Ступінь можливого обурення після такого твердження неважко передбачити. Воно й не дивно: затаврувати опонента в нас важливіше, ніж довести власну думку. А втім, минулі п’ять років відзначилися передусім якщо не консолідацією, то принаймні появою суспільства як такого. Якщо не перемогою над одвічним ворогом, то хоча б не поразкою, на яку ми були нібито приречені. Якщо не вирішенням болючих проблем, то щонайменше винесенням їх на порядок денний. Якщо не тріумфом давно назрілих реформ, то хоч їхнім початком. Звісно, порівняно зі списком вимог до держави, висунутим Євромайданом, це мізерно, та на тлі попередніх п’яти років — крок уперед.
Перемоги нинішньої влади її симпатики перераховують, не запинаючись: армія, мова, віра, безвіз, ProZorro. Трохи гірше з ув’язненням «трьох друзів», але антикорупційні заходи криво-косо якийсь ефект дають. Щоправда, дехто каже, що красти на окремих ділянках стали більше, ніж за Януковича, та, припустімо, то все емоційна зрадофілія. Дороги будуються. Ще якісь дрібниці: служби «єдиного вікна», патрульні, яких не треба оминати десятою дорогою, рядок у Doing Business, ну й узагалі «зубожіння».
Читайте також: 2019: битва за емоції
Передумови прогресу, якщо він є, а він є, так само легко перелічити: патріотичний підйом після неочікуваної (?) агресії, остаточна самоідентифікація значної частини нації, яка до того перебувала в соціальному сні, наочна результативність спільних зусиль під час Майдану й перших місяців війни, тимчасова деморалізація та розгубленість антидержавницьких сил, ефектний мандат довіри виконавчій і законодавчій владі, відчутний, а подекуди надто демонстративний тиск Заходу — кожного з названих факторів було б достатньо для значно потужнішого прогресу в іншій країні, не з таким занедбаним спадком. На тлі пейзажу, який нам дістався після панування банди міцних господарників, усього цього разом виявилося замало. І, власне, сполучення всіх сприятливих чинників разом — теж випадковість, збіг обставин, так зорі склалися. Наступні п’ять років будуть важчими, значно важчими.
Почати з того, що п’ята колона відбулася легким переляком, відчула свій потенціал, провела перегрупування й підігнала ресурси. А РФ, яка ці ресурси готова надати й уже надає, передивилася формат агресії: тепер Кремль намагатиметься розвалити Україну зсередини. Сподіватися тут на якийсь компроміс — себе не поважати. Хіба що гіганти з медведчуківських, донецьких і ще бозна яких сил пересваряться між собою, але краник із фіндопомогою їм від цього не перекриють. Табір умовних або безумовних патріотів не почуватиметься так упевнено, принаймні в Раді. Хоча якщо оцінювати патріотизм за перебігом ухвалення доленосних законів, може виявитися, що необхідні голоси дають часто-густо не гіперпатріотичні БЮТ і «радикали», а Опоблок. По плодах їхніх ви пізнаєте їх (Мт. 7:21). Передбачити конфігурацію майбутнього складу парламенту візьметься хіба що якийсь нахаба, адже мажоритарні округи залишилися, а обранці від них обирають собі фракційний дах згідно з купленими квитками.
Відносно новий фактор перетягування ковдри — децентралізація, проведена з благословення посольств, що легітимізувала регіональні еліти як самостійну силу. Барони почуваються впевнено, вони нікого не бояться, бо вміють домовлятися нагорі, вони дістали значно більший доступ до ренти, рівномірніше розмазаної по країні тонким шаром, тож від них дедалі більше залежатиме успіх або провал будь-якої ініціативи центру.
Читайте також: Запобігти песимістичному сценарію
Громадянське суспільство тимчасом обмежуватиметься пошуками «московських консервів»… у власних рядах. Дозволю собі додати несистемні парамілітарні угруповання, кістяк яких становлять люди з бойовим досвідом і жагою прямої дії. Те, що вони активніше й помітніше воюють зі «збоченцями», ніж із прямими ворогами нації, а також надто ефектно палять факели під камери, не означає, що в якийсь рішучий момент не стануть вирішальним важком, який кинуть на ту чи ту шальку терезів.
Таким чином, наступний президент, хоч би хто виборов або зберіг це крісло, матиме значно меншу свободу рук і буде приречений на значно більшу кількість і якість компромісів, ніж нас обурює нині. Якщо пощастить, його порядок денний визначатиметься такими пріоритетами: гарантії приватної власності, ефективні суди, придушення п’ятої колони, перехоплення ініціативи у війні. Якщо не пощастить, тоді… буде те, що ми вже спостерігали під різними обгортками.