Гроші на бочку

ut.net.ua
24 Квітня 2009, 00:00
Уряд Китаю запровадив піль­­ги зі сплати ПДВ для металургійних підприємств-екс­портерів. Такі антикризові заходи, на думку закордонних економістів, можна вважати зразковими – вони мають забезпечити принаймні три чверті приросту ВВП країни. Влада Чехії, аби зберегти близько 70 тис. робочих місць, на 1,5% зменшила внески працедавців до фондів соціального страхування. Загалом із початку року уряди 22 країн анонсували впровадження різноманітних програм податкового стимулювання. В Німеччині, Латвії, Данії, Фінляндії, Норвегії, В’єтнамі планують знизити відрахування до соціальних фондів; в Ізраїлі та Сінгапурі – запровадити пільги для платників ПДВ; у Кореї, Японії, Бразилії, Мексиці, Індії та Індонезії – мають намір знизити ставку податку на прибуток, а в США – зменшити нарахування на заробітну плату працівників. Загальні суми податкового стимулювання вражають: наприклад, уряд Сполучених Штатів, аби сприяти підвищенню внутрішнього попиту і розвитку підприємництва, ладен недоотримати до держбюджету $787 млрд, уряд Бразилії – $20 млрд, Японії – $11 млрд.
 
Проте така небачена щедрість із боку держав тимчасова. Зокрема, аналітики Світового банку вважають, що стимулююча фіскальна політика призведе до зростання дефіцитів бюджетів багатьох країн, після чого уряди або скорочуватимуть держвитрати (що негативно впливатиме на економіку), або підвищуватимуть податки. Скажімо, президент США Барак Обама вже заявив про намір до 2013 року удвічі скоротити дефіцит бюджету (який у 2010-му очікують на рівні $1,3 трлн), зменшивши державні видатки на військову галузь та збільшивши ок­ремі податки.
 
Мілтон Фрідмен, Роберт Лукас, Роберт Барро та деякі інші відомі економісти визнають обмежені можливості фіскальної політики в період циклічного спаду, оскільки типові економічні агенти (споживачі) схильні заощаджувати, а не витрачати додатково отримані кошти. Відповідно, стимулювання сукупного попиту фіскальними інструментами матиме доволі відносний успіх та неодмінно призведе до потреби збільшити податки в майбутньому.
 
Податкова тактика
 
На початку фінансово-економічної кризи уряд України ініціював кілька змін у податковому законодавстві, аби стимулювати розвиток окремих галузей економіки. Йдеться, перед­усім, про продовження спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських виробників. Із 1 січня 2009-го року підприємс-­­
тва АПК мали сплачувати ПДВ на загальних підставах, що загрожувало вилученням із галузі близько 7 млрд грн, але відповідну законодавчу норму скасували.
За ініціативою Кабміну був прийнятий Закон «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», який надав забудовникам право відтерміновувати сплату внесків до цільових фондів місцевих бюджетів без нарахування пені та застосовування будь-яких штрафних санкцій.
 
Але подальші податкові зміни не мали на меті стимулювати сукупний попит чи виробництво, а були спрямовані на пошук додаткових джерел надходжень до бюджету. За підсумками I кварталу 2009 року, Держказначейство декларувало перевиконання дохідної частини держбюджету на 1,3%, однак експерти мають сумніви щодо адекватності цього показника. Зокрема, є підстави вважати, що такі оптимістичні циф­­ри – наслідок сплати податків при розмитненні газу, вилученого урядом у RosUkrEnergo, а також зарахування до бюджету авансових податкових платежів та несвоєчасного відшкодування ПДВ експортерам.
 
У грудні 2008 року з ініціативи Кабміну парламент збільшив акцизний збір на нафтопродукти, алкоголь і авто, а також підвищив ставки податку з власників транспортних засобів, зокрема, на легкові автомобілі з об’ємом циліндрів двигуна більше 2200 см3 у декілька разів. Щоправда, вже в березні під тиском автомобілістів Верховна Рада прийняла законопроект, яким суттєво зменшено ставки цього податку (за більшістю позицій повернулися до рівня 2008 року).
 
18 березня Верховна Рада прийняла законопроект про підвищення тютюнових акцизів із 1 трав­ня: в 2,2 раза – для цигарок без фільтра, у 0,6 раза – із фільтром. За попередніми оцінками, ця ініціатива призведе до скорочення виробництва цигарок удвічі. Натомість уряд очікує протягом наступних трьох кварталів отримати до держбюджету додаткові 3,7 млрд грн.
 
На вирішення бюджетних проблем був спрямований і Закон «Про державне регулювання діяльності у сфері грального бізнесу», яким передбачено право місцевих органів влади визначати вартість патенту на відповідну діяльність та збільшувати її втричі. Також уряд ініціює впровадження податку на нерухоме майно. Але, напевно, найрезонанснішим заходом стало прийняття постанови, за якою підприємці-спрощенці мають щомісяця сплачувати до Пенсійного фонду 200 грн (раніше розмір внесків коливався від 6 до 84 грн). Уряд підрахував, що таке нормативне рішення надасть змогу залучити до фонду додатково 3 млрд грн. Та не виключено, що цю постанову буде оскаржено в судах, адже податкові ставки мають бути визначені законами.
 
Ресурси України для впровадження стимулюючої податкової політики вкрай обмежені. «Для послаблення фіскального тиску потрібен стабілізаційний фонд, а його не було сформовано, – говорить Олександр Шурпат, фінансовий аналітик компанії Astrum Investment Management. – Точніше, до фонду вдалося залучити 5,5 млрд грн, але цього явно недостатньо для ефективних дій».
 
