Нова «регіональна» країна
Партія влади обрала для місцевих виборів три ключових меседжі універсального характеру: забезпечення політичної стабільності, здійснення реформ, боротьба з корупцією. На відміну від інших учасників виборів, «регіонали» мають можливість надати з усіх трьох напрямків своєрідний звіт. Так, наочність стабільності доводять відсутністю публічних протиріч у владній вертикалі та працюючою як годинник коаліцією в парламенті, реформаторські «здобутки» – наявністю президентської програми та комітету з реформ, приборканням судової гілки влади і віртуальним проектом Податкового кодексу, а про результати викорінення корупції мало не щодня доповідають силові структури, порушуючи кримінальні справи проти колишніх урядовців. Продовження «регіональна» верхівка обіцяє не менш вражаюче: посилення президентської влади через зміну Конституції; реформу місцевого самоврядування та соціальної сфери; покарання всіх корупціонерів, не зважаючи на їхню партійну приналежність.
В Партії регіонів очікують, що результати місцевих виборів розчарують представників опозиційних сил, а збереження стабільності впродовж 2 років взагалі призведе до їх зникнення в нинішньому вигляді. Питання, яким чином буде забезпечений такий результат, виглядає риторичним. Варто звернути увагу і на попередження від влади, яка обіцяє не дозволяти майбутній місцевій опозиції встромляти їй палки в колеса. Вміння нейтралізувати своїх конкурентів на місцях регіонали вже продемонстрували на прикладі Києва, де отримали всю повноту влади, оминувши процедуру виборів.
«Батьківщина» захищає знедолених
«Сердечні» зробили ставку на найбільш чутливе місце виборця – його гаманець. Збільшення тарифів на газ, послуги житлово-комунального господарства, зростання цін і наміри підвищити пенсійний вік жінкам – найкращі подарунки, які могла зробити влада для опозиціонерів напередодні виборів. Їм залишається лише наполегливо нагадувати співгромадянам, хто відповідальний за такі «реформаторські» кроки. Блокування парламентської трибуни та проведення мітингів з вимогою встановити мораторій цілком вкладається в раніше сформований Юлією Тимошенко імідж борця за справедливість. Для «Батьківщини» головним завданням місцевих виборів стане мобілізація прихильників, тож повернення до риторики «не допустити реваншу Януковича і вказати йому на його місце» з цієї точки зору є виправданим.
Наразі лідер БЮТ втратила здатність задавати тон в політиці і зосередилась на реагуванні на дії опонентів. Запізніле очищення партійних лав, наявність внутрішніх конфліктів спровокували винесення з хати сміття та втрату керованості парторганізаціями в регіонах. Публічні звинувачення президента в крадіжці партійних осередків і апеляція до міжнародних установ навряд чи допоможуть. Так само як і погроза бойкотувати вибори в окремих регіонах. Відмова від участі у перегонах до Тернопільської облради мала б навчити Тимошенко, що це не найкращий вихід.
«Сильні» партнери влади
«Сильна Україна» позиціонує себе як «партія реформаторів і нових лідерів», проте знайти хоча б кілька відмінностей від планів партії влади у курсі, заявленому Сергієм Тігіпком, важко. Він повністю підтримує програму президента і його прагнення централізувати владу, а також реформаторські новації кабміну та в унісон з урядовцями обіцяє якісно новий Податковий кодекс. Можливо, така схожість обумовлена тим, що лідер «сильних українців» вважає Партію регіонів найкращим партнером для здійснення реформ. Схоже, єдиною причиною, з якої виборці мають надати перевагу представникам «Сильної України» а не Партії регіонів, є наявність молодшого і, можливо, симпатичнішого партійного керманича.
«Сильній Україні» поки що вдається зберігати високі рейтингові показники за рахунок інерції президентських виборів та вміння Сергія Тігіпка поєднувати статус урядовця з реноме конструктивного критика влади, якій він періодично дорікає за недостатність політичної волі для здійснення реформ. Та зазвичай доля сателітів партій влади досить сумна. В зростанні впливовості Сергія Тігіпка на Банковій не зацікавлені, його відставка з уряду після закінчення місцевих виборів – практично вирішене питання.
Проріджені «народники»
Володимир Литвин вже перестав скаржитись, що його найкращі кадри в регіонах зваблюють «біло-блакитні» партнери по коаліції, і лише констатує природність процесу перетікання соратників до впливовішого табору. Усвідомлюючи приреченість на невисокий результат, докладати особливих зусиль під час місцевих перегонів «народники» не збираються. Обмежаться програмою мінімум. З двадцяти депутатів-«литвинівців» жодний навіть не виявив бажання позмагатись за мерську посаду у містах-мільйонниках. Вочевидь, здійснювати реформу місцевого самоврядування вони воліють за краще з затишного парламентського крісла, ніж впроваджувати її десь на неосяжних просторах країни.
