Гранатооб’їдки

Центр досліджень проблем громадянського суспільства (Україна) готує звіт перед фондом Global green grands (США) за виконану програму з «визволення Дністра». Рік тому Центр отримав грант на програму протидії будівництву Дністровської гідроакумулювальної електростанції (ГАЕС). «Її робота могла б спричинити екологічну катастрофу», – зазначає керівник Центру Віталій Кулик. За рік роботи українській організації вдалося вплинути на ситуацію і призупинити будівництво ГАЕС.

 

«Виграти цей грант було не так просто. Сім організацій-претендентів з України та Молдови брали участь у тендері», – розповідає Віталій Кулик. Сума гранту становила близько 5000 дол., тривалість – рік: близько 400 дол. щомісяця для реалізації проекту. Це навіть не середня платня для столиці! Так звані грантожери сміялися б із цієї суми. Інший американський фонд – The Global Fund for Women, що займається впровадженням гендерних програм, і «роздає гроші» кожні 2–3 місяці, також непривабливий для грантожерів – фонд працює з малими грантами: від 500 дол. до кількох тисяч. Щороку борці за права жінок надають близько 400 грантів, однак заявок отримують вдесятеро більше.

 

Зараз в Україні спостерігається тенденція до зменшення суми грантів, що надають міжнародні організації. На жаль, українці зарекомендували себе як нація грантожерів, і грантодавці вирішили зменшувати порції, таким чином породжуючи конкуренцію серед претендентів.

 

Перші гранти з’явилися в Україні ще на початку 1990-х років. Це булла переважно різноманітна гуманітарна допомога – від харчів до оргтехніки. В ті часи на Заході вважалося, що Україна – це така собі африканська держава, яка буде рада будь-якій допомозі. Так воно і було. Однак у молодій Україні досить швидко сформувалося коло людей і організацій, котрі опанували мистецтво конвертувати щедрість Заходу у власний добробут.

 

У 1994–1995 роках надавалися перші грошові гранти, суми яких обчислювалися мільйонами. Перші гроші йшли на діяльність профспілок, видання профільних газет. Донорами виступили уряди Великої Британії, США, Німеччини, міжнародні структури та різноманітні громадські організації на кшталт асоціації американських профспілок.Детальних звітів іноземці не вимагали – для них було головним не те, наскільки прозоро використовуються їхні гроші, а те, що люди, які отримали гранти, впроваджували їхню політику й ідеологію в Україні. На крадіжки грошей закривали очі. Цікавий факт: саме з грантової діяльності починав свою кар’єру В’ячеслав Піховшек – йому давали гроші американські профспілки на видання профспілкової газети «Міст». Газета видавалася, показувалася спонсорам, але не розповсюджувалася. Американці начебто закривали на це очі, але згодом у плівках Мельниченка виплив цікавий факт: Леоніду Кучмі начебто доповідали, що цей відомий журналіст співпрацював з ЦРУ.

 

З часом грантодавці вирішили змінити тактику. У середині 1990-х виникло кілька скандалів з міжнародними фондами. Іноземці почали умови отримання грошей стали складнішими і конкретнішими, а вимоги до звітності – жорсткішими. Суми грантів стрімко зменшувалися – мільйони доларів перетворювалися на тисячі, потім на сотні.

 

«Сьогодні вже майже неможливо отримати великий грант. Сума середнього гранту зараз становить близько 10 000 дол., частіше навіть менше. Популярнішими стають дрібні гранти – від 500 до 1000 дол.», – розповідає «ТИЖНЮ» Віталій Кулик.

 

Неправильно було б стверджувати, що на синдром грантожерства страждають лише певні українці. Багато держпрограм також фінансуються з-за кордону. Кілька років тому Міністерство праці та соціальної політики України отримало від колег із США 2 млн дол. на розробку Трудового кодексу. Нинішній в. о. міністра праці та соцполітики Михайло Папієв сказав «ТИЖНЮ», що цей грант був потрібний Україні: «Я за те, щоб фінансова підтримка шляхом грантів збільшувалася не в десятки, а в сотні разів». Варто зазначити один нюанс: грантові гроші, які отримує Україна як держава, досить часто Уряд зобов’язаний витратити на послуги західних експертів. «Ви ж розумієте, хто платить, той і замовляє музику, – говорить в. о. міністра

праці Михайло Папієв. – Умови з використання гранту виписує та сторона, яка цей грант надає». Але і державі не так просто отримати закордонну грошову підтримку. Нещодавно Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією відмовив Україні в отриманні гранту на боротьбу зі

СНІДом та туберкульозом у розмірі 94,6 млн дол., попри те, що Україна посідає 2-ге місце в Європі із розповсюдження туберкульозу. Однією з причин відмови є недостатня деталізація видатків на суму близько 30 млн дол. В українській заявці було вказано: «на закупівлю лабораторного обладнання та інших товарів». Зараз працівники нашого міністерства охорони здоров’я доопрацьовують заявку, сподіваючись отримати гроші. Однак цей епізод свідчить – ані громадським організаціям, ані державі більше не вдасться заробити «легких грошей». Тепер для них правила однакові.

 

Великі гроші від іноземних фондів все ще надходять. Однак тільки у «перевірені місця». Наприклад, до так званих think tanks – «мозковихцентрів». Такими в Україні вважаються Центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова, Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД), Міжнародний центр перспективних досліджень, які мають «магістральні» гранти. Тобто їхня робота повністю фінансується іноземними фондами. Зазвичай такі центри не розкривають обсяги фінансування, однак, за інформацією «ТИЖНЯ», щорічний бюджет такого центру становить близько 1–7 млн дол.

 

«Але чим більші гроші, тим ретельніше потрібно складати звіт, – пояснює керівник фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. – Це не так просто, як здається. Кожна програма і вся діяльність організацій think tanks потребує постійного звітування». З її слів, суспільну користь від діяльності таких центрів можна виміряти. Наприклад, результатами досліджень центрів користуються ЗМІ, будують на них власні матеріали, формуючи громадську думку.

 

Результатами діяльності think tanks із задоволенням користується і держава, роблячи якісь розрахункии формуючи держпрограми. Опосередковано грантодавці впливають на державну політику України. Також не варто виключати і те, що результатами досліджень, які проводять think tanks і які далеко не повністю публікуються в Україні, користуються уряди інших держав для визначення своєї політики щодо України.