Результати такої їзди сумні. Ми не завважили назрівання краху Радянського Союзу (а в деяких випадках ганебно намагалися припинити дезінтеграцію імперії). Ми недооцінили згубних наслідків корупції в пострадянській Росії та інших країнах. Ми не передбачили реваншизму колишніх кагебістів, кульмінацією якого стало сходження Владіміра Путіна до влади. Нас заскочили зненацька атаки на Естонію 2007 року, війна в Грузії 2008-го та масштабні військові навчання Росії 2009-го.
Європейські країни запанікували, коли було припинено газові поставки через територію України. Захід дозволив себе одурити, коли Медвєдєв і Путін помінялися місцями. Ніхто не зрозумів, що Кремль чинить серйозний спротив програмі ЄС «Східне партнерство», тому наступне захоплення Криму та війна на Сході України 2014 року виявилися цілковитою несподіванкою. Ніхто не очікував, що 2016-го Москва наважиться на атаку американської політичної системи. Британські високопосадовці й гадки не мали, що Росія вб’є колишнього агента ФСБ Алєксандра Літвінєнка 2006 року чи проверне таку саму операцію проти колишнього офіцера ГРУ Сєрґєя Скріпаля 2018-го.
Нині Захід почав діяти більш-менш адекватно щодо переважної частини цих питань. Ми вже сприймаємо РФ як загрозу. НАТО посилило територіальну оборону в Північно- та Південно-Східній Європі. Ще чимало належить зробити, але ризик, що росіяни успішно вчинять несподівану атаку, суттєво зменшився. Ми серйозніше ставимося до кібербезпеки, розуміємо, що інформація може використовуватися як зброя. Хакерські атаки для витоку інформації, які спрацювали в Польщі та США, уже провалилися у Франції та Німеччині. Контррозвідка країн Заходу зробила протидію російським шпигунам своїм пріоритетом. ЄС подбав про енергетичну безпеку завдяки покращенню інфраструктури та впровадженню жорсткіших норм.
Та на одному великому фронті ми досі ніяк не дамо ради з російською тактикою. Йдеться про гроші. Росія незаможна держава, але їй вистачає готівки на те, щоб відкрито й приховано скуповувати політичний вплив. Для цього росіяни використовують економічні плацдарми, створюючи компанії, чиє виживання залежить від добрих відносин із РФ. Не гребують вони й такими підступними методами, як інсайдерська торгівля, відмивання грошей і корупція.
Читайте також: Die Welt: Подарунок Трампа Путіну
Фахівцям із політики безпеки нелегко осягнути ці загрози. У нас великий досвід у розподілі витрат на оборону, воєнному плануванні, аналізі розвідувальних даних тощо. Ми звикли до жвавого діалогу з оборонними підприємствами та представниками влади. Однак мало цікавимося антимонопольною політикою, заплутаним фінансовим правом чи кухнею товарного ринку, особливо коли ці питання потрапляють на висококонкурентну політичну територію. Реформа фінансування виборчих кампаній у США, роль Сіті у Великій Британії після Brexit, закони про банківську таємницю в Люксембурзі та анонімність власників компаній, зареєстрованих у штаті Делавер, — для того щоб розібратися в тому всьому, багатьом фахівцям доведеться вийти із зони комфорту. Та ця битва ще очікує нас у майбутньому. Рушійною силою геополітики є фінансові ресурси. Росія та інші противники, зокрема Китай, знають, що можуть купити політичний вплив, скориставшись прогалинами — найчастіше цілком легальними — у наших юридичних і фінансових системах.
Читайте також: Танки уповільненої дії: Європа vs Росія
Заможним західним державам треба позбутися цих проблем заради власних інтересів. Нам також слід пам’ятати, що в таких країнах, як Україна, панує корупція лише тому, що в тамтешніх корупціонерів є спільники в Лондоні чи Відні. Старе гасло «За нашу й вашу свободу» варто доповнити словом «чесність».