Нещасний Нін
Андреу Ніна, впливового іспанського політика, спочатку катували «сухим методом»: йому цілодобово не давали спати, не дозволяли сидіти день і ніч. Це дуже дієвий спосіб зламати людину морально й змусити «зізнаватися». Потім перешили до фізичних знущань: знімали шкіру, різали, били. Так радянські карателі-чекісти вибивали з Ніна зізнання в його рідній Іспанії про те, що цей комуніст перекинувся на бік фашистів… Катування відбувалися в секретній в’язниці ГПУ в Іспанії, яку більшовики організували в Кафедральному соборі міста Алькала-де-Енарес — у сакральному для країни храмі.
Про що в той момент думав Андреу Нін, іспанський інтелектуал, закоханий у російську культуру? Чи згадував той день, коли вирішив стати комуністом? Коли зв’язався з червоною Москвою?
Читайте також: Іспанські уроки
Він перша у світі людина, яка переклала з російської на каталонську «Злочин і кару» Достоєвского та «Анну Кареніну» Толстого. Активіст і журналіст із Барселони, який примчав до Москви будувати новий комуністичний світ. Тут він одружується на росіянці Ользі Тарєєвій, у них народжується двоє дітей: Іра й Нора. У більшовицькій Росії Нін починає працювати в Комінтерні, обирається депутатом у Моссовєт. У 1926-му його усувають від роботи та ще чотири роки не випускають назад додому. 1936-го, на момент громадянської війни в Іспанії, він міністр юстиції в уряді Каталонії в Барселоні, лідер авторитетної лівої сили ПОУМ.
То навіщо сталінські агенти катували Ніна? І чому його історію можна назвати знаковою не тільки для Іспанії, а й для СРСР та, можливо, навіть світу?
Андреа Нін із дружиною Ольгою Тарєєвою та доньками Ірою і Норою в їдальні свого будинку в Барселоні.
Сьогодні, коли ми відвідуємо Іспанію, цю казково-веселу й красиву країну, облюблену туристами з усього світу, коли спостерігаємо за перемогами її футбольних команд, неможливо навіть уявити, що порівняно недавно більшовизм тероризував і цей народ. Річ у тім, що протягом трьох років громадянської війни — із 1936-го по 1939-й — між «червоними» й «білими» в Іспанії СРСР захопив негласний контроль над однією зі сторін конфлікту — республіканцями. Якби історія склалася інакше, можливо, на додачу до розділеної на Північну та Південну Корею сьогодні у світі існували б ще й Західна та Східна Іспанії?
Але іспанська армія, яка мала столітні імперські традиції, дала бій більшовизму й захистила від нього Іспанію. Звісно, їй допомогли в цьому ситуативні союзники — майбутній злодій Гітлер і його партнер Муссоліні.
Читайте також: Агенти впливу. Як працює п'ята колона Росії
Уже 25 липня 1936 року у своєму першому радіозверненні до народу Франсіско Франко так пояснював необхідність воєнного перевороту: «Немає сумнівів у тому, що потрібно або ставати на бік Москви й таким чином принести в жертву Іспанію та її християнську цивілізацію, або ж почати хрестовий похід за велику, могутню й улюблену Вітчизну… Іспанія назавжди залишиться вільною від цього жаху, коли чесного іспанського робочого обдурять і використають для виконання московських планів». Як зазначає українська іспаністка Ольга Іваницька в книжці «Франко — каудильйо Іспанії», таку думку той висловлював регулярно: «Ми, військові, піднялися, щоб урятувати Батьківщину від хаосу й запобігти створенню в цій важкій ситуації комуністичної республіки». За внутрішньою логікою, переворот Франка можна порівняти з Корніловським заколотом 1917-го, коли російські військові спробували не дати більшовикам на хвилі свободи захопити владу після падіння монархії. До речі, саме як продовження війни з «червоними» сприймали його ті нечисленні «білі» російські офіцери, які воювали на боці Франка.
