Україна переможе, коли реалізується в новій економіці. Для цього потрібні фахові кадри та ґрунтовна освіта, яка відповідатиме передусім запитам ринку праці. Яких же професіоналів потребує країна?
Щороку близько мільйона старшокласників обирають майбутню професію та виш. Хтось цілиться на бюджетне місце, хтось іде за своєю мрією, хтось — за мрією батьків. Предмети ЗНО, порогові бали, тренди, вартість навчання на контракті, наявність військової кафедри — чинники, які впливають на вибір закладу вищої освіти.
Якщо для батьків сьогоднішніх вступників наявність диплома була гарантією працевлаштування чи вищої заробітної плати, нині побутує думка, що цей документ потрібен більше для проформи. Однак здобуття вищої освіти залишається в пріоритеті серед абітурієнтів.
Як молодь обирає фах
Цьогоріч найбільше першокурсників обрали спеціальності філологія, право, комп’ютерні науки, менеджмент (див. «Що обирає молодь»). У десятці найпопулярніших спеціальностей також опинилися середня освіта, інженерія програмного забезпечення, журналістика, психологія, економіка і маркетинг (підсумки вступної кампанії 2021 року). А ось п’ять років тому картина була трішки іншою: найпопулярнішими серед «бюжетників» стали середня освіта, медсестринство, електроенергетика, електротехніка та електромеханіка, будівництво та цивільна інженерія, фінанси, банківська справа і страхування (результати вступної кампанії 2016 року). «Контрактники» тоді найчастіше обирали право.
Однак на цьому в епопеї під назвою «Вступна кампанія» зарано ставити крапку, вона переростає в складнішу місію — працевлаштуватися.
Читайте також: Для кого Україна?
Результати рейтингу попиту професій в Україні, проведеного компанією Research & Branding Group у липні 2021 року, показують, що найбільш потрібні в Україні працівники медичної та ІТ-сфер, а також військові. Важливі для розвитку ринку праці юридичні, технічні фахівці, працівники сфери обслуговування, економісти, технічні інженери. У той час на агрегаторах пошуку роботи серед найпоширеніших запитів — водії, бармени, юристи, кур’єри, бухгалтери, офіціанти, баристи та патрульні.
Ще у 2014 році робочі професії (такі як сантехнік, токар), фах водія, працівника сфери послуг, педагога, держслужбовця, будівельника, фермера опинилися серед найменш престижних. Про це свідчать результати опитування, яке провів Міжнародний кадровий портал «HeadHunter Україна». А в трійці найбільш потрібних опинилися програміст, лікар, підприємець (бізнесмен).
Координатор чорногорського Youth Innovation Lab і представник UNICEF у цій країні Нікола Вулич називає молодь ХХІ століття найбільш незрозумілою за всю історію. Це люди, які іноді з двома дипломами про вищу освіту змінюють не просто місце роботи, а й рід діяльності. І нині це нормально. Проте якісна профорієнтація в школах досі залишається болісним питанням.
До стрімкого темпу, з яким змінюється світ, не пристосовані ні система освіти, ні економіка. Випускники вишів часто розчаровуються в пошуках місця працевлаштування: роботодавці не чекають людину з дипломом, їм потрібен фахівець із нестандартним мисленням, який може своїми навичками допомогти компанії. До того ж часто знайти вакансію, яка відповідає освіті, — ще той квест, особливо якщо врахувати наявність досвіду роботи та інші вимоги, що висувають працедавці.
«На Дніпровщині двоє юних юристів рік шукали роботу, а потім пішли на зварювальників, бо ця робота краще оплачується, — розповідає HR-експертка Тетяна Пашкіна. — Диплом не дає успішної кар’єри на все життя. По-друге, вона може змінюватися. Якщо ви зробили неправильний крок, це не означає, що треба впасти в скорботу та чекати пенсії. Ринок змусить нас змінювати професію, іноді ми самі змінюємося й шукаємо щось нове. Як людина, яка опанувала п’яту професію, маю сказати, що це можна робити дуже успішно».
Доцентка Київської школи економіки Ольга Купець відзначає особливість українського ринку праці, коли кожна четверта людина з десяти, яка навчалася в університеті, після випуску влаштовується на роботу, де не потрібна вища освіта: «Іде в кол-центр, працювати баристою, офіціантом тощо».
