Гостинна Аджарія

В Аджарії я не був кілька років, що дало можливість свіжим поглядом оцінити її нинішню та порівняти з колишньою.

 

Новини чекали вже на адміністративному кордоні автономної республіки. Раніше, в часи правління Аслана Абашидзе, в містечку Чолоки був блок-пост. Люди у формі зупиняли автомобілі для обов’язкового фейс-контролю пасажирів і вибіркової перевірки документів. Тепер же після п’ятигодинної поїздки з Тбілісі наше маршрутне таксі проїхало ці місця, не знижуючи швидкості. І якби не балакучий дід, що сидів поруч, я й не помітив би, що вже перебуваю на аджарській землі.

 

 

 

В’їжджаємо в Кобулеті, найпопулярніший у Грузії морський курорт. Юрби відпочивальників походжають вулицею Давида Агмашенебелі, головною артерією міста.

 

«Ось цей готель «Колхеті», – показує мій говіркий сусід на один із будинків, – купив і відреставрував Каха Каладзе (футболіст, захисник італійського клубу «Мілан». – Ред.)».

Навколо багато риштувань. Тут, як видно, будівельний бум не спадає, втім, як і в усій прибережній зоні Аджарії. Зводять нові готелі й пансіонати, ремонтують старі, де з 1990-х років тимчасово жили біженці з Абхазії – років зо два тому їх розселили по квартирах. Нові господарі – переважно грузинські й турецькі бізнесмени – не хочуть втрачати часу. Торік через російсько-грузинський військовий конфлікт туристичний сезон провалився, тож треба надолужувати. П’ятиденна війна майже повністю перекрила очікуваний потік гостей. Чимала кількість дрібних бізнесменів і приватників, зайнятих у сфері харчування й обслуговування, зазнали збитків.

 

Згорнули ділову активність і казахстанські інвестори з групи Sіlk Road, які в попередні роки закупили на аджарському узбережжі чимало об’єктів рекреаційної інфраструктури й збиралися збудувати тут понад 20 середніх і малих готелів. «Казахстанська експансія виявилася короткостроковою, – каже Тижню глава аджарського департаменту туризму й курортів Темур Діасамідзе. – Але, як відомо, святе місце порожнє не буває, тож майно викуповують місцеві й закордонні інвестори. Що ж стосується курортників, то їх цього року не бракує. Десятки тисяч співвітчизників приїжджають до нас засмагати й поплавати в морі. Через недостатню кількість готелів вони живуть, як правило, в приватному секторі, ціни в якому істотно нижчі, ніж у Криму або в Сочі».

 

 

 

 

Чиновник туристичного департаменту розповідає, що в Аджарію охоче приїжджають іноземці не лише з сусідніх Туреччини й Вірменії, але й з географічно неблизьких, але дружніх країн Балтії, Західної Європи – і, звичайно, з України. «Торішні серпневі події завдали шкоди нашому туристичному сектору, – розводить руками Діасамідзе. – Але цифри нинішнього року обнадіюють. За даними, на середину липня зафіксовано близько 160 тис. гостей, що дорівнює показникам докризового 2007 року. Лише з ­Вірменії в цьому сезоні ми розраховуємо прийняти більше 40 тис. людей…»

 

Першість вірменських гро­мадян з-поміж іноземців-відпочивальників в Аджарії незаперечна. Це видно й чути на вулицях і пляжах, це відображено в меню й музичному репертуарі ресторанів та кав’ярень. Протягом літнього сезону курсує швидкий потяг Єреван – Батумі, їздять автобуси Єреван – Кобулеті. На другому місці – туристи з Туреччини, з її східних провінцій. Далі – громадяни Азербайджану. А от четверту позицію посідають українці.

 

Такий стан речей вважає неправильним Софіко Чконіа, директор місцевої туристичної компанії Cіtytour. Усупереч стратегічному партнерству України й Грузії, дружнім відносинам і схожому менталітетові, українці не настільки часті гості в краї, як того хотілося б грузинам. Надто зависока, на її думку, транспортна складова у витратах українського туриста, що приїжджає сюди. В останні роки Софіко активно співпрацює з українськими колегами. Й попри об’єктивні труднощі, сподівається наступного року подвоїти український «туристичний десант» до Аджарії.

 

І справді, якщо чартерні авіарейси в сусідню з Аджарією Туреччину стали звичними, то чому не можна направити літаки з відпочивальниками й до Грузії, адже відстані ті самі?

 

 

 

Поки що єдина перлина готельного сектору міста Батумі – п’ятизірковий Іntourіst Palace. Тут 146 номерів, ціни на які починаються з $188 за добу й вище, і два президентські апартаменти – за $1200 і $2000. Зізнаюся, мене трохи здивувала заява піарниці готелю про те, що до початку жовтня всі номери в них зарезервовано. Що ж, у вересні почне функціонувати ще один п’ятизірковик – 22-поверховий Sheraton.

 

У столиці автономної республіки милують погляд різнокольорові фасади будинків – раніше, пригадую, тут віддавали перевагу білому кольору. Примітно й те, що весь центр Батумі скидається на будівельний майданчик. Ремонт вулиць і фасадів мали давно завершити, але подейкують, що влада його навмисно розтягла в часі, щоб опозиційні президентові Міхо Саакашвілі партії не змогли, як у Тбілісі, розпочати перманентні протестні виступи.

 

Хай там як, місто наповнене відпочивальниками, особливо молоддю. Вечорами вона збирається в численних літніх кав’ярнях, барах і дискотеках навколо «співочих» фонтанів на Приморському бульварі. На самому його початку, де раніше стояв пам’ятник громадському діячеві Мемеду Абашидзе, зводять невеликий будинок туристичного інфоцентру. А монумент, як з’ясувалося, мерія перенесла в інше місце, пояснивши, що він «не вписується в ландшафт». Але ж справжня причина цього – секрет Полішинеля: пам’ятник доводиться дідусем Асланові Абашидзе, опальному екс-главі Аджарії. Колись, на початку XX сторіччя, Мемед Абашидзе зіграв вирішальну роль у приєднанні Аджарії до Грузії. Тоді Аджарія стала автономією, в якій чисельно переважали грузини-мусульмани, але зараз тут, як виглядає, все ж більше християн.

 

 

 

 

Здається, все в цьому місті робиться якось уповільнено. Та й «політична температура» тут значно нижча, ніж у Тбілісі, Кутаїсі й інших регіонах Грузії. Це зрозуміло: море, сонце й курортна атмосфера сприяють розслабленню. Проте соціальні проблеми тут так само на часі, як і по всій країні. Це підтверджує таксист Нугзар, котрий підвозить мене до батумської мерії. «Як накажете жити, якщо літр бензину коштує близько долара, а ціна електроенергії зросла вдвічі – до 16 тетрі ($0,1) за кіловат!», – обурюється він. Потім раптом змінює тему. «Хочете, покажу, де Аслан жив?» – ставить риторичне запитання й за кілька хвилин підвозить до будинку біля адміністрації морського порту. «Абашидзе, звичайно, наламав тут дров. Але неправильно, що, всупереч обіцянці Саакашвілі, проти нього порушили кримінальну справу, – міркує вголос Нугзар.– І багато хто тут думає, як я».

 

Після «революції троянд» в Аджарії постало питання «експропріації експропріатора». Багато писали про мільйонні банківські рахунки, які належать сім’ї Абашидзе, про декілька земельних ділянок, три квартири в Батумі й вілли неподалік від столиці автономії в селищі Зелений Мис. А ще – про автомобілі престижних марок, колекцію картин та багато іншого майна, яке нібито належало Абашидзе. Частину статків справді знайшли й повернули державі. А будівельна фірма сина екс-глави краю «Агордзинеба» з того часу не функціонує, й квартири членів родини колишнього аджарського правителя стоять порожні.

 

 

Не міг я залишити без уваги відомі – зі славетною півсторічною історією – батумські тенісні корти на Приморському бульварі.

 

«Знову готуємося до традиційного міжнародного турніру Batumі Ladіes Оpen, що відбудеться наприкінці вересня, – розповів президент Батумського тенісного клубу Заза Долідзе. – Незважаючи на порівняно невеликий призовий фонд у $25 тис., цікавість до турніру завжди висока. Тут успішно виступали Ганна Чакветадзе, Катерина Бондаренко, Єлена Дємєнтьєва, Ксенія Первак. Ці змагання стали своєрідним трампліном для багатьох відомих спортсменок».

 

У день від’їзду я вирішив побувати ще в селищі Кваріаті, що за 15 км від Батумі, майже біля самого грузинсько-турецького кордону. Тут купили квартири Буба Кікабідзе, Нані Брегвадзе, відпочивають багато депутатів Грузинського парламенту. Хотів подититися на місце тусовок грузинського бомонду.

 

Тут є кілька невеликих симпатичних готелів, підкреслено уважне обслуговування у кав’ярнях і крамничках. Подейкують, що тут любить відпочивати й родина Міхо Саакашвілі. Щоправда, я нікого з них не зустрів. Може, іншим разом… Бо справді, як сюди не їздити?