Сталінська Москва в Мадриді
1936-й, більшовики вже 18 років, як узяли владу. Позаду кривава громадянська війна, лише два роки після вбивства мільйонів українців голодом і кілька років до «Великого терору» 1937–1938-го та ще через три роки почнеться Друга світова. Сталін починає «велику гру» в Іспанію. Ця кампанія дістала в Кремлі назву «X». А вже через два місяці після початку війни, коли бунтівні традиціоналісти в жовтні 1936-го здійснювали генеральний наступ на Мадрид, саме червона Москва безпосередньо керувала обороною іспанської столиці. Та незважаючи на законну іспанську владу, вона проводила масовий терор усередині республіканської зони. «ОГПУ попрацювало блискуче, — писав у своїй книзі «Я був агентом Сталіна» військовий розвідник, пізніше перебіжчик Вальтер Кривицький (Самуїл Гінзберг), який також працював в Іспанії. — Уже в грудні 1936 року терор лютував у Мадриді, Барселоні та Валенсії, були створені спеціальні в’язниці ОГПУ, його агенти вбивали й викрадали людей, уся ця мережа функціонувала абсолютно незалежно від законного уряду. Його Міністерство юстиції не мало жодної влади над ОГПУ, що перетворилося на державу в державі. Перед його могутністю тремтіли вищі представники уряду Кабальєро. Радянський Союз, здавалося, захопив у свої руки таку владу над законним іспанським режимом, наче ця країна перебувала під повним радянським володінням».
1937-й, визначна пам’ятка Мадрида La Puerta de Alcalá прикрашена портретом Сталіна та радянським гербом. Напис: «Хай живе СРСР!». На фото праворуч — портрет Ґєнріха Яґоди, голови ОГПУ. Цього самого року в СРСР його буде заарештовано, а 1938-го розстріляно.
«Сьомого листопада я вип’ю кави на Гран-Віа. Чотири колони зі мною, а п’ята в Мадриді», — сказав іспанський генерал Мола. Так іспанські військові повстанці планували «привітати» московських більшовиків із річницею жовтневого перевороту. Саме з цієї фрази народився вислів «п’ята колона». А гасло захисників Мадрида тієї осені «No pasaran!» («Вони не пройдуть!») автор пам’ятає як популярний мем серед радянських дітей ще у 1980-ті роки. Іспанська мова, своєю чергою, збагатилася новим словом «сheсa» (чека) від ЧК — карального органу більшовиків, яким називали тюрми-катівні республіканців. Та й сьогодні в іспанській масовій культурі символіка СРСР, портрет Сталіна, радянський чекіст — візуальні образи, що стали частиною національної пам’яті щодо громадянської війни.
Якою була громадянська війна в Іспанії? Сьогодні вона наче загубилася на тлі незліченних жертв Другої світової, але для свого часу то був унікальний конфлікт — ідеологічний, міжнародний та кривавий. Загинуло близько 400 тис. людей. Це при тому, що населення країни становило лише 22 млн. Іспанія стала ареною інформаційної війни — інтелектуальних боїв між журналістами, пропагандистами та письменниками з усього світу.
Здавалося, що Мадрид досить легко захоплять повсталі традиціоналісти. На деяких вузьких ділянках ті вже заходили в межі міста. Але завдяки відчайдушній мобілізації всіх сил радянськими військовими та спецслужбами, вступу в бій надісланих 50 танкових екіпажів і 100 літаків із СРСР, а також 4 тис. бійців перших інтербригад вдалося восени 1936-го в критичні дні відстояти місто за лівими.
Світова спільнота проголосила політику невтручання в іспанську війну. Водночас Гітлер і Муссоліні вирішили її не дотримуватися й відкрито послали військових і зброю в Іспанію. СРСР так само вступив у війну, але абсолютно таємно, офіційно стверджуючи, що «іхтамнет».
Читайте також: Десять негренят у Кремлі
Італійських і німецьких військових було десятки тисяч. Радянських — тисячі. Але різниця полягала в тому, що більшовики завдяки бригадам «радників», які діяли віроломно, практично керували республіканським урядом. У прямому підпорядкуванні Сталіна через Комінтерн перебували інтербригади, через які пройшло близько 30 тис. бійців. Це були добровольці з різних країн Європи та Америки. Надалі саме бійці інтербригад стали дієвою базою для мережі агентів СРСР по всьому світу.
«Радянським військовим радникам наказували «триматися подалі від артилерійського вогню», щоб Комітету з невтручання не можна було пред’явити полонених офіцерів», — пише історик Ентоні Бівор. — У суден, які йшли через Дарданелли та перевозили зброю, — танки й літаки, — на стоянці біля одного з островів у Егейському морі змінювалися зовнішній вигляд, назва й прапор. Для спотворення профілю додавалася несправжня труба або надбудова. Деякі кораблі видавали за туристичні лайнери: палубами бродили псевдотуристи в капелюхах, демонстративно клацали фотоапаратами».
Вальтер Кривицький розповідав про фейкові історії та героїв, які створювалися більшовиками для світових ЗМІ: «Для іноземних кореспондентів головною людиною на іспанському фронті був Еміль Клебер, командир інтернаціональної бригади. Мільйони читачів знали його як найдраматичнішу постать героїчної оборони Мадрида. Його показували світові таким собі «солдатом удачі», вихідцем з Австрії, натуралізованим у Канаді. Згідно з цією версією він, австрійський полонений у революційній Росії, нібито встав на бік білих у боротьбі проти більшовиків, але врешті-решт змінивши свої погляди, перейшов до комуністів. Усю цю картину було намальовано в головному штабі ОГПУ в Москві, де Клеберу видали його фальшивий канадський паспорт. Свою роль він грав під диктовку ОГПУ, його інтерв’ю складали містифікатори з кремлівських спецслужб. Я був знайомий із Клебером багато років, із його дружиною, дітьми та братом. Справжнє ім’я його було Штерн. Він народився на Буковині…». А вже 1939-го Клебера-Штерна було засуджено в СРСР на 15 років, і помер він у ГУЛАГу в 1954-му.
Про ступінь підступності свідчать такі історії. «Через кілька місяців одна «чека» відкрила псевдопосольство й повбивала всіх, хто намагався там ховатися», — пише Ентоні Бівор. Уже в серпні 1936 року, через місяць після початку війни в республіканському Мадриді, сталася перша позасудова розправа над заарештованими, яких утримували у в’язниці «Модель». Натовп увірвався туди, кількох колишніх міністрів Іспанії й 30 впливових правих діячів виволокли на вулицю та розстріляли.
Паракуельос — іспанська Биківня
Поруч із мадридським аеропортом «Барахас» і недалеко від колишньої в’язниці чекістів у храмі міста Алькала-де-Енарес розташоване село Паракуельос-де-Харама. Під час битви за Мадрид комуністи організували там масові розстріли мадридської інтелігенції. Більшість жертв були далекі від політики. Хоча франкісти так само організовували терор, розстріли під Паракуельос-де-Харама є, як вважає іспанський професор Бустос, «воістину однією з найзловісніших сторінок історії країни».
Читайте також: Театр маріонеток і вислуга років
«Розстріли в Паракуельос почалися за наказом Генеральної дирекції безпеки Мадрида, якою керував комуніст Сантьяґо Каррільо, майбутній генсек Компартії. Утім, як стверджує професор історії Мадридського університету Хесус Мануель Бустос із посиланням на найавторитетніших дослідників цього питання Іана Ґібсона, Рікардо де ла Сьерво, Карлоса Фернандеса Сантандера та Сесара Відаля Мансанареса, негласними керівниками дирекції були працівники НКВД», — пише публіцист DW Віктор Черецький.
Він наводить слова Хосе Кальє Беніто, президента братства Пресвятої Богородиці мучеників Паракуельос, про те що, в місті, можливо, було вбито 8354 особи. Здебільше це були невинні люди — університетські професори, літератори, юристи, лікарі, інженери. Представників мадридської інтелігенції розстріляли з подачі радянських чекістів із превентивних міркувань боротьби з буржуазією.
Родичі деяких убитих викладають хрест із квітів на могили загиблих мадридців у Паракуельос.
Війна — це мир, свобода — це рабство
Саме в період іспанської війни СРСР масово атакував світ інформаційною війною. Наприклад, ліві газети по всій Європі публікували радянські пропагандистські фейки, тавруючи Ніна як «пособника фашизму, який завдав удару в спину республіці».
Письменник Джордж Орвелл, у майбутньому автор культового роману «1984», а на той момент ще невідомий англійський публіцист, був лівим романтиком. Він приїхав воювати за республіку й вступив у бойові підрозділи тієї самої ПОУМ того ж таки Ніна. Громадянська війни в Іспанії відкрила перед 33-річним Орвеллом страшну таємницю. Він був шокований рівнем брехні комуністичної прорадянської преси проти ПОУМ.
Читайте також: Реформа, що зруйнувала СРСР
«Позиція ПОУМ дуже відрізнялася від позиції сталіністської Комуністичної партії Іспанії, і Орвелл на власні очі побачив, що комуністи в країні борються з революцією, — розповідає в інтерв’ю BBC біограф письменника Марія Карп. — Це для нього стало, напевно, головним потрясінням у житті. Причому спочатку на людському, я сказала б, ліричному рівні. […] І коли Орвелл побачив, як шотландський юнак Боб Смайлі, онук відомого профспілкового діяча Роберта Смайлі, кинувши університет, мчить до Іспанії боротися з фашизмом, де його заарештовує, діючи за вказівкою НКВД, іспанська республіканська поліція й він гине у в’язниці, для письменника це стало страшним ударом».
Окрім цього, Орвелл дістав на фронті серйозне поранення та лише дивом лишився живим: куля пробила горло. Пізніше він напише: «В Іспанії я вперше побачив газетні репортажі, які не мали ніякого стосунку не те що до фактів, а навіть до того, що розуміється під ординарною брехнею. […] Одна з найжахливіших рис війни полягає в тому, що воєнну пропаганду, усе це несамовите виття, брехню та крики ненависті, куховарять люди, які сидять глибоко в тилу».
Афіша до вистави «Колгосп тварин» Оклендського університетського театру (штат Мічиган), 2017 рік
Саме в Іспанії Орвелл стає антирадянщиком. 1944-го він пише «Колгосп тварин» — антибільшовицьке послання всьому світу, передусім росіянам. Сюжет повісті в алегоричній формі, але з точністю повторює та викриває криваву історію перших десятиліть діяльності більшовиків. В образах тварин утілено реальні сили СРСР: свиня Наполеон — Сталін, свиня Сніжок — Троцький, кінь Боксер — збірний образ усіх робітників, вівці — легко керовані маси, собаки — каральні спецслужби Радянського Союзу. Їх цуценятами бере собі Наполеон (Сталін) і виховує в абсолютній відданості лише собі. У повісті Орвелл детально показує, як початкова ідея «революційного раю» крок за кроком трансформується в реальність «тоталітарного пекла». А в романі «1984» він зобразив механізм підпорядкування природи людини-монстра тоталітаризму. Ці два культові твори народилися з жаху, який письменник відчув від гібридної брехні сталінського СРСР в Іспанії.
Полювання на Ніна
Процесом затримання Ніна в Барселоні керував чекіст Алєксандр Орлов (Лейб Фельдбін). Цьому передувала підступна операція. Орлов з іншим радянським агентом Іосіфом Ґріґулєвічем невидимим чорнилом вписали в справжні документи, відібрані у франкістів, послання, із якого випливало, що Нін — це агент Франка.
Орлов знав, що іспанська поліція зможе помітити послання і володіє шифром франкістів. Було дописано таку фразу: «На виконання Вашого наказу я особисто відправився в Барселону, щоб побачитися з керівним членом ПОУМ — Н. Я передав йому всі Ваші вказівки. Відсутність зв’язку між ним і Вами пояснюється аварією радіостанції…».
Хесус Ернандес, на той момент прорадянський іспанський комуніст, який був міністром, у своїх мемуарах-сповіді розповідав, як Орлов домовлявся з ним про усунення Ніна. Мовляв, це треба зробити без участі поліції, щоб не було витоку інформації, і що є безперечні докази, нібито Нін зрадник і фашист: про це свідчать написи невидимими чорнилами.
Алєксандр Орлов (Фельдбін Лейба Лазарєвіч) — убивця Ніна, у 1938-му біжить з Іспанії в США
Ернандес пише, що розсміявся на це Орлову в обличчя: «Будь ласка, не розповідайте цієї дурної історії, адже люди сміятимуться. У всій країні ви не знайдете жодного громадянина, який повірить, що Нін такий ідіот, що писатиме повідомлення Франко невидимим чорнилом в епоху радіо». Але затримання Ніна чекісти все ж таки домоглися.
Червона інквізиція
Політика й літературознавця Ніна після арешту привезли під Мадрид, в Алькала-де-Енарес, за 30 км від столиці. У кафедральному соборі цього містечка чекісти організували свою в’язницю. До речі, там також базувалися радянська танкова бригада Дмітрія Павлова та школа пілотів літаків.
Тут треба пояснити, що це місце має для Іспанії сакральну цінність. Алькала-де-Енарес заснували римляни ще в I столітті до нашої ери. Видатний іспанський кардинал Сіснерос 1499 року заснував тут перше у світі місто-університет. Заклад мав великий успіх. А вже в XIX столітті його було перенесено в столичний Мадрид.
У 1492-му католицькі королі Ізабелла й Фердинанд саме тут зустрічалися з Христофором Колумбом, щоб обговорити подорож, яка закінчиться відкриттям Америки. В Алькала-де-Енарес народився класик світової літератури Міґель де Сервантес, автор «Дон Кіхота». Місто протягом століть було головним осередком філологічних студій, де відбувалося формування літературної іспанської мови. Показово, що в наш час в Алькала-де-Енарес вручають головну премію для іспанських філологів.
Читайте також: Вибори і Великий терор
Тут була одна з перших святинь католицького світу. Мабуть, тому іспанські правителі побудували університет і свою резиденцію саме в цьому місці. Вважається, що в III столітті за християнську віру римляни замучили тут двох дітей семи та дев’яти років. Це перші діти-мученики в католиків. У 404-му там, де вони зустріли смерть, було побудовано каплицю. А потім на її місці виник Кафедральний собор Святих дітей Хусто й Пастора. Туди й привезли Ніна.
Цікаве питання для соціопсихологів: чому саме в цьому сакральному місці більшовики облаштували свою базу?
Згаданий нами іспанський комуніст Хесус Ернандес пише: «Нін не здавався, він пручався, поки не втратив свідомість, терпець його інквізиторам урвався, вони вирішили відмовитися від сухого методу. Потім текла кров, знімалася шкіра, розривалися м’язи, фізичні страждання були за межами людської витривалості, але Нін опирався болю найвишуканіших тортур. Через кілька днів його обличчя стало безформною масою плоті».
«Візитка Яроша» по-іспанськи
Британський історик Ентоні Бівор так описує останні дні Ніна: «Його відокремили від товаришів і відправили в Алькала-де-Енарес, де з 18 по 21 червня (1937 року) допитували.
Незважаючи на тортури, застосовані Орловим і його підлеглими, Нін відмовлявся від самообмовляння, заперечуючи, що передавав ворогові координати цілей для артилерійських обстрілів. Потім його перевезли в заміський літній будиночок, що належав Констанс де ла Море, дружині Ідальґо де Сіснероса, і закатували до смерті. Після цього було розіграно гротескну комедію в сталінському дусі. Загін добровольців-німців з інтербригад у формі без розпізнавальних знаків, які видавали себе за гестапівців, удерся в будинок, зображуючи спробу порятунку Ніна. Потім туди підкинули «докази» їхньої присутності, зокрема німецькі документи, значки Фаланги й грошові купюри націоналістів».
Це важливий момент. Як ми бачимо, чекісти володіли прийомом переодягання в чужу форму й розігрування маскараду, щоб підступно обманювати, видаючи себе за інших. Треба усвідомлювати, що це класичний та улюблених прийом більшовиків, який вони використовували протягом усього XX століття. Згадаймо хоча б перевдягання енкаведистів у форму УПА для їх дискредитації серед мирних українців. Навіть уже за часів афганської війни, за свідченням історика Дмитра Вєдєнєєва, створювалися підконтрольні СРСР псевдобанди моджахедів.
В офіційному повідомленні республіканців у ті дні, можливо, написаному під диктовку Орлова, йшлося: «…На місці викрадення, де відбувалася боротьба з охороною, було знайдено невеликий шкіряний гаманець, а в ньому лист німецькою мовою та німецькі грошові купюри. Зміст гаманця не залишає ніяких сумнівів у тому, що звільнення Ніна було організоване агентами Німецького генерального штабу». Тепер усе ставало на свої місця: «фашиста-троцькіста» Ніна звільнили «його господарі німці». Отже, «візитка Яроша» не підвела.
Читайте також: Коли приходить хунта
Відомий агент-диверсант НКВД Павєл Судоплатов, який під легендою «побратима-націоналіста» увійшов у довіру та вбив лідера Організації українських націоналістів Євгена Коновальця, у своїх мемуарах «Спецоперації. Луб’янка й Кремль. 1930–1950 роки» писав про вбивство Андреу Ніна так: «Уся операція з вилучення Ніна із в’язниці була проведена за участю Орлова-Нікольського за допомогою спеціальної групи бойовиків — німецьких антифашистів, бійців диверсійного партизанського загону. На чолі німецької групи був Густав Руберлейн, згодом, за часів НДР, — завідувач міжнародним відділом ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини».
Як бачимо, друзі Москви, чиї зв’язки з нею були скріплені кривавими справами в Іспанії, ще довго залишалися опорою СРСР у світі.
Вадім Роґовін, радянський історик, троцькіст, який не приховує своєї антисталінської позиції, у книжці «1937» пише: «Лише в 1992 році в результаті розслідування, проведеного працівниками Каталонського телебачення, в архівах КДБ було виявлено план фабрикації фальшивки, представленої Кольцовим як документ, посланий фашистським агентом. Закодований текст із буквою «Н» (Нін) було виготовлено за наказом Орлова двома працівниками таємної поліції республіканців — А. Касталья і Ф. Хіменесом. Учасники розслідування розшукали не тільки саму фальшивку, що зберігалася в національному історичному архіві Іспанії, а й самого Хіменеса, який дожив до наших днів і з екрана телебачення підтвердив свою участь у її виготовленні».
Нін не зламався, тому відкритого публічного судилища над «троцькістами», як це відбулося в Москві роком раніше в процесі над «Антирадянським об’єднаним троцькістсько-зинов’євським центром», Сталіну добитися в Іспанії не вдалося.
«Білий терор» націоналістів
Заради об’єктивності зазначимо, що військові заколотники виступили проти легальної влади й із цих міркувань були злочинцями. А «червоному терору» вони протиставили свій.
Прикладом трагізму громадянської війни в Іспанії стала історія з двоюрідним братом по батькові самого Франка майором Рікардо де ла Пуенте Баамонде, який так само був військовим, який відзначився в бойових діях і командував аеродромом.
У день проголошення перевороту Рікардо його не визнав і заявив, що залишається вірним республіці. Перед тим, як повстанці взяли контроль над аеродромом, він вивів із ладу всі літаки. Його заарештували, і Франко, який був поруч, не став рятувати брата… Через два з половиною тижні офіцера Рікардо розстріляли свої ж колишні колеги військові.
На момент перевороту протистояння між братами, як і взагалі в Іспанії, уже певний час тривало. Двома роками раніше Рікардо відмовився бомбити лівих повстанців, коли іспанські комуністи, ймовірно, за ініціативи Комінтерну й Сталіна проголосили в Астурії «республіку робітників, селян і солдатів». У боях 1934-го загинуло 220 військових і 1135 повстанців. Франко здійснював загальне військове керівництво операцією з придушення повстання й тоді тільки відсторонив брата, якому залишалося жити лише кілька років.
Франсіско Франко, каудильйо (диктатор) Іспанії в 1939–1975 роках. Під час війни втратив двох братів, що опинилися по різні боки конфлікту.
До слова, Франко втратив у війні й рідного молодшого брата Рамона, який був відомим іспанським льотчиком-першопрохідцем, воював за націоналістів і загинув 1938 року під час бойового вильоту.
Відомою стала історія, коли після падіння міста Бадахос полонених республіканців зігнали на арену для кориди й розстріляли з кулеметів. «Звичайно, ми їх розстріляли, а як інакше? Що мені залишалося, узяти 4000 червоних із собою в колону, коли ми були в гонці із самим часом? Чи я мав би відпустити їх і залишити в тилу, щоб Бадахос знову став червоним?», — наводить журналіст Джея Т. Уайтейкер слова полковника Яґуе.
Довгий час страту відомого поета Ґарсіа Лорки в підконтрольній націоналістам зоні радянська пропаганда трактувала як типовий приклад «звірств фашистів». Але сьогодні, наприклад, вважається що тортурам і вбивству Лорки передував конфлікт на «сімейно-сусідсько-політичному» ґрунті. А Франко навіть устиг розпорядитися звільнити Лорку, хоча цього й не сталося.
Читайте також: Людина в радянському державосуспільстві
Відразу після перемоги традиціоналісти провели масові арешти, у тюрмах утримувалося 270 тис. людей. За п’ять років після своєї перемоги у війні, із 1939-го по 1944-й, націоналісти розстріляли 29316 осіб. Після 1945 року розстріли стали рідкісним явищем.
Що ж стосується ідеології самого Франка, то ось що, писав британський посол із Мадрида в Лондон 19 липня 1936-го, відразу після перевороту: «Франко не можна вважати небезпечним доктринером-політиком (як Гітлера), або непередбачуваним фашистським демагогом (як Муссоліні). Це радше добрий іспанський військовий керівник, розважливий, консервативний і націоналістичний. Він виступив лише для того, щоб припинити хаос і вибух соціальної революції».
Кінець міфу СРСР як імперії добра
Злочинні дії чекістів у республіканському таборі стали шоком і для самих іспанських комуністів. Згаданий Хесус Ернандес у своїх мемуарах «Я, міністр Сталіна в Іспанії» (1954) наводить слова Хосе Діаса, на той момент генерального секретаря Комуністичної партії Іспанії, після однієї із спецоперацій чекістів: «Краще було б померти, ніж переживати цю духовну смерть. Я був людиною, що з фанатичним ентузіазмом ставилася до СРСР. Ви знаєте, що я був пекарем. […] І завжди був готовий померти за те, у що вірив. Пізніше Радянський Союз, Сталін, переможний соціалізм навернули мене до комунізму. Я без страху присвятив себе палким переконанням, що СРСР — наш ідеал. Я пожертвував би своєю дружиною, дочкою, батьками. Я вбивав би, захищаючи Росію, захищаючи Сталіна. І що сьогодні? Усе руйнується, усе в руїнах. Яка мета нашого життя? Розумієш, я з усіх сил переконую себе, що помиляюся. Тому що хочу вірити. Я не можу визнати, що все брехня. Дійти до такого висновку — це кінець».
Хосе Діас, генеральний секретар Комуністичної партії Іспанії, розчарувався в Країні Рад. Але в 1938 році поїде до СРСР лікувати рак шлунку. У 1942-му викинеться з вікна в Тбілісі.
«Це більше, ніж вторгнення, це колонізація», — сказав я (Хесус Ернандес. — Авт.), намагаючись іронізувати. «Сипаї Кремля, ось хто ми, сипаї», — сказав він у гніві». (сипаї — індійські солдати, яких британські колонізатори наймали на службу).
Золото ацтеків — у Москву
У листопаді 1936 року на чотирьох кораблях до Одеси приїхало 510 т іспанського золота, здебільшого в золотих монетах. Загалом було 7800 ящиків. Три чверті всього золотого запасу Іспанії більшовики переправили до Москви, із якої воно вже ніколи не повернулося. «Якби всі ящики із золотом, які ми вивантажили в Одесі, покласти щільно одне до одного на бруківці Червоної площі, вони повністю зайняли б її з кінця в кінець», — наводить слова учасника перевезення Кривицький. На сьогодні вартість золота, за деякими розрахунками, дорівнювала б $7 млрд. Отже, жовта преса могла б порозважатися із заголовками: «Прокляття золота ацтеків. Кара наздогнала нащадків жадібних конкістадорів! Крадене золото вкрадене знову!».
Одним з організаторів операції з вивезення золота був убивця Ніна Алєксандр Орлов. Водночас доля йому усміхнулася. Він прожив довге життя та не повторив шлях багатьох інших агентів, які працювали в Іспанії, а потім їх убили інші більшовики під час терору 1937–1938-го, що відбувався в СРСР паралельно з війною в Іспанії. «До того часу почали пропадати всі ті радянські керівники, які прибули до Іспанії в небезпечні та бентежні дні вересня й жовтня 1936 року. Антонов-Овсієнко, Сташевський, Берзін, Кольцов, навіть посол Ґайкін зникли не тільки з Іспанії, а й з історії. […] Чому їх убили? Найімовірніше, частково тому, що виступали проти політики Сталіна щодо іспанців, із якими вони так тісно співпрацювали», — пише історик Томас Хью в книжці «Громадянська війна в Іспанії. 1931–1939 роки».
Натомість Орлов примудрився втекти до США, де прожив аж до 1973-го. Тут доречно згадати, що, за інформацією від іспанського директора державної скарбниці Мендеза Аспе, розвідник забрав з Іспанії на 100 ящиків більше, ніж потім привіз у СРСР. 1952 року в США Орлов випускає книжку «Таємна історія сталінських злочинів». Натомість історію свого вбивства Ніна він не розповідає.
Читайте також: Як українці комунізм будували
«До Іспанії ми відправляли як своїх молодих, недосвідчених оперативників, так і бувалих інструкторів-професіоналів. Ця країна стала своєрідним полігоном, де випробовувалися та відпрацьовувалися наші майбутні військові та розвідувальні операції. Багато з наступних ходів радянської розвідки спиралися на встановлені в Іспанії контакти, — розповідає Судоплатов. — Протягом 1936–1939 років в Іспанії тривала, по суті, не одна, а дві війни, обидві не на життя, а на смерть. В одній зійшлися націоналістичні сили, керовані Франко, якому допомагав Гітлер, і сили іспанських республіканців, яких підтримував Радянський Союз. Друга, зовсім окрема війна, точилася всередині республіканського табору. З одного боку, Сталін у Радянському Союзі, а з другого — Троцький, який перебував у вигнанні: обидва хотіли постати перед світом як рятівники й гаранти справи республіканців і підпорядкувати своєму керівництву іспанський революційний антифашистський рух». Ось таким чином Судоплатов зізнається, що СРСР вів в Іспанії дві війни: і проти націоналістів, і проти неугодних Сталіну лівих у «своєму» ж таборі.
Вигнаний з СРСР Троцький так само розкусив гру Сталіна в Іспанії. Після вбивства Ніна він пише статтю «Початок кінця»: «Методи амальгами й підробок, що напрацьовані в Москві, переносяться готовими на землю Барселони та Мадрида. Вожді ПОУМ, яких можна звинуватити тільки в опортунізмі й нерішучості щодо сталінської реакції, оголошені раптово «троцькістами» і, зрозуміло, союзниками фашизму. Агенти ГПУ в Іспанії «знайшли» написані ними самими хімічні листи, у яких зв’язок барселонських революціонерів із Франко встановлюється за всіма правилами московської підробки. Негідників для виконання кривавих наказів не бракує».
Як пише Іґорь Сімбірцев у книжці «Спецслужби перших років СРСР. 1923–1939: На шляху до великого терору», більшовики, крім Ніна, в Іспанії також убили «відомих у міжнародному Четвертому інтернаціоналі троцькістів Вольфа, Фройнда, Рейна, Роблеса, до того ж ліквідували їх таємно, щоб уберегти республіканський табір від передчасного розколу. Таємно було захоплено й убито восени 1937-го лідера ПОУМ Курта Ландау, з австрійських троцькістів».
«Як згодом визнавали багато розчарованих комуністів, що грубішою була брехня, то більше вона впливала, — пише історик Ентоні Бівор. — Іспанська республіка виявилася заражена жахливою параноєю НКВС… У будь-якому разі лавина комуністичної брехні поховала всяку єдність республіканців, незважаючи на тимчасовий виграш від неї для центрального уряду та для відновлення військової дисципліни… Багато республіканців після вбивства Ніна втратили майже всі ідеали, які варто було б захищати. Як зауважив теоретик анархізму Абад де Сантільяна, хоч би хто переміг Неґрін з його комуністичними когортами або Франко з його італійцями та німцями, результати для нас були б однаковими».
***
СРСР пішов з Іспанії в момент великої угоди з Гітлером 1939 року, перемкнувшись на розділ Європи, тепер зі Сходу. Як бачимо, гібридна агресія Радянського Союзу там передувала Другій світовій так само, як і напад на Фінляндію, країни Балтії та Польщу. Саме в Іспанії проявився та загартувався гібридно-терористичний характер СРСР і його спецслужб. Він передався й нинішньому російському режиму, заснованому вихідцями з радянських спецслужб, які не можуть відкинути злочинне більшовицьке минуле.