Одразу попереджаю: бойовики, літературні кримінальні драми, шансон та тюремна лірика залишаться поза межами цього тексту. Тут ми спробуємо з’ясувати, як найбрутальніші вуличні агресори стали топовим фетишем у мистецтві, до якого часто застосовують епітети: «сучасне», «прогресивне», «актуальне», «провокативне». Мистецтво, від якого рефлексує туманний середній клас та, звиняйте на слові, «інтелігенція». І найголовніше – мова піде про мистецтво веселе, іронічне.
Відтоді як інтернет перестав бути забавкою для обраних і зробився обов’язковим у кожному офісі, однією з найпопулярніших тем кириличного сегменту мережі виявилися гопники. Офісні варяги почали складати колективне «Слово о полку…», присвячене хлопцям із районів. Одні люто висміювали «пацанчиків», інші видавали себе за останніх, але з контексту було помітно, що весь гоп-епос створювали люди, які, побачивши вуличного хулігана, швиденько переходили на інший бік вулиці. Менеджери та сисадміни завзято смакували подробиці: моду, звичаї, сленг, атрибутику та уподобання піддослідного контингенту. З часом азарт до обговорення кепок, барсеток та сємок, а саме такий джентльменський набір мав супроводжувати гопника в уявленні пересічного інтернет-користувача, перестав збуджувати уяву. Для інтернет-фольклору поменшало реальних героїв, їх реліктові одиниці наглухо забарикадувалися на міських периферіях. Але зараз урбаністичні монстри стали одними з найживіших персонажів мистецтва в найрізноманітніших його проявах. На хвилі мережевого захоплення «пацанською» культурою (а може, й паралельно) почали з’являтися візуальні, вербальні та звукові твори, автори яких посміювалися над гопотою, використовуючи автентичний інструментарій: сленг, предмети побуту та неписані закони.
Батько гоп-арту
Логічно та красиво було б об’єднати цей «навколопацанський» рух влучним терміном гоп-арт, але таке визначення існує з 1995 року, й автор терміна наділяє його досить глибоким і дещо специфічним змістом. Як з’ясувалося, все непросто: гоп-арт – це абревіатура, яку розтлумачують як «Гопницький Окультний Пафос + Абсурдна Рекреаційна Тантра». І це ще не все. За словами фундатора цієї містично-художньої течії чернігівського митця Олега Синельника, «Філософським підґрунтям живої традиції гоп-арту є ірософія. Ірософія – це, так би мовити, сучасна юродська мудрість (від неї, до речі, походить прадавнє слово «юмур», котре згодом перетворилося на «гумор»), яка провіщує нам, що всім керував, керує й керуватиме принцип «тупо». А отже, кожна дія, кожен наш крок на шляху до звільнення від кайданів Кари (на Сході її називають кармою) має максимально відповідати цьому принципові. Тупороблення веде нас до Безкарності й чимось подібне і до Великого Роблення алхіміків, і до священного роблення ісихастів, даоських та інших духовних практик, які застосовуються в сучасному світі. Також можна сказати, що тупороблення в гоп-арті – це його наріжний камінь, альфа й мольфа, «великий кидок». Цю цитату взято з живого журналу пана Олега. Його сторінки в мережі знайти досить просто, а ось їх наповнення, як стає зрозуміло з вищезазначеної цитати, не просте і не зовсім «пацанське». Та й роботи батька гоп-арту не рясніють молодими людьми в кепках і спортивних костюмах. Образотворче мистецтво чернігівського художника досить різнобарвне: це тематичні плакати, ікони, натюрморти, твори на межі жанрів. Пошукайте й побачите: гімни, панегірики, бурлески та травестії на теми алкоголізму, міських закапелків, небанальних міських подій, пригоди чернігівських люмпенів і пригоди покійного вчителя Синельника – Миколи Небилиці. Чернігівський деміург однаково майстерно володіє пензлем, фотошопом та словом. Скоро очікується матеріалізація запаморочливих коміксів про пригоди козака характерника Грицька, фрагменти яких можна знайти на персональних сторінках автора. Сюжетно до картин Олега Синельника можна знайти далекі аналогії в творчості сучасних російських художників – зірок інтернету Ніколая Копєйкіна та Васі Ложкіна. Але в усіх вище перелічених випадках багато ірософії та мало власне гопників.
