Тбілісі за кілька днів до парламентських виборів –це розбурханий вулик. Пікети, крики, студенти перекривають проспекти, бої навкулачки між прихильниками опозиції та влади, під час яких регулярно перепадає і журналістам… Це не театр, а реальна політика. І результат цього змагання непередбачуваний, як дощик у горах. Може, пронесе, а може й сель зійти…
Цьогорічну електоральну кампанію логічно розділити на дві частини – до 18 вересня й після. До – це був класичний марафон із багатолюдними мітингами, листівками, роликами й дебатами. Після – все пішло «по бєспрєдєлу». Влада та опозиція скинули обладунки й зійшлись у бійці, до першої крові.
Напруження бриніло у повітрі. Щось мало статись і таки сталося. У Сполучених Штатах був Вотергейт. В Україні – справа Гонгадзе і «плівки Мельниченка». У Грузії спробували розіграти «плівки Бедукадзе», і незрозуміло наразі, яким буде фінал драми. Бомба таки вибухнула.
Тюремна провокація
Нагадаю, що 18 вересня впродовж кількох годин відбулося переформатування як виборчого процесу, так і всієї внутрішньої політики. Непримиренна опозиція заволоділа відеоплівками, де співробітники зразково-показової «п’ятизіркової», як писали в урядових прес-релізах, Глданської в’язниці у Тбілісі… катують і ґвалтують. Міністерство внутрішніх справ, як виявилося, було в курсі намірів супротивників президента оприлюднити плівки у прайм-тайм, і самé, не чекаючи викиду компромату, виклало на сайті те, що можна було показати. Найбільш кричущі моменти вирізали, однак телебачення згодом продемонструвало і їх…
На чолах перших осіб держави виступив холодний піт. Члени сімей ув’язнених кинулись до СІЗО й тюрем з’ясовувати, що з їхніми рідними. Студенти перекрили центральну вулицю, вимагаючи відставки всього уряду. На якусь мить державна машина заціпеніла. Кілька хвилин невпевненості, бо після такого нокдауну навіть супертяжі не піднімаються. І все ж система виявилася сильною, її ланки не посипались, кризовий менеджмент почав діяти швидко й ефективно. Як завжди останніми роками.
Найкраща зброя – це правда. Влада визнала, що плівки, автором яких виявився колишній помічник начальника Глданської в’язниці Владімер Бедукадзе, – не підробка. І що вони не свіжі, а відзняті понад рік тому. І що вже певний час тривала перевірка за фактами систематичного побиття людей за ґратами і щодо намагання знайти покупця на це скандальне відео. І що «оператор» переховується за кордоном. І що під час спроби втечі було затримано його спільника. І, нарешті, що поліцейські володіють інформацією про те, що опозиція отримала плівки за посередництвом криміналу…
Те, що відбулося далі, не вписується в пострадянський політичний канон. Президент Міхеїл Саакашвілі і прем’єр-міністр Вано Мерабішвілі зробили кілька кроків, які дали їм змогу взяти ситуацію під контроль. Вони замінили всіх без винятку охоронців злощасної в’язниці, порушивши кримінальні справи проти багатьох офіцерів. На їхнє місце заступили патрульні поліцейські – «вихованці» Мерабішвілі, який на посаді глави МВС зробив неможливе: звільнив 17 тис. корумпованих «ментів» і зробив міністерство вітриною реформованої держави, з рівнем довіри під 90%. У відставку пішла Хатуна Калмахелідзе, молода жінка, яка віднедавна очолювала Міністерство з виконання покарань. Не тому, що вона, боронь Боже, була причетна до тюремних ексцесів. Ні, такими є правила в цій команді: у кожної проблеми є ім’я. На її місце було призначено одного із запеклих критиків влади – Ґіорґі Туґуші, який до цього скандалу працював омбудсменом (ця посада в Грузії має назву «народний захисник»).
Згадайте десятки подібних історій в Україні – коли правозахисники оприлюднювали жахливі факти катувань і навіть убивств. Нуль реакції. Вийшов вражаючий фільм журналіста ТВі Костянтина Усова про секрети і «нравы» Лук’янівського СІЗО – одна відставка, та й то ніби не під впливом преси, – і тиша.
Туґуші, який перед тим не раз звертав увагу на порушення прав людини за ґратами, отримав реальні важелі впливу й карт-бланш від президента на будь-які дії, щоб вирішити проблему. Перше, що було зроблено, – понад 1 200 ув’язнених Глданської в’язниці змогли або зателефонувати додому (їм спеціально роздали для цього SIM-карти), або зустрітися з рідними у спеціальному приміщенні на території виправної установи. Суспільство дістало чіткий сигнал: система не потуратиме злочинцям, хоч би які посади вони обіймали.
Опозиційна коаліція «Грузинська мрія», яку очолює і фінансує російсько-грузинський мільярдер Бідзіна (Борис) Іванішвілі, продовжувала вимагати крові. Вони призначили винуватцем одного із ключових членів команди Саакашвілі – міністра внутрішніх справ Бачо Ахалая, вимагали тепер його відставки. Політик, якого опозиція назвала «катом» і «ґвалтівником», у 2011 році, коли Бедукадзе знімав побиття, не мав жодного відношення до пенітенціарної системи, очолюючи Міністерство оборони. Але кого такі нюанси цікавлять? Протестувальникам уклали в голови гасла, і вони їх вигукували, не задумуючись про такий дріб’язок, як факти.
