Проведення багатостраждального українсько-польського Євро-2012 знову опинилося під загрозою. Цього разу незадоволення міжнародних футбольних функціонерів викликала Польща, де 29 вересня арбітражний трибунал національного олімпійського комітету відсторонив від посад керівництво місцевої федерації футболу (PZPN) на чолі з Міхалом Лісткевичем. Міністр спорту Мирослав Джевєцкі, який був ініціатором розгляду справи, звинуватив провід PZPN у постійних порушеннях власного статуту та нездатності викорінити корупцію в польському футболі, котра полягала в проведенні договірних матчів. Як результат, федерація отримала куратора – Роберта Завлоскі, а Польща – ультиматум від ФІФА та УЄФА, які відмовилися працювати з новим керівником PZPN.
Річ у тім, що світова та європейська футбольні асоціації дуже болісно реагують на будь-які спроби державного втручання у футбольні справи. «Чемпіонат Європи організують польська та українська федерації футболу, а не уряди країн. Якщо не буде легітимної федерації у Польщі, Євро-2012 там не буде», – заявив директор УЄФА зі зв’язків із громадськістю Вільям Гайар. Більше того, ФІФА погрожувала не допустити польську національну збірну до відбіркових матчів Чемпіонату світу2010 зі збірними Чехії та Словаччини, які мали відбутися 11 та 15 жовтня. Після тижня конфронтації польський уряд капітулював – 6 жовтня, коли вже спливав термін ультиматуму, куратора було відкликано, а міністерство спорту розпочало переговори з Міхалом Лісткевичем. За польським скандалом уважно стежили й у нас. Президент Федерації футболу України Григорій Суркіс навіть літав 6 жовтня рятувати спільний чемпіонат до Варшави. Схоже, українці можуть зітхнути спокійно, та чи надовго цей спокій? Якщо раніше ми переживали за брак стадіонів у Києві та Львові, то тепер дедалі частіше чуємо про проблеми поляків. Одна з київських газет навіть підібрала Україні кращого компаньйона з проведення Євро-2012 – Румунію. На думку газетярів, значна перевага цієї країни – румунські «Суркіси та Ахметови», які охоче вкладають у футбол серйозні гроші й для яких справою честі було б організувати чемпіонат на найвищому рівні.
Але Польща – це не Україна й не Румунія. Польські капіталісти не звикли викидати гроші на вітер – тобто футбол, який у східноєвропейських умовах ще не скоро стане прибутковим бізнесом. Та й багатіїв українського масштабу, готових інвестувати десятки мільйонів євро у збиткові стадіони, в Польщі просто немає. Найбагатший поляк Міхал Соловов з $2,35 млрд. посів лише 35-те місце у минулорічному рейтингу від журналу Wprost «100 найбагатших жителів Центральної та Східної Європи» – та й він захоплюється зовсім не футболом, а автоперегонами.