Проте за підвищення власного рейтингу й своєї політичної сили Володимир Литвин продовжує відчайдушно боротися. Вочевидь, з прицілом на парламентські вибори. Зокрема, намагаючись налагодити стабільну і ефективну роботу підвідомчої структури – парламенту. Одна з останніх запропонованих ним новацій – ухвалити постанову про надання повноважень співробітникам Управління державної охорони та СБУ захищати трибуну Верховної Ради від блокування народними обранцями. Нинішня більшість може на пропозицію спікера пристати, їм напевне вже набридло вставати зрання, щоб зайняти місце біля парламентської президії першими і годинами відбивати атаки опозиціонерів. Та й виборці новацію головного «народника» швидше за все оцінять схвально, радіючи, що нарешті нероб з депутатськими значками змусять працювати кожного дня.
Фронт втрачених можливостей
Внесення змін до виборчого закону, якими дозволили брати участь у виборах всім партійним осередкам незалежно від дати реєстрації, виявилось для «Фронту змін» несподіваним. Наразі політична сила з рейтингом у 5-6% відчуває неабиякий кадровий голод, оскільки найперспективніші партійці раніше підшукали собі інший політичний «дах». Останнє «масове дезертирство» сталося в липні, після заборони молодим партіям брати участь у місцевих виборах, скасованої наприкінці серпня. Навряд чи Арсеній Яценюк особисто очолить партійний список до якоїсь обласної ради чи змагатиметься за крісло мера обласного центру. Проте й втратити нагоду заявити про себе він не має права – другого шансу може й не бути. Знайти кандидатів, здатних перемогти в мажоритарному окрузі, «фронтовики» вже не встигнуть, тож розраховувати можуть лише на гідний відсоток за пропорційною системою.
Головний тягар з розкрутки політичної сили доведеться взяти на себе лідеру, оскільки за півтора роки існування «Фронту змін» інші впізнавані видатні особистості в його лавах так і не з’явились. На користь Арсенія Яценюка зіграє здійснений відхід від агресивно-войовничого стилю піар-кампанії та критика дій влади в дусі лояльного опозиціонера. Окрім того, попит на нові обличчя в політиці все ще не задоволений, а місце «третьої сили» продовжує залишатись вакантним.
Опозиціонери в коаліції
Комуністи зваблюватимуть виборця опозиційними гаслами та критикою окремих напрямків політики влади, що мають негативне соціальне забарвлення. Перебування в коаліції їм при цьому не заважає. Адже знайдений головний винуватець проколів у роботі уряду – віце-прем’єр Сергій Тігіпко. Саме «зв’язковий між МВФ та Україною», на думку комуністів, винний у підвищенні цін на газ та жахливий перший варіант проекту Податкового кодексу, і його слід звільнити з посади. Свою відданість народу «єдина опозиційна партія в країні» нещодавно навіть довела, проголосувавши разом з опозицією за встановлення мораторію на підвищення цін та тарифів на послуги ЖКХ, щоправда для ухвалення рішення голосів все одно не вистачило.
Найбільших успіхів у критиці старших партнерів по коаліції досяг лідер кримських комуністів Леонід Грач. Він не лише вимагає відставки всього уряду, а й зазіхнув «на святе» – звинуватив президента у розвороті після обрання на 180 градусів та проведенні буржуазного курсу. Активність Грача, так само як і поблажливість до його випадів з боку керівництва КПУ, пояснюється лише тим, що Крим залишився чи не єдиним форпостом комуністів.
«Свобода» в очікуванні перемог
Конкуренцію опозиціонерам справжнім і з коаліційним відтінком має намір скласти «Свобода». Олег Тягнибок з однаковим запалом критикує і владу, і соратників з опозиційного табору. Більше того, переконує, що парламентська опозиція довела власну недієздатність і дискредитувала себе співпрацею з владою, тож єдиним захистом від антинародної політики Партії регіонів для громадян залишається «Свобода». На місцевих виборах Тягнибок планує створити «електоральний заповідник» «Свободи» – отримати більшість в Львівській та Івано-Франківській облрадах (в сусідній Тернопільській області вже мають) та мати фракції в усіх облрадах на заході та центрі країни. Співпрацювати після виборів обіцяє з усіма, крім регіоналів, комуністів та «сильних українців».
Перемога на виборах до Тернопільської облради у минулому році та позитивні прогнози соціологів «свободівців» неабияк надихають, проте наміри влади здійснити наступ на західні регіони можуть серйозно відкоригувати їх плани. Можливо тому Тягнибок завбачливо прогнозує використання регіоналами шаленого адмінресурсу.