На тлі наростання політичного хаосу, обурення і розгубленості серед виборців, а також відчуття, що уряд лейбористів у Великій Британії втратив контроль над ситуацією, Кіру Стармеру пропонують піти у відставку. Високопоставлені міністри подали у відставку з його кабінету. Десятки депутатів-лейбористів закликали його негайно залишити посаду прем’єр-міністра. А опитування свідчать про катастрофічний брак довіри до уряду й ненависть до самого Стармера.
Протягом кількох місяців уряд дедалі більше критикують. Хоча лейбористи виграли загальні вибори 2024 року, здобувши більшість у парламенті, відтоді вони зазнають провалів. Сповільнення економіки, рекордно великі податки, високий рівень інфляції, зростання вартості життя підштовхує дедалі більше людей до межі бідності, а заможні люди їдуть із країни. Уряду не вдалося зупинити човни, що перевозять нелегальних іммігрантів Ла-Маншем, тобто подолати найнагальнішу, на думку більшості виборців, проблему, і провести реформи, обіцяні два роки тому. Стармера вважають слабким лідером, позбавленим політичного бачення й готовності до жорстких або непопулярних рішень.
Як наслідок, члени Лейбористської партії панікують. Багато з тих, хто здобув мандати 2024 року, побоюються, що втратять їх на наступних загальних виборах, запланованих на 2029 рік. Тому понад 100 посадовців закликають Стармера піти у відставку. Міністр охорони здоров’я Вес Стрітінґ, молодий і амбітний представник правого крила партії, покинув уряд після короткої й напруженої розмови з прем’єр-міністром. Пізніше він заявив, що Стармер втратив довіру колег. Із лівого крила партії Анджела Рейнер, захисниця цінностей робітничого класу, теж готується кинути виклик. Стармер звільнив її через те, що вона не сплатила податки за придбану квартиру, але зараз податкова зняла з неї обвинувачення у злочинній діяльності, і Рейнер націлилася балотуватися в лідери партії. Колишній очільник лейбористів Ед Мілібенд, головний прихильник скорочення викидів вуглецю за рахунок заборони автомобілів на бензині й примусового переходу всіх підприємств до нульових викидів до 2030 року, теж готовий приєднатися до перегонів за лідерство.
Однак головну загрозу для Стармера становить Енді Бернгем — амбітний і популярний мер Манчестера від Лейбористської партії. Він уже не є членом парламенту, але не приховує бажання стати прем’єр-міністром. Щоб допомогти йому, один депутат від Лейбористської партії в окрузі Манчестера подав у відставку, щоб Бернгем узяв участь у проміжних виборах, що відбудуться там уже за три тижні. Це великий ризик. Північ Англії переважно підтримує «Реформу» — ультраправу партію на чолі з Найджелом Фараджем, що стрімко зміцнює позиції. Ця популістська партія зараз найбільш активно зростає в країні, лідирує в опитуваннях і складає серйозну конкуренцію для усталеної Консервативної партії, але також забирає багато голосів у лейбористів і здобула чимало місць у місцевих радах на нещодавніх виборах. Ця партія змагатиметься з Бернгемом на наступних проміжних виборах і може перемогти. Якщо так станеться, проваляться його плани повернутися в парламент і кинути виклик Стармеру.
Однак не меншу загрозу становить Партія зелених. Її очолює молодий ліворадикал Зак Поланскі — єврей, гей і рішучий критик Ізраїлю. «Зелені» відмовилися від більшої частини своєї кампанії на захист довкілля і зараз відверто закликають до соціалізму, зокрема запровадження високих податків для багатіїв, збільшення соціальних виплат для малозабезпечених і протидії міжнародним фінансовим ринкам. Вони особливо приваблюють молодих виборців і мусульман і можуть переманити традиційний електорат лейбористів — робітничий клас.
Стармер відмовляється йти у відставку. Однак понад 100 членів його партії зараз відверто виступають проти нього і закликають піти у відставку до наступних виборів 2029 року. Він утратив довіру колег і, можливо, вже за кілька місяців оприлюднить план свого відходу від влади. Якщо так станеться, у Британії зміниться сьомий прем’єр-міністр за 10 років — рекорд, який можна порівняти лише з Італією 20 років тому і внаслідок якого Британія зазнає ганьби, безладу й кепкувань з боку союзників та інвесторів.
