівними критеріями. Звісно, з обідом грантовим коштом…
З початком бойових дій (йдеться вже про кінець 2014 року), коли з’явилося розуміння того, що в нас є постраждалі, але звільнені території, на Донбас разом із потоками гуманітарної допомоги потрапили різні проекти, багато з яких можна вважати грантовими. Оскільки одночасно масово зайшли і перші, і другі, багато хто навіть не переймався, щоб відчути різницю. Тому у свідомості простого мешканця містечка Донеччини чи Луганщини грант — це гроші, які дають «на халяву». Тому процес освоювання коштів пішов у кількох напрямах, а охоплення населення збільшилося в рази. Деякі проекти справді стали порятунком для людей, що через війну втратили дім чи бізнес. Хтось за грантовими програмами почав вчити жителів брати відповідальність за процеси, що відбуваються в їхньому місті.
Читайте також: Ще одна галузь економіки
А деякі ініціативи традиційно нагадували пікнік на узбіччі: поговорити про права та придбати для цього чайний сервіз. Ставлення до тих чи інших одержувачів грантів у суспільстві змінилося, але досі має полярні оцінки: від негативних, через нерозуміння користі проектів, до позитивних із бажанням теж спробувати себе в ролі шукача коштів на щось цікаве. Багатьом активістам доводилося чути сентенцію, яка нагадує відоме всім «Поки ви там скачете, Донбас працює!»: «Не запрошуйте мене, мені працювати треба, а не гранти пиляти. Дармоїди, грантожери, вам, окрім грошей, нічого не треба».
Майже в кожному місті Донбасу як гриби після дощу з’явилися простори для вільного спілкування: хаби, майстерні, антикафе, що раніше тут не були в тренді. Майже всі вони є некомерційними проектами, які існують грантовим коштом. Спочатку ідею підхопило багато творчих людей, але з часом активно користуватися таким форматом стали тільки для зустрічей із відомими людьми, бо через грантову наповненість проекту грошей за квитки не беруть. Там проводять майстер-класи чи якісь тренінги, але вони нічим не відрізняються від тих, які вже успішно й давно діють у гуртках, кімнатах школяра, музеях чи бібліотеках. Десь це зупинилося на рівні творчості для початківців, тому справжні митці туди вже не ходять. А ось ті, які були створені як бізнес-проект, хоча й теж грантовим коштом, розвиваються, бо власники зацікавлені в більшому, а не просто в тому, щоб поставити галочки про проведення заходу.
«З великим позитивним ефектом понад рік тому зайшли в Україну фонди, які почали надавати фінансову допомогу для сприяння самозайнятості», — розповідає керівник ГО «Добропільський центр молоді «Добро» Володимир Орос про свій досвід поєднання соціально корисної та економічно вигідної справи. І як приклад згадує міжнародну організацію з міграції, яка видавала обладнання на суму до $900 через місцеві представництва. Спочатку знайти тих, хто бажає почати свою справу, було дуже складно, хоча умови гранту не вимагали навіть офіційного відкриття ФОП. Зате вже на другому етапі була черга. Багато хто з перших ластівок розширив свою діяльність і забезпечив роботою інших. «Особисто я в першому турі не здобув підтримки, але спробував свої сили вже з іншим проектом у другому й досяг успіху. Понад три місяці наполегливої роботи — і в Добропіллі з’явилося єдине арт-кафе «Тролейбус», де окрім того, щоб смачно поїсти, можна ще й провести час із користю, відвідавши тренінги або майстер-класи», — додає Володимир.
Читайте також: Hate speech
На жаль, є приклади «вільних» приміщень, де майже ніколи немає відвідувачів, хоча там відпрацьовується кілька грантів, розрахованих на безліч круглих столів чи «свідому активність» за темами, на які щедро роздають гроші: гендерна рівність, толерантність, права людей якихось категорій. Зазвичай ті зустрічі відбуваються навіть без людей, чиїх прав вони стосуються: жінок, що потерпають від насильства, чи представників сексуальних меншин, яких стигматизують під час війни. Та й, наприклад, жодного грантового пандуса чи хоча б рекламного ролика про доступність інфраструктури для інвалідів, зробленого грантовим коштом, я не бачила. Тобто круглі столи й гранти є, а реальної допомоги конкретним людям чи дій для зміни у свідомості багатьох немає. Перевірити чи довести випадки простого відмивання грошей майже неможливо, бо досвідчені грантівці без проблем створять потрібну донорові картинку для звіту.
Громадські активісти до грантів ставляться теж неоднозначно. Багато хто вважає, що гроші на проекти обмежують активістів у темах і навіть впливають на свободу дій та висловлювань. Серед тих, хто отримує гранти від різноманітних фондів, багато «майстрів на всі руки», яким байдуже, що розвивати, кому допомагати, про що дискутувати. Тому вони залюбки беруть участь у всіх пропозиціях. Колишній керівник департаменту зовнішньої політики Донецької ОДА, а нині політичний діяч Олександр Меланченко вважає, що гранти дають активним людям відчуття впливу, тому вони не приходять на заміну політикам старої формації: «Можливість отримувати гроші за свою активність паралізує бажання йти до влади чи в політику на різному рівні. Бо грантова діяльність дає відчуття включення в процес змін, у той час як у владі лишаються старі кадри».
Але серед однозначно позитивних прикладів можна назвати саме гранти на інформування громадян про інструменти впливу на владу. Від різноманітних дискусій про загальні проблеми вони відрізняються тим, що здобуті знання можна використовувати. Бо саме на Донбасі зараз відчувається великий попит на формування громадянського суспільства. Але навичок та вмінь для цього, на жаль, дуже бракує. Тому активісти залюбки беруть гранти, щоб навчити інших того, як створюється місцевий бюджет або як протистояти маніпуляціям під час виборів.
Читайте також: Заручниця світу
Ефективніші за гуманітарну допомогу виявилися гранти для розвитку чи започаткування бізнесу, які надаються переселенцям та місцевим мешканцям населених пунктів біля лінії фронту. Нещодавно в Краматорську відбулася виставка «Схід-експо», де свої товари та послуги представили підприємці зі звільнених населених пунктів Донбасу. Переселенці з Донецька, наприклад, перенесли до Краматорська сироварню і за допомогою гранту відновили виробництво вже з новими партнерами. Хтось завдяки такій підтримці зробив бізнесом випікання пряників чи виготовлення мила вручну. Інші купили франшизу для приготування фастфуду, налагодили виробництво будівельних матеріалів чи кованих виробів. Ще один донеччанин Сергій має свою пасіку й успішно продає мед, який, до речі, залюбки купують через інтернет такі самі переселенці: «Ви знаєте, як важко все починати з нуля, коли в тебе не лишилося не те що роботи, а навіть дому. Зараз моя родина живе на три міста, я збираю мед в екологічно чистих місцевостях, є пасіка й на Донеччині. А грант дав змогу створити власну торгову марку, яку вже впізнають постійні покупці».
Сьогодні гранти дуже відчутно впливають на розбудову суспільного життя на Донбасі: більшість ГО дістали підтримку для своєї діяльності, бо активісти тут через складний економічний стан не можуть дозволити собі весь час працювати на безоплатній основі, на відміну від розвинених країн. Разом із тим переорієнтація їх на діяльність, за яку можна отримати гроші, знекровлює волонтерський рух та місцеві ініціативи, які працюють над актуальними для тутешньої спільноти, але не трендовими для міжнародних грантів темами.