Не бажаючи зв’язувати президента, Ахалая сам подав у відставку. Тут прозвучала критика на адресу Саакашвілі з ліберального табору: мовляв, не треба здавати під тиском вулиці своїх найкращих людей. Бо якраз ослаблення владної команди перед виборами і є метою спецоперації. Скандальна громадська діячка Теа Тутберідзе написала відкритого листа, що президент не повинен приймати відставку соратників, які не просто «нагрівають стільці» в уряді, а проводять справжні реформи й не бояться суспільного гніву, бо ж роблять це на благо Грузії, для її перспективи.
Те, що це не випадок, коли «чесний офіцер документує злочини влади», – очевидно, хоч, на жаль, не для всіх. Ця історія подібна на сюжет із майором Мельниченком, який нібито сам писав розмови у кабінеті президента Кучми. Як інакше зрозуміти, чому «порядний» Бедукадзе зробив свої записи, а потім рік шукав, кому б їх продати, поки не вийшов на Іванішвілі. Не просто олігарха, а безпосередню креатуру Кремля в Грузії.
Ціна вибору
Кілька слів про власне електоральний пейзаж. Вибори, якщо не станеться чогось надзвичайного, відбудуться в конституційні терміни – 1 жовтня 2012 року. Дотепер парламент працював у Тбілісі, в самому центрі міста – на проспекті Руставелі у величній будівлі, зведеній для ЦК Компартії Грузинської РСР. Але наступне скликання законодавці зустрінуть у другому за розміром місті країни – Кутаїсі, там споруджують новий парламентський центр. Це частина плану діючого президента із розосередження влади, наближення її до людей. Таким чином, Конституційний суд переїхав у Батумі, а депутатам сказали готуватись до переселення в історичну столицю Імеретинського царства.
Читайте також: Операція «Троянський кінь» у Грузії провалилась
Парламентські вибори у Грузії відбудуться за змішаною, мажоритарно-пропорційною системою 1 жовтня. Чотири роки тому партія Саакашвілі здобула абсолютну перемогу. Її представники отримали 119 мандатів у парламенті, тоді як їхні головні супротивники – об’єднана опозиція на чолі з Леваном Ґачечиладзе та Ніно Бурджанадзе – 16 місць, християнські демократи й лейбористи – по шість, республіканці – два. Треба, однак, зазначити, що «непримиренні» відмовились визнавати свою поразку й не стали працювати в парламенті, демонстративно порізавши свої посвідчення перед телекамерами, чим прирекли себе на практично повне забуття.
Новим гуру й водночас гаманцем опозиції став Іванішвілі (своєрідний мікс грузинського Януковича й грузинського-таки Черновецького) – проросійський блазень із кількома мільярдами доларів (його персональні доходи більші за весь бюджет Грузії).
Погляди лідера «…мрії», серед активістів якої є добре відомий українцям екс-футболіст Каха Каладзе, – це обіцянки «всього – всім». Говорить сумбурно й неконкретно. Але кілька меседжів можна виокремити. Теза № 1: треба відновлювати відносини з Росією, причому відповідальність за їх відсутність, на його думку, цілком лежить на Саакашвілі. Теза № 2: війну в серпні 2008 року почала Грузія. Теза № 3: курс на вступ до НАТО – це помилка, і він має бути переглянутий (дарма, що пару років тому на референдумі 90% грузинів висловились за членство у Північноатлантичному альянсі).
Попри ефективні реформи, країна ще доволі бідна. Тому Іванішвілі діє грішми і щедрими дарунками – від продуктових наборів до безкоштовних супутникових тарілок. Частина тих, хто не вписався в ультраліберальні реформи чи засадничо виступає проти них (екс-чиновники, колишні поліцейські та члени їхніх родин – ті, хто втратили посади й гроші під час «великої чистки»), з радістю підтримують довірену особу Кремля. Хтось скаже, що це ярлик. Але, погодьтеся, серед акціонерів Газпрому точно не могло бути чужих Владімірові Путіну людей. Та й системний бізнес на території РФ (банк, індустріальні активи тощо), якому ніхто не заважає, – це ще один аргумент.
Але ж частина грузинів чує вульгаризми «мрійників» і теж думає, що це «божевільний Міша» зіпсував «такі чудові стосунки» зі старшим братом. Забуваючи, що саме Росія відіграла головну роль у відторгненні Абхазії та Південної Осетії ще тоді, коли студент Саакашвілі вчився на Заході й про жодну політичну кар’єру не мріяв. Каха Бендукідзе, один із батьків грузинського економічного дива, на днях дуже чітко висловився про ціну перегонів 1 жовтня. На кону – вибір між незалежною Грузією та країною, яка буде сателітом Росії, з формальною незалежністю.
Вибори по-грузинськи
У перегонах беруть участь 14 політичних партій – Єдиний національний рух, лідером якого є президент Саакашвілі й члени якого становлять кістяк уряду, «Нові праві», лейбористи Шалви Нателашвілі, прихильники першого президента незалежної Грузії з партії «Свобода – Шлях Звіада Ґамсахурдіа», націонал-демократи й інші дрібніші та менш популярні об’єднання.
Грузинський закон про вибори дозволяє створювати блоки, зокрема й іменні, – те, від чого Україна відмовилась. У кампанію вступили дві коаліції – «Ґіорґі Тарґамадзе – Християнсько-демократичний союз» (опозиційна до Саакашвілі, складається з двох партій) та «Бідзіна Іванішвілі – Грузинська мрія» (ще радикальніша опозиція, шість політсил). Четверо кандидатів, висунені ініціативними групами, балотуються без партійних парасольок.