Раніше політика у Великій Британії була стабільною й передбачуваною, а дві основні партії — лейбористи й консерватори — по черзі приходили до влади. Зараз — більше семи партій, зокрема ліберал-демократи у центрі. Жодна з них, ймовірно, не здобуде більшості. Крім того, три частини Сполученого Королівства — Шотландія, Вельс і Північна Ірландія — проголосували за націоналістичні партії, які прагнуть відокремитися від Англії й вийти зі складу союзу. Шотландську національну партію нещодавно переобрали в Шотландії, де колись домінували лейбористи.
У Вельсі націоналістична партія «Плайд Кемри», яка спілкується валлійською мовою, завдала нищівної поразки регіональному уряду лейбористів, що були при владі понад 50 років. А партія «Шинн Фейн», яка протягом 30 років підтримувала ірландський терористичний рух ІРА на тлі підривів і заворушень, зараз заправляє в Белфасті і прагне, щоб Північна Ірландія вийшла зі складу Великої Британії й возз’єдналася з Республікою Ірландія.
Наслідки всіх цих потрясінь — глибоко принизливі для Великої Британії. Інвестори тримаються осторонь. Державний борг зріс, а ринки облігацій встановлюють дуже високі відсоткові ставки на позики. Економіка втратила орієнтири, а податки сягнули найвищого рівня за всю історію країни. За словами виборців, рівень життя падає. Місцеві ради банкрутують. І, попри обіцянки посилити підтримку України й заклики протистояти російській загрозі для Європи, грошей на оборону не лишається.
Велика Британія справді стає менш ефективним членом НАТО. На словах, уряд і всі партії підтримують Україну. Але грошей, щоб надати більше зброї чи економічної допомоги, немає. Лейбористська партія пообіцяла збільшити видатки на оборону до 3,5%, але відмовилася забезпечити ці кошти за рахунок скорочення свого величезного бюджету на соціальне забезпечення і соціальні виплати. Кількість молодих людей, які, скаржачись на поганий психологічний стан, припиняють працювати, зросла вдвічі: таким чином понад 2 млн. працездатних осіб живуть на соціальні виплати. Українське питання також затьмарюється війною в Ірані, що шкодить економіці Великої Британії на тлі істотного зростання цін на нафту. Утім, Лейбористська партія не дозволяє нові розвідки нафтових родовищ у Північному морі, заявляючи, що хоче скоротити використання викопного палива.
Нині Стармер — флегматичний юрист і колишній головний прокурор країни — найбільш непопулярний лідер за всю історію проведення опитувань. «Громадянська війна» в його уряді паралізувала процес прийняття рішень. Стармеру бракує харизми й бачення Тоні Блера — колишнього прем’єр-міністра від Лейбористської партії.
Щоб зміцнити авторитет, він залучив Ґордона Брауна — ще одного колишнього прем’єра лейбористів — щоб той радив, що робити. Кепкування лише посилилися. Проблема полягає в тому, що нестабільність унеможливлює виконання міністрами будь-яких завдань. Лейбористська партія пообіцяла амбітну програму будівництва нового житла. Але з 1997 року змінилося 25 заступників міністра з питань житлового господарства. Нині в уряді ніхто не залишається на посаді достатньо довго, щоб щось зробити. Із 2009 року Велика Британія запустила шість національних «промислових стратегій», але жодна не забезпечила ефективного сприяння економічному зростанню.
Британці зляться, хвилюються і звинувачують владу. Зараз виборці здебільшого не переймаються зовнішньою політикою Великої Британії чи її авторитетом у світі. Америка сприймається як ненадійний союзник, а Україну важко обороняти. Доки Лейбористська партія не подолає внутрішні суперечки, можна не сподіватися на ефективне урядування. Стармер налаштувався боротися, наполягаючи, що переможе свого суперника і залишиться на посаді. Але мало хто зараз очікує, що він протримається більше кількох місяців.
