Гра в солдатики

Плани щодо відмови від призову й цілковитого переведення армії на контрактну основу відсуваються десь на 2015 рік. Говорячи жорстко, наші генерали і чиновники вирішили зробити ставку на гарматне м’ясо. Такі висновки читаються між рядками оприлюдненої Міноборони «Білої книги. Оборонна політика України», а також з огляду на реалії української армії.

 

 

Власне, вже нині українське військо мало би формуватися лише на конт­рактній основі, а призов повинні були скасувати повністю. Принаймні, про це у вересні 2008-го заявляла прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Вона тоді розраховувала, що Верховна Рада ухвалить закон про перехід на контрактну армію з 1 січня 2009 року, а Міністерство фінансів, за її словами, мало передбачити в державному бюджеті необхідні для цього витрати. Швидку відмову від призову Блок Юлії Тимошенко обіцяв ще під час виборчих баталій – уже з 2008 року і зарплату кожному контрактнику в еквіваленті десь $800.

 

За часів міністра оборони Анатолія Гриценка було вирішено і підтримано президентом – Верховним головнокомандувачем, що насправді цілком реально перейти на контрактний принцип комплектування армії до кінця 2010 року. Що й було закріплено Державною програмою розвитку Збройних сил України на 2006–2011 рр. Нинішній міністр оборони Юрій Єхануров навіть розробив окремий трирічний Перспективний план переходу ЗСУ на конт­рактну основу.

 

Передбачалося, що в 2010 році війську буде потрібно 80 тис. конт­рактників. Аби домогтися цього, план передбачав добрати 7500 найманців упродовж 2008 року, 10 500 осіб – у 2009-му та 11 900 осіб – у 2010-му. Для успішного виконання запланованого, за оцінками Міноборони та Генштабу, армії потрібно 49,6 млрд грн: у 2008 році – 11 млрд грн, у 2009-му – 18 млрд грн, у 2010-му – 20,6 млрд грн. Це без урахування власне загальних витрат на оборону. Та на практиці все виглядає менш оптимістично, ніж у цифрах. У 2008 році оборонний бюджет України становив близько 8,9 млрд грн. А на цей рік – ще менше. Гарантовано йдеться лише про 7,4 млрд грн. Це менше ніж $1 млрд для війська чисельністю 200 тис. Для порівняння: сусідня Польща внаслідок економічної кризи також скоротила оборонні витрати – з $9,5 млрд до $7,5 млрд. Там грудневий призов-2008 став останнім, позаяк армія Польщі має стати повністю контрактною вже 2010 ро­­ку. При цьому чисельність збройних сил наших сусідів становитиме 120 тис. Нині у польському війську нараховується 124 тис. осіб, із яких 76 тис. служать на постійній основі, решта – призовники. На реформу призовної системи Польща спрямувала 3,72 млрд злотих ($1,6 млрд).

 

Без урахування цивільних, українська армія нині нараховує 63 тис. офіцерів, 30 тис. юнаків строкової служби, 51826 контрактників на посадах рядового, сержантського та старшинського складу. Торік вдалося вмовити 4462 військових підписати контракт, але за цей час звільнилися 3251 інших вояків, яких перспектива служби в армії не гріла. За статистикою, з 2005-го плинність професіоналів у війську перевищує 30%. Що не дивно. У 2007 році зарплата кон­трактника-початків­­ця становила приблизно 450 грн. У 2008-му її збільшили до 850 грн. Плюс перспектива жити в казармі, виконувати завдання, безпосередньо не пов’язані з професійними обов’яз­ками, а також низький рівень організації бойової підготовки і ненормований робочий день. На таку роботу-службу часом зголошуються від безвиході. Водночас «якість» контрактників як за здо­ров’ям, так і за освітою часом навіть гірша, ніж у строковиків, що було особливо помітно під час минулорічного осіннього призову. Бо сьогодні на строкову службу є можливість відібрати одного з 8–10 юнаків. А серед контрактників конкурсу не було і немає. Чи стає від цього армія сильнішою? Запитання риторичне.

 

Та навіть якби ці професіонали були найкращими з найкращих, армія нині просто не готова перейти на новий рівень боєготовності та ефективності. Бо 55% бойових літаків в Україні вичерпали термін експлуатації. Зношеність зенітно-ракетних комплексів становить 85%, бойових кораблів – 84%,

ракетноартилерійського озброєн­­ня – 83%, бронетанкового озброєння – 51%, автомобільного транспорту – 61%. Це переважно застарілі типи озброєння, іноді – просто металобрухт. Тому процеси професіоналізації війська і його технічного переоснащення повин­­ні йти паралельно й узгоджено. Такої узгодженості немає. Зрештою, про професіоналізацію і переоснащення війська наразі не йдеться.