Розпочну із сенсаційного географічного відкриття: кілька тижнів тому місто Барселона змінило статус. Про утворення незалежної Каталонії не йдеться, воно стало передмістям Парижа. Авторитетно наголошую: саме Парижа, бо про це заявив багатьом камерам ведучий Дмітрій Наґієв (зацікавлені особи можуть терміново вносити зміни до підручників). Це сталося під час зйомок шоу «Битва націй», раніше відомого в нас як «Ігри патріотів».
У змаганнях брали участь вісім країн, у кожної були свій ведучий (з нашого боку – Кузьма) і, як бачимо, власні географічні уподобання. Російський цикл «Большие гонки» постійно знімали у Франції, от вони й вирішили освіжити глобус, вдаючи, ніби знімальний павільйон розміщений у Барселоні.
Концепція спортивно-розважального шоу, котре його виробник – компанія Mistral – позиціонує як найбільше у світі, не міняється з 1960-х – «веселі старти» з биками. Щоправда, після давнішніх інцидентів, під час яких дві молоді тварини загинули після зустрічі з українцями, їх заборонено брати за роги. Забігаючи наперед, скажу, що бики знову страждали, стикаючись із нашими громадянами, у відповідь люди ламали ноги й ребра, але все це можна буде побачити по телевізору, я краще залаштункових подробиць додам.
За останні роки росіяни сплатили Mistral таку купу грошей, що тепер там усе від них залежить. Решта учасників іноді перетворюються на масовку, часом на потерпілих. І якщо англійцям, чехам і французам на це чхати, то китайці, вірмени та білоруси приїхали перемагати. Простий приклад: англійцям не вистачало людей, і вони запросили до складу дівчину з Харкова, що живе в Парижі, а колишні жителі СРСР привезли купу спортсменів – на трибунах була максимальна концентрація чемпіонів світу та Європи з будь-яких видів спорту.
Ну й, зрозуміло, під окремою графою проходило протистояння Росії з Україною (саме в такому порядку). Продюсери від обох сторін були налаштовані на максимальну кількість поєдинків, у яких стикалася саме ця споконвічна парочка (слєсарь і доярочка, як зазвичай додавалося в дитинстві). Логіка телевізійного менеджменту проста: за відсутності Америки жодне з протистоянь у наших країнах не збере стільки глядачів, скільки змагання між двома найбільшими (за кількістю населення) колишніми радянськими соціалістичними республіками.
Якщо наші виходили з того, що глядач – це рейтинг, а рейтинг – гроші, заради яких і працює ТБ, то сусідів передусім цікавила ідеологія. Так, згаданий вище Наґієв після чергової перемоги його команди промовляв: «Мы – чемпионы, и пусть враги (не супротивники, а саме вороги) злорадствуют», а в їхній бренд-пісні, написаній до шоу, знайшлося місце тезам на кшталт: «Не виски,
а водка, не тоник, а пиво». Нічого нового, в принципі, ми добре знаємо, як працюють тамтешні соціальні механізми.
Але, але й ще раз але… У розмовах між собою ми зійшлися на тому, що просування країни за допомогою телешоу, якщо прибрати зайві імперські перекоси, загалом правильний підхід. Це Британія може собі дозволити «забивати» на такі шоу разом із Євробаченням, а ми – ні. Жодна політична акція так не об’єднувала нашу країну, як перемога Шовковського над Швейцарією в чемпіонаті світу з футболу. Тут, звісно, масштаби радощів не ті, але вектор той.
Я знаю все про барель «животворящій» і про кризу, тому не пропоную вимітати залишки бюджету на піар, але, але… Відкрию державну таємницю: українська команда збиралася за три тижні в режимі форс-мажору завдяки героїзму одного телеканалу, тоді як росіяни побудували аналогічну трасу в себе і цілеспрямовано готували спортсменів, навіть у Франції (вибачте, в Барселоні) тренуючи їх по три дні перед кожним шоу.
Вони екіпірували величезну збірну по повній програмі, щодня привозили «зірок» у групу підтримки – від Андрєя Аршавіна і Константіна Дзю до Ангеліни Вовк із Татьяною Овсієнко. І це спрацює. З одного боку, глядач вип’є дешевого пива й буде задоволений, з іншого – він відчує гордість за власний прапор і націю, що має впевнений вигляд.
Стосунки були різними. Поміж росіян зустрічалися й такі, які нагло порушували правила, знаючи, що суддя буде, м’яко кажучи, не проти (наприклад, цьогорічний учасник Євробачення, який намагався прославитися за допомогою мату). Але були й ті, хто підходив поспівати українських пісень і навіть уболівав за нашу команду, звичайно, якщо ми грали не проти них.
В ідеалі у таких стиках треба підсилювати приємне і відсікати неприємне (цю функцію Фазіль Іскандер покладав на алкоголь, але, думаю, без нього теж можна). Найпростіше – відокремитися від процесу, набагато важче – намагатися тримати рівень. Причому так, щоб ми відчували і славу, і волю. Щомиті.