Поза стратегією
 
Більшість експертів переконані в тому, що українського варіанту антикризової фіскальної політики просто немає. «Зміни до податкового законодавства, які приймали з жовтня минулого року, були безсистемні. З економічного погляду, їх радше можна назвати спонтанними, уряд орієнтується на поточну ситуацію: якщо потрібно залатати діру в бюджеті – її латають», – вважає Дмитро Боярчук, виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна».
 
Директор Департаменту податкової політики та моніторингу Інституту бюджету та соціально-економічних досліджень Артем Рудик звертає увагу на той факт, що в Україні, на відміну від більшості розвинених країн, не було оприлюднено антикризову програму з чітко визначеними пріоритетами податкової політики. Неузгодженість урядової позиції щодо податкових заходів пан Рудик ілюструє ситуацією з прийняттям 4 лютого Закону «Про внесення змін до де­яких законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв’язку зі світовою фінансовою кризою», яким було запроваджено тимчасову 13-відсоткову надбавку до ставок ввізного мита, але вже 25 березня уряд зареєстрував у Верховній Раді законопроект про скасування цієї надбавки.

Водночас на неприховане су­спільне несприйняття наштовхнув­­ся законопроект «Про місцеві податки і збори», який мав значно спростити правила адміністрування ринкового збору й плати за паркування автотранспорту. Але завищені податкові ставки зборів скомпрометували саму ідею цього законопроекту та поставили під сумнів проведення реформи системи місцевих податків і зборів. Володимир Діденко, юрист податкової практики ЮФ Magisters, стверджує, що наслідком ситуативної фіскальної політики уряду є неможливість сформувати економічні очікування, і це підвищує ризики ведення бізнесу в Україні.

[1304][1306]

 
ФІСКАЛЬНА ПІДТРИМКА

 
БАГАТІ ПОДІЛЯТЬСЯ З БІДНИМИ
Катерина Липа

 В усі часи влада намагалася вирішувати свої проблеми за допомогою податків на споживання: часом – вдало, часом – ні

Маніпулювання податками й акцизами на спиртні напої – улюблена розвага будь-якої європейської держави за будь-яких часів. І щоразу держава за допомогою цих маніпуляцій сподівається якщо не озолотитися, то принаймні добряче поправити свої фінансові справи. Та успіх заходу зазвичай залежав від уміння співвіднести апетити влади не тільки з можливостями платників, а й з економічною та політичною перспективою: важливо було не перейти межі, за якою народу стає байдуже, платити чи ні, бо все одно розоришся. Наприклад, давньоримський імператор Веспасіан, який успадкував досить-таки пошарпану імперію і давно не ремонтовану столицю, наплював на високу політичну репутацію цезаря та обклав податком громадські туалети (йдеться не про будівлі, а про послуги, які в них надавали). З керманича найпотужнішої держави світу відверто сміялися піддані, а він відповідав, що гроші не пахнуть, і в результаті повернув Риму колишній блиск. Уславлений Колізей збудовано на податок із туалетів.

Та не всі вміли рахувати так добре, як Веспасіан, тож чимало сучасних вчених вважають, що Римська імперія завалилася саме від дикої плутанини у податках і акцизах. До того ж, хоч би скільки римляни будували доріг, дістатися по гроші до всіх закапелків імперії залишалося проблематичним. Тому ніхто ніколи не знав, яку частину планованої суми вдасться зібрати, відповідно дохідна частина бюджету формувалася на рівні здогадів.
 
Нерозумна податкова політика поховала не одну квітучу економіку. Просто вражає, що в XVII столітті виробляла зі своїми громадянами Голландія, на той час найрозвиненіша держава Європи. Щоб витрусити грошики з кишень населення (треба було постійно ремонтувати дамби, будувати укріплення, воювати), держава обклала акцизами предмети повсякденного споживання: вина, міцні напої, пиво, оцет, сіль, мило, дрова, борошно, картоплю, рибу (це у країні, де рибалили всі!), тютюн і окремо люльки, якими цей тютюн палили.
 
Француз де Паріваль, котрий побував у Голландії 1689 року, роздратовано описував місцеву акцизну політику: «М’ясну страву не поставиш на стіл, перш ніж за неї не заплатиш приблизно двадцятиразовий акциз… Немає жодного виду продовольства, який не обкладався б акцизом або податком на споживання; той, який беруть за мливо і за пиво, такий високий, що він майже дорівнює ціні пшениці чи пива, коли те продається за звичайну ціну. Вони навіть знайшли спосіб зробити пиво вельми дорогим, удавшись для цього до своєї звичної спритності. Бо для того, щоб перешкодити збуту у своїй країні товару, ввезення якого їхні зобов’язання не дозволяють заборонити відверто, вони у своїй країні обкладають його споживання таким надмірним збором, що немає жодної приватної особи, яка забажала б увезти цей товар для свого споживання, й жодного купця, котрий зважився б увезти його для продажу через побоювання, що не зможе знайти для нього збуту».
 
Закінчилося все це украй сумно. Звісно, пити пиво й закусувати рибою голландці не кинули, але одні примудрялися не платити податків, а інші навіть не мали з чого. Життя дорожчало шалено, виробляти будь-яку продукцію стало невигідно, бо споживання зменшувалося, а податки з’їдали прибутки. У результаті за кількадесят років виробництво в країні практично зупинилося, а далі все пішло шкереберть: занепала торгівля, Англія стала витісняти Голландію з міжнародних ринків, і невдовзі колись найбагатша країна Європи опинилася гола й боса сам на сам зі своїми неремонтованими дамбами.