Такого китайська влада не бачила ще від часу подій на площі Тяньаньмень 1989 року: містом день за днем прокочуються несанкціоновані протести студентів, які вимагають демократії. 1 жовтня, на 65-ту річницю правління комуністів у країні, антиурядові демонстрації в Гонконзі, що почалися за дев’ять днів до того із зірваних занять в університетах, розрослися до 100-тисячної акції. Протестувальники, озброєні лише парасольками, які стали їхнім символом, стояли під зливою і дражнили голову Адміністрації Гонконгу Лян Чженьїна під час церемонії підняття національного прапора. Разом із прапором у повітря піднялося й кілька середніх пальців.
Охрещений «парасольковою революцією», цей рух – кошмар для лідерів Комуністичної партії в Пекіні, якого вони з острахом очікували як від Гонконгу, так і від домовленості про «одну країну – дві системи», що панує тут після переходу останнього від Британії до Китаю в 1997 році. Цей масштабний студентський виступ за демократію в Піднебесній тягне за собою великі проблеми. Влада Гонконгу не може вийти за межі правової системи, яку залишили по собі британці, й діяти так, як зазвичай діє влада в материковому Китаї: придушення протестів хитрими торгами, насильством, безжальним поводженням з організаторами і жорстким контролем над ЗМІ та інтернетом. Очільника КНР Сі Цзіньпіна зв’язує бажання зберегти стабільність і процвітання в Гонконзі: неадекватна реакція може нашкодити як одній із найбагатших економік світу, так і іміджу Китаю.
Утім, якщо протести затягнуться надовго, пекінським лідерам, поза сумнівом, закортить застосувати силу. 1 жовтня партійна газета «Женьмінь жибао» закликала гонконгівців підтримати рішучі дії поліції щодо демонстрантів, які, за словами видання, «пожнуть те, що посіяли». Партія не хоче, щоб згадані протести надихнули незгодних в інших регіонах. Китайські цензори всіляко намагаються запобігти цьому. Як і силовики, які вже затримали десятки активістів на материку за підтримку протестів. Повідомляється, що кілька туристичних груп не змогли отримати перепустки до Гонконгу, куди вони зазвичай їздять скуповуватися. Утім, незважаючи на всі зусилля партії, новини про бунт ширяться Піднебесною.
Головна вимога протестувальників – щоб мешканці Гонконгу могли голосувати за будь-якого кандидата на власний розсуд на виборах голови Адміністрації у 2017 році (перших, на яких його обиратиме громада). Сі Цзіньпін дав зрозуміти, що не допустить ніякої західної демократії в межах китайських кордонів. Нинішній план виборів, запропонований Піднебесною 31 серпня, передбачає перевірку кандидатів комітетом у складі прибічників Комуністичної партії.
Проти цього спільно виступили кілька протестних рухів. Донедавна найвідомішим із них був Occupy Central with Love and Peace, створений за образом і подобою Occupy Wall Street і названий на честь важливого ділового району в самому серці Гонконга. Але навіть його лідери, які викладають у місцевих університетах, не знали, чи зможуть зібрати достатню кількість людей. Тоді прийшли студенти й школярі, тисячі з них починаючи з 22 вересня бойкотували заняття. Увечері 26-го поліція підклала дров до багаття, заарештувавши Джошуа Вонґа, 17-річного лідера руху під назвою Scholarism, який два роки тому організував протести проти спроб запровадити в школах партійні «патріотичні» уроки. 28 вересня його випустили, але ще вдосвіта того самого дня один із лідерів Occupy Central Бенні Тай оголосив, що акція протесту, призначена на 1 жовтня, почнеться вже зараз.
Більше ніж бюлетень
Демонстрантів обурює не лише брак демократії. Багато молодих людей у Гонконзі незадоволені економікою і вважають, що державною системою маніпулюють бізнес-магнати. Вони також проти спроб континентального Китаю підпорядкувати собі цю територію, яку вважають особливою. Дипломовані фахівці з КНР обіймають робочі місця, на які претендують гонконгівські випускники. Тамтешні ЗМІ часто не насмілюються критикувати партію. В арсеналі Лян Чженьїна немає засобів, які гарантовано заспокоїли б студентів. Двічі в цьому сторіччі протестувальники змушували гонконгівську владу давати задній хід: у 2003-му, коли та збиралася запровадити жорсткий закон про безпеку, і недавно, в 2012-му, коли Вонґ розпочав протест проти змін в освіті. Ті поступки стосувалися бажаних для Пекіна питань, але не життєво необхідних. Цього разу все інакше.
Читайте також: Шотландія залишається. Незгоди теж
Лян Чженьїн залишається непохитним. Пополудні 28 вересня, на прес-конференції в урядовому кварталі, заповненому тисячами демонстрантів, він ще раз наголосив на підтримці плану виборів. (Виборчі маніпуляції вигідні й самому голові Адміністрації: у 2012-му він був обраний переважно прокомуністичним комітетом, здобувши 689 голосів і зневажливе прізвисько «689» на додачу.) Чженьїн визнав, що цей план, можливо, не такий ідеальний, як декому хотілося б, але сказав, що він дасть громадянам Гонконгу обіцяне загальне виборче право.
На запитання про можливість залучення китайських військових для придушення протестів відповів, що покладається на гонконгівських поліцейських. Незабаром на вулиці стали вибухати гранати зі сльозогінним газом. Демонстранти цього не очікували і стали кричати у відповідь силовикам: «Ви що, жартуєте?» і «Ганьба!». Дії останніх змусили ще більше людей приєднатися до студентського протесту із солідарності. Багато хто пов’язав собі жовту стрічку, яка стала символом прагнення до демократії. Обійшлося без насильства, але протести перекинулися й на інші райони. Гучніше стали лунати вимоги відставки Чженьїна. