До якогось часу, звичайно, бо нічого немає вічного під сонцем, тим більше під сонцем Партії регіонів, де за потреби «з’їдають» навіть своїх. Постійна боротьба втомлює. І зрозуміти Скрипку, який зважився пов’язати рештки свого зоряного життя з регіоналами в особі гауляйтера столиці Олександра Попова, в принципі можна. Рок-н-рол рок-н-ролом, а діти просять їсти. Та й неприйнятний для творчої людини стан нереалізованості. І все ж дуже шкода втрачати того Скрипку, який так ефектно увірвався в український простір, підсадив усіх на «Країну Мрій», переконав, що вишиванка – то «шерман», підніс на новий рівень сприйняття, здавалось би, втоплену в шароварах українську ідентичність.
«Який же ж він молодець», «він єдиний щось справді робить для української культури» – такі слова можна було почути ще рік тому, і вони були щирі. Нині захвату дедалі менше. Зате все більше нерозуміння від очевидних змін. То президента Януковича похвалить за добре підібрану команду, що «проводить економічний менеджмент», то Андріївський узвіз запропонує забудувати офісами… Невже пороблено? І лише згодом, коли обійми з владою стають дедалі міцнішими, картинка промальовується. Наразі Скрипка обмежився роллю музиканта при дворі очільника КМДА – далі концертів на День Києва і нововідкритого ресторану «молекулярної їжі» на Андріївському йому наразі зазіхати зась. Утім, не виключено, що скоро український рокер вийде зі столичного на загальнодержавний рівень. Дмитро Стус та Іван Драч теж із чогось починали…