Районне джуманджі
На жаль чи на щастя, але містично-релігійний підтекст гоп-арту сприйняли не всі. Більшість художників і галеристів розглядають його суто в «пацанському» ключі. Наприклад, на тематичних російських виставках у Пермі та Москві був представлений чорний квадрат із соняшникового насіння. Галерейні покази курирував петербуржець Кіріл Шаманов, а от основне наповнення виставок робили українці. Крім засновника жанру Олега Синельника в Росію поїхав киянин Іван Семесюк. Показово, що всі анонси й інформаційні матеріали російських виставок ілюстрували саме його роботи. Не дивно, оскільки при перегляді картин Семесюка більшість homo sapiens впадають у тваринне заціпеніння, помножене на дитячий захват. «Пацанчік і голубі», «Районне джуманджі» та інші «шедеври» кочують із блогу в блог, із журналу в журнал, із виставки на виставку. На одній із картин війною на районну шпану йде сам Микола Гоголь, ведучи за собою закуте в обладунки лицарство. Крім диво-полотен Іван Семесюк продукує доволі милі керамічні скарбнички – котики в кепках-качконосах чекають на всіх охочих у livejournal автора. Свій творчий концепт художник називає «жлоб-артом» і активно розшукує однодумців. Нещодавно розпочався конкурс мистецьких робіт на цю тему, але послідовників Семесюка не так багато. Щоб розкривати вуличну субкультуру під таким кутом і такими барвами, потрібно багато вмінь та сил, не кажучи вже про талант. Крім суто «пацанячої» тематики Іван Семесюк розважається вишивкою в стилі народного наїву, розмальовує Дніпровську набережну, ілюструє художню літературу та населяє простір химерними мальованими звірятками. В оцінці гоп-руху як явища митець доволі жорсткий, вважає, що його представників потрібно сікти різками в конюшні. Позиція художника дещо відрізняється від творців російського маніфесту гоп-арту, які повідомляють: «Любые революционные тенденции в современном обществе становятся коммерческим, политическим проектом. Любая оппозиция тем более. И только подлинный очаг самобытной культуры подворотен, все более осознающий себя притесняемым «быдлом», сохраняет отрешенную независимость и живет своими жизненными «понятиями», некогда замешанными на уголовном кодексе чести городской шпаны, радикализируясь год от года». Незважаючи на стовідсоткове попадання в образи й глибоке знання всіх «пацанячих» нюансів та таємниць, Іван Семесюк жодних сентиментів із приводу «понятій» не відчуває.
Сява і братани
З-поміж молоді зараз мало лишилося тих, хто не чув про репера Сяву з тієї ж Пермі. Не виключено, що завдяки йому нашого Синельника та Семесюка повезли виставляти саме туди. Після його гучного минулорічного дебюту читати гангста-реп у Росії стало просто несолідно, оскільки Сява довів тему до геніальної, абсурдної буфонади. Правдиво й смішно, люто й страшно сталевою римою пройшовся молодий перм’як по всій вуличній романтиці, тож коли ставиш із ним в один ряд гламурних африканоподібних слов’янських колег, це не викликає нічого, крім зневажливої посмішки в бік останніх. У номінації «Музика» золоту медаль відсилаємо до Сибіру. Хоча доволі смішні та влучні спроби погопартити в реп-жанрі зробили й наші. Варто виділити шлягер проекту Gay bit «Слишишь, купі мнє шось», а також мегахіт «Двісті boys» «Ми бики».
На межі мерзенного й прекрасного, банального та сакрального балансував виданий у 2004 році роман «Пісьма братана». Його автор ще тоді створив систему, яка зараз успішно культивується в мистецьких колах. У «Пісьмах…» спостережливий пацанчик із столичного Відрадного у специфічній манері описує своє життя, повне містичних пригод та загадок. Традиційні, як для учня ПТУ, життєві випадки пронизані химерними, фантастичними деталями: коли мавпа фотографа на Майдані раптом продукує таку кількість екскрементів, що доводиться тікати з Києва, в двері стукають колядники Скєлєт та Степлєр, а з носа коханої стирчить тарган. Видавці Жені Галяса випередили час, роздаючи «сємкі» на презентації шість років тому, але зараз фанатам гоп-арту час перечитати «реально магічний детектив» або взяти його до рук уперше.
Жлоби, пацани, гопи, хулігани увірвались туди, де їх ніхто не чекав, туди, де вони persona non grata, й публіка одностайно віддала їм свої серця, викупавши в емоціях та оваціях. Віддала так беззастережно, ніби мобілу на неосвітлених вулицях спальних районів. Можна прогнозувати, що зі стін галерей і сторінок модних журналів гоп- та жлоб-мистецтво перекочує до помешкань політиків та бізнесменів. Тема їм близька, атрибути знайомі, а ірософський підтекст зрозуміють далеко не всі.
СУМНИЙ ГОПНИК. Принцип «море по коліно» іноді не діє
БЕЗ ОБЛИЧ. Колообіг абсурду у візуальному втіленні