Це частково пов’язано з нерозумінням трендів ринку праці, того, як працює економіка, та розгубленістю молоді. Тетяна Пашкіна додає до цього переліку ставлення працедавців до віку осіб, що відгукуються на вакансії: «У нас існує певний дефіцит працівників, водночас вкрай важко працевлаштуватися підліткам від 14 до 18 років — законодавство це майже унеможливлює. Відповідно ми або штовхаємо дитину в сірий ринок і непевність, складнощі, або відбиваємо в неї бажання чогось навчитися. Мені здається, це той ресурс, який ми не використовуємо — і дарма. Друга проблема — ейджизм. Якщо дивитися на нашу статево-вікову піраміду, маємо досить великий шмат населення (переважно це жінки 45 років і більше), яким, судячи із сайтів працевлаштування, навіть етикетки на ковбасу наклеїти не дадуть. Відповідно ми сидимо на мішку з золотом: маємо молодь, яка хоче працювати, але не може, а також людей 45+, які можуть працювати, але їм не дають, і роботодавців, які мають силу-силенну вакансій».
Навіщо нам кар’єрні консультанти?
За порадою щодо професійного самовизначення нині можна звернутися до кар’єрного консультанта. Це людина, яка діагностує здібності, інтереси, можливості клієнта, розуміється на ринку праці, його тенденціях, особливостях бізнес-сфери тощо. Такий фахівець може допомогти як скласти резюме, так і скласти план професійного розвитку або ж розібратися з кар’єрною кризою. «Ми бачимо неозброєним оком, що потреба в якісному кар’єрному консультуванні зростає, бачимо, як змінюється ринок праці. Одної роботи на все життя вже не буде, ми вже відійшли від цієї тенденції: людина не один раз (можливо, п’ять чи то навіть сім разів) буде змінювати напрям своєї діяльності, власну професійну траєкторію», — каже керівниця Центру студентської кар’єри Українського католицького університету Марта Тиченко. Вона підкреслює, що ці зміни спостерігалися ще до початку пандемії у 2020-му, а зараз все більше набиратимуть обертів. У навчальному закладі реалізовують проєкт «Кар’єрна порадня»: студенти від третього курсу мають змогу пройти навчання (зокрема від практиків), захистити проєкт і допомагати колегам у контексті кар’єрного планування та професійного розвитку. За словами Марти Тиченко, наразі в Україні немає ринку кар’єрного консультування, однак сьогодні вже спостерігається запит на таку послугу: «Це з кожним роком буде ставати необхідним, незалежно від віку», — наголошує співрозмовниця. Вона підкреслює, що кар’єрне консультування — не чарівна паличка, яка за кілька хвилин дасть розуміння своєї діяльності на 30 років уперед. Це довготривала робота з урахуванням життєвої та професійної історій клієнта, його сильних якостей і запитів ринку. Тому при виборі такого спеціаліста слід звернути увагу на його фахову підготовку (освіта у сфері психології, HR, менеджменту, розуміння меж своєї компетентності: трапляються випадки, коли людина проходить один майстер-клас і вже вважає себе кар’єрним консультантом), скористатися демоверсією консультації.
Читайте також: Коли поруч палає
Нова економіка: чи побудуємо?
Нова економіка (яку ще називають економікою знань, нових інформаційних технологій) потребує не лише гнучких фахівців, а й налагодження внутрішніх комунікацій. Крім цього, варто оптимізувати процеси та шукати зв’язок зі зрілими людьми. «У нас могла би бути альтернативна, срібна економіка, орієнтована на зрілих споживачів. У Європі, Америці є ситуація, коли люди віком 55+ — це найпотрібніший, найбільш ефективний прошарок на ринку праці, тому що вони розуміють: або ці люди підуть на пенсію,, так би мовити, «на шию державі», або підуть до робочих лав і будуть сплачувати податки, будуть ефективними споживачами. У нас маркетологи вважають цю вікову категорію нецільовою, якій нічого, крім ліків та милиць, не можна продати, а за кордоном це досить активні споживачі», — розповідає Тетяна Пашкіна.
На думку Ольги Купець, говорити про побудову нової економіки в Україні нині складно, адже «виклики глобалізації, міжнародної конкуренції, де потрібно знайти Україні свою нішу, накладаються на внутрішні виклики: демографічна криза, політична нестабільність, що тягне за собою макроекономічну нестабільність. Інвестори не бажають заходити в Україну, вкладати в якісь нові технології, індустрії. І тому тут сказати, коли трапиться чудо якесь, складно, — зазначає вона. — Я очікую на це вже 20 років, а після виборів 2019 року втратила надію. Аналізуючи результати виборів, розумію, що винні самі люди. Вони сподіваються, що їм будуть платити невідомо за що велику зарплату, будуть низькі тарифи, незрозуміло чому, тобто манна небесна звалиться, і буде всім добре, при цьому можна не працювати. Водночас ці ж люди їдуть за кордон і дотримуються там всіх правил, законів. Повертаються в Україну — і знов все, як і було. Є певна частка молоді, яку можна назвати двигуном цього прогресу, але вони також зневірюються в цій боротьбі, їдуть за кордон, і залишається відсіяне болото, на жаль. А з ним дуже складно кудись далі рухатись».
Освіта VS ринок праці
«Якщо йдеться про філологів і юристів, кількість студентів, яку ми маємо наразі, така, що хочеться сказати «горщику, не вари!» — акцентує Тетяна Пашкіна. На її думку, знецінювати важливість вищої освіти не варто, адже вона навчає студента переходити від шкільного типу навчання до «дорослого»: самостійно збирати, опановувати, обдумувати інформацію, виявляти прогалини в знаннях і знаходити способи їх надолужити, опановувати тайм-менеджмент і вчитися розставляти пріоритети, розширює кругозір. Інше питання — вступати до університету лише заради диплома. Тож важливо підвищувати престижність середньої освіти, звертати увагу на методи навчання, щоб вони не були застарілими й відповідали розвитку сучасних технологій, дозволяли випускникам коледжів і технікумів бути гарними спеціалістами. Водночас у закладах вищої освіти слід звертати увагу на дуальну форму навчання, коли освітній процес в університетах поєднується із закріпленням знань на робочому місці (на підприємстві чи в установі, де студент працює за трудовим договором).
Читайте також: Демографія. Недооцінена загроза
Якщо аналізувати ринок праці, очікується скорочення попиту на робочі місця, де виконують рутинні завдання, і навпаки — збільшення на професії, які потребують просунутих когнітивних навичок, креативності, розвинених комунікаційних та соціоемоційних навичок. «Роботи не замінять людину саме через емоційний складник. Там, де вона має бути, попит збільшуватиметься, — говорить Ольга Купець. — У нас автоматизація повільніша, ніж в інших країнах, бо, з одного боку, дешева робоча сила, а з іншого — не так швидко розвиваються технології всередині країни. Їх потрібно купувати, а вони дорогі. Але бачимо, наприклад, як у Києві відмовилися від кондукторів, перейшли на електронні квитки, як у великих супермаркетах працюють каси самообслуговування. Тобто зміни відбуваються, але вони не будуть такими швидкими, як у Японії чи Нідерландах, скажімо».
Роботодавці готові платити за IT-послуги. Автоматизація потребує переведення рутинних завдань на машини, тож потрібні люди, які їх програмуватимуть та обслуговуватимуть, однак «замість десяти людей за станками працюватиме одна — за пультом управління». Також експертка каже, що нині роботодавці мають менший вплив через розвиток фрилансу — професіоналів, які створюють робочі місця, орієнтуючись на попит споживачів. Приміром, під час пандемії зріс попит на послуги психологів. Якщо говорити про студентів, то на фізику чи математику не вступають через низький попит: «Молодь розуміє, що або немає робочих місць, або вони низькооплачувані. Тому якщо вони дійсно люблять математику, фізику, хімію, біологію, переважно їдуть за кордон на навчання або після здобуття освіти в Україні, бо не бачать тут професійної реалізації для себе». Наразі, за словами Ольги Купець, українському ринку не вистачає медиків, трактористів, працівників сільського господарства, яке є чи не єдиним сектором, що не постраждав унаслідок пандемії.
Однак хоч яку б професію обирала молодь, слід зважати на покликання, адже реалізуватися, якщо працюєш з-під батога, навряд вийде. Від майбутнього працівника нині очікують бажання вчитися, перенавчатися та трансформувати нові знання в професійні навички.
——————
Софія Половенко, фотографиня, режисерка та операторка, 24 роки:
Я хотіла бути письменницею-фантасткою, розповідати історії — і вступила на журналістику. На першому курсі працювала на телестудії університету як журналістка, також мала досвід роботи на регіональному каналі. На студії познайомилася зі своїм хлопцем, який усе змінив у моєму житті. Раніше ніколи не стикалася зі зйомками, фотосесіями, монтажем. Я переконалася, що журналістика — не про художність, а про те, що важливе соціуму, усвідомила, що це не моя дорога. Коли хлопець щось монтував, було цікаво спостерігати, як із малесеньких частиночок складається історія. І це мені дуже сподобалося. Тож на другому курсі я здала академрізницю та перейшла на кіно-, телемистецтво. Мені пощастило з батьками: вони не впливали ні на вибір професії, ні на вибір навчального закладу.
Ми з хлопцем фрилансери. Він зареєстрований як ФОП, я ще ні — визначаюся, на чому хочу зупинитися, бо і фотографую, і знімаю, і монтую. Коли працюю в парі з хлопцем, то є його другим режисером, асистенткою, помічницею — ми команда, яка втілює проєкт у життя. Сама займаюся ще фотосесіями. Хочу розвиватися в цьому напрямі, але не люблю просто фотографувати людей на вулицях чи робити лав-сторі: це якось нудно. Мені хочеться робити щось філософське, візуально привабливе, особливе, яке ніхто раніше не бачив. Є кілька проєктів, які хочу втілити: це художній фешн, де потрібно будувати декорації, шукати стиліста. У цьому напрямі розвиватися дуже перспективно, особливо якщо вийти на модельні агенції, бренди.
Усі наші замовлення зараз — це не наслідок реклами, це рекомендації від клієнтів своїм друзям. Уже зібралася гарна клієнтська база, завдяки якій ми можемо не йти на постійну роботу, і це дуже круто.
Щоб заробляти на фрилансі, по-перше, треба бути гарним спеціалістом: якщо не робиш добре, рекомендувати тебе не будуть. А рекомендації — перше, на що потрібно звернути увагу. Дуже важливо мати гарне портфоліо. Якщо фрилансер (наприклад, фотограф) тільки починає свою справу, потрібно зробити кілька безкоштовних фотосесій, щоб напрацювати портфоліо, отримати рекомендації від клієнтів і мати гарний контент для реклами в профілі в соцмережах.
Не планую офіційно влаштовуватися на роботу заради трудової книжки. Специфіка моєї професії така: якщо ти гарний спеціаліст і, наприклад, проб’єшся на зйомки кліпів для гарних артистів, то в тебе гроші будуть, можеш спокійно накопичити. Мені не віриться, що в мене буде нормальна пенсія, якщо навіть працюватиму десь офіційно. Плюс можу зробити ФОП зі стажем.
В Україні гарний рівень кліпмейкерства. У нас є дуже круті спеціалісти, які працюють і з голлівудськими зірками. Велика конкуренція, і туди складно пробитися, але ми з хлопцем хочемо влитися саме тюди.
Юлія Буглак, викладачка іноземних мов, 26 років:
Філологія була в моєму житті з дитинства. Я навчалася в ліцеї за спеціалізацією «Лінгвістика». У якийсь момент мріяла про фармацевтику, але в 11 класі вирішила таки обрати гуманітаристику. Обирала спеціальність за набором предметів на ЗНО. Це були англійська, історія, українська мова, тобто жодних технічних наук. Радилася з батьками. Вони не вказували, як робити, але казали, що з професією викладача загалом можна завжди піти в школу, тобто це певна стабільність.
Я вступила на французьку й англійську філологію. Те, що потрапила на бюджет, теж відіграло роль. Я рада, що так склалося. Викладання сподобалося мені вже в процесі навчання. Коли на другому курсі я почала працювати (першим студентом був молодший брат моєї подруги), мене почали рекомендувати далі — і це вже стало власною приватною практикою. Я зрозуміла, що це приносить задоволення, натхнення, відчувала наповнення роботою, якою б стомленою не була.
Заробити на викладанні реально, якщо це приватна практика. У школі чи університеті — нереально, хоч яке б навантаження ти брав. Якщо маєш ставку, це 6 тис. грн, якщо візьмеш дві — 12 тис. Але це дуже велике навантаження. Можна працювати в приватній школі, там зарплатня набагато приємніша, як і умови: менше роботи з документами, більше творчості, інноваційні підходи, більше свободи. Теоретично можна працювати в школі на повну або пів ставки, щоб мати соціальний пакет, і водночас вести приватні курси. Тут також є доволі широкий вибір: працювати з дорослими чи дітьми, відкривати загальні курси чи специфічні (наприклад, для IT, ділова англійська або навіть ті, які стосуються певної частини мови — фонетисти, приміром), займатися підготовкою до іспитів. Іноді вигідніше бути вузькопрофільним спеціалістом, а можна навпаки брати декілька напрямів і завдяки цьому завжди мати клієнтів. Тобто заробити реально, але йдеться про велику кількість роботи та нестабільний дохід: скільки уроків провела, стільки й заробила. Однак я рахувала, що навіть із нефіксованим доходом мені працювати вигідніше, ніж у державній школі.
Я обрала шлях «всього потрошку»: працюю з дітьми та дорослими, веду й групові, й індивідуальні заняття. Оформлена як приватний підприємець: працюю на себе та співпрацюю з приватною школою. Викладаю французьку як факультатив, в іншій школі викладала англійську як офіційний предмет із навчальної програми, але все одно система така, що оплату отримаю за контрактом — залежно від кількості проведених занять. Професійне зростання у викладацькій діяльності можливе. Це може бути власна приватна школа та, звісно, вищий дохід, але є ризики, як і в будь-якому бізнесі. Можна піти будувати кар’єру в державному секторі — міністерства, посада методиста, робота з підручниками. Варіантів багато, і заробляти можливо.
Іван Косюк, стартапер, власник ІТ-компанії, 22 роки:
Зараз я — директор маленької ІТ-компанії. У ній працює шестеро людей на фул-таймі, ми розробляємо софт на замовлення: сайти, програми, невеликі IT-рішення. Паралельно з цією ж командою намагаємося реалізувати свій проєкт, тобто знайти нову потребу на ринку, створити для неї IT-рішення та реалізувати, щоб він почав приносити гроші. Коли це успішно зробимо, вже сфокусуємося на своєму рішенні й припинимо займатися розробкою на замовлення.
Компанія зареєстрована в Україні. Спершу ми зібрали команду для реалізації стартапу, але ідея не спрацювала: наші уявлення про потреби ринку були неправильні. Після цього фейлу частина команди пішла, а з тими, хто залишився, ми вирішили рухатися далі.
Маємо один великий контракт на розробку програми на дві версії, вже триває обговорення третьої. Через те що команда змінювалася, мали проблеми з контрактом, майже на місяць робота стала: хвилювалися і замовник, і ми. Зараз процес запустився, знайшли хлопців, які знають, що роблять, тому швидко наздоганяємо обсяг завдань — замовник задоволений. У нас зараз позитивна динаміка, бо навіть цей один контракт досить вигідний. Ми отримаємо суму, яка дасть гарний запас. Якщо далі підпишемо третю-четверту версію, технічний супровід, то матимемо фінанси, щоб годувати себе, розширювати команду. Паралельно шукаємо ідеї, щоб стати стартпом. Розпочинали з трьома ідеями. Ці ідеї проходять валідацію, тобто розробники намагаються максимально точно дізнатися, чи вартують вони уваги клієнта. Так із трьох виокремили дві перспективні. Одна пов’язана з інвестиціями та пенсійними накопиченнями для української молоді, інша — із криптоінвестиціями. Зараз спілкуємося з клієнтами, дізнаємося, які в них реальні болі, як вони користуються рішеннями, що вже існують. І поки що все свідчить, що наше рішення може бути реально корисним для аудиторії.
Я математик: не пишу код, але вмію рахувати формули, статистику, вирішувати математичні завдання. Маю невеликий досвід програмування. Після того як закінчив школу в Україні, вступив до американського вишу. Вивчав бізнес-аналіз у Бостоні, але мене взагалі не підготували до реальних складнощів роботи. Усе каміння на практиці було новим, на кожному спіткнувся.
В ІТ мені подобаються можливості глобальної роботи та масштабування, мобільність і те, що можна не залежати від локації. Зараз на ринку не вистачає людей і якісної комунікації. Якщо собака може писати код, вона має йти в ІТ. Чому? Ринок зараз божеволіє. Якщо маєш три-чотири роки досвіду роботи та вмієш красиво себе подати, уже можеш претендувати, припустімо, на $4 тис. у місяць. На ринку дуже великий попит. Коротше: якщо ти айтішник, тобі не треба шукати роботи, пишеш на Djinni — і за день отримаєш повідомлення від 15 рекрутерів. ІТ — це дуже перспективно: чим більше спеціалістів, тим краще. Навіть якщо ми закриємо попит поточного українського ринку, то світового ще закривати й закривати.