У цьому, звичайно, була неабияка хитра інтрига. Спробувати звести в єдине ціле злочинну діяльність кума Путіна Віктора Медведчука й людини, на чию долю випало зупиняти відкриту агресію армії того самого Путіна. Мовляв, подивіться, яке справжнє лице в цього «мовоармовіра», який на тлі класичного колаборанта видається значно більшим злом, адже, прикриваючись і спекулюючи на світлих почуттях людей, робить брудні справи, щоб нажитися. Такий сценарій цілком би придався для екранізації, тільки от життя — дуже цинічна штука, на відміну від чиїхось фантазій. І втиснути його в канву бажань, навіть коли йдеться про бажання найвпливовіших людей країни, буває дуже непросто.
Як результат, звинувачуючи п’ятого президента на догоду шостому в державній зраді, склепати повноцінної справи слідству, судячи з тексту обвинувачення, так і не вдалося, адже домисли — це не докази.
Є багато пояснень, навіщо Володимир Зеленський узагалі ув’язався в цю історію, але всі причини, які називають, так чи інакше можуть перетинатись і взаємодоповнюватись. Хтось вбачає тут особисту образу Зеленського та бажання помститися, а комусь здається, що в такий спосіб він виконує передвиборчі обіцянки. Хтось воліє бачити в цьому хитрий план політтехнологів, який має за мету звести Зеленського та Порошенка у двобої на виборах, де чинний голова держави знову ефектно переможе, а комусь за всім цим абсурдом ввижаються вуха Ігоря Коломойського, котрий досі норовить помститися за відібраний «ПриватБанк». Комусь провокування владою опозиційного електорату на акції протесту видається способом завчасно випустити пару й відвернути увагу від складної економічної ситуації в країні, а хтось переконаний, що не варто переоцінювати здібності технологів ОП, адже йдеться про банальний постріл влади собі в ногу через недалекоглядність.
Читайте також: Петра Порошенка відпустили під особисте зобов'язання
Усі ці версії, мабуть, мають право на існування, але хоч якою б була логіка ідейних натхненників цього шоу, час, фабула та навіть виконавці для його організації вибрані вкрай неправильно, що могло б призвести до дуже сумних наслідків. І не лише для «Зе», який, судячи з його поведінки, не надто переймається причинно-наслідковими зв’язками своїх дій та вщент позбавлений не тільки державницького мислення, а й інстинкту самозбереження.
По-перше, досвід президента Януковича, який у схожий спосіб намагався колись самоствердитись і водночас позбутися основної політичної конкурентки, підказує, що в Україні такі ініціативи добром не закінчуються. І суть справи не в цінності чи рівні популярності переслідуваних політиків, а в недовірі до влади, яка апріорі є більшим злом, ніж ті, кого вона переслідує (окрім Медведчука хіба що). І хоч судова розправа над Юлією Тимошенко не стала для Януковича причиною його падіння, але суттєво підточила основи його влади.
По-друге, на тлі можливої повномасштабної агресії Кремля проти України влаштовувати переслідування Порошенка було для Офісу Президента вкрай безвідповідально. Хоч які були б залізобетонні докази провини п’ятого президента, але його арешт та суд над ним однозначно призвели б до дестабілізації ситуації в країні, адже процес у будь-якому разі видавався би політично мотивованим. Ну а коли врахувати, що саме дестабілізацію України в Кремлі розглядають як одну з вагомих передумов для вторгнення та окупації, то бажання президента будь-що посадити свого попередника за ґрати має надто дивний вигляд.
Ба більше, саме в цьому й криється неймовірний парадокс, адже коли б Зеленського і К° не вдалося вгомонити й суд впаяв сивочолому гетьману утримання під вартою, як просили прокурори, то реальним дестабілізаційним фактором у країні стала б саме чинна влада, а Верховний Головнокомандувач Зеленський назавжди б увійшов в історію як той, хто фактично відчинив двері російським окупантам, поставивши під загрозу державність України, адже Путіну та його посіпакам не потрібно було б уже нічого вигадувати, планувати чи провокувати. Лише прийти та взяти Україну теплою.
Чи усвідомив це нарешті президент Зеленський, коли давав відмах на припинення операції проти свого ненависного опонента? Чи, може, зрозумів, що дестабілізація країни в момент, коли вона навпаки потребує консолідації та єдності — не менша зрада, ніж закупівля вугілля з окупованих територій (у чому звинувачують Порошенка), і його самого також будуть колись за це судити? Чи дав задню лише під тиском держсекретаря США Ентоні Блінкена, який дивним чином прилетів саме в той день, коли мали б вирішувати подальшу долю Порошенка? Навряд чи… Очевидно, спрацювало кілька факторів, але ключовим стало не розуміння і не тиск, а невпевненість влади у власних силах та спроможності довести справу до кінця. Нібито ще в момент тріумфального повернення сивочолого гетьмана через жулянські ворота, коли силовики, які мали його затримати в аеропорту, відмовилися це зробити, в ОП зрозуміли, що остаточно програли. Саме тоді з’явилася ідея спустити все на гальмах, і перемовники від ОП почали хаотично шукати можливості домовитися з Порошенком про мирову.
Читайте також: Порошенко прийшов на допит у ДБР у справі про «державну зраду»
Насправді в оточенні президента вже давно відбуваються відцентрові процеси, а армія незадоволених поведінкою всюдисущого Єрмака, який приватизував собі главу держави, постійно зростає. Відколи рейтинг Зеленського почав суттєво падати й підтягнути його не вдається жодним чином, охочих покинути безнадійну справу стає дедалі більше (он навіть Олексій Арестович катапультувався), а ті, що залишаються, швидко втрачають інтерес до боротьби та займаються своїми справами. Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що зірка Володимира Олександровича почала повільно, але неухильно закочуватися за горизонт і всі його мрії про другий термін, найімовірніше, залишаться лише мріями. Якщо його мегапроєкт і втримається в політиці під якимось виглядом, то вже точно без нього.
Але найбільший парадокс цієї історії полягає ще й у тому, що Порошенко дійсно не святий. І, хто вже забув, претензій за часи його президенства до нього особисто та до його оточення було так багато, що конкурентам і противникам не завдало великої праці безнадійно обвалити сивочолому гетьману рейтинг та вибити його з гри. Саме його незрозуміла поведінка в часи президенства й досі є каменем спотикання, який стоїть на заваді об’єднанню державницьких сил. Це він не спромігся нормально провести судову реформу, і сьогодні ця недозмінена система з усіма її вадами б’є вже по ньому особисто. Врешті у нього по сей день є стільки ворогів, що за великого бажання накопати щось суттєве на реальну справу можна було би без проблем. Проте людям, які задумали всю цю гру, потрібно було не просто посадити Порошенка, а принизити й за змоги знищити назавжди. І вішати в цій ситуації на нього щось на кшталт ухилення від сплати податків чи участь у схематозі з відмивання грошей абсолютно безперспективно. Поворот мав бути неочікуваний, а інтрига виняткова. Потрібен був екшн, те, що зачепить за живе всіх. Тому державна зрада в компанії з Медведчуком — це саме те, що потрібно, адже що може бути неочікуваніше та абсурдніше.
Чи розуміли на Банковій, даючи завдання виконавцям ліпити справу, у що може вилитися все це і чим врешті завершитися для всіх її учасників та для країни, можна лише гадати. Здається, президент Зеленський досі грає роль у серіалі, сюжет якого з кожним днем стає все більш віддаленим від реальності, проте, хоч як це абсурдно, дуже суттєво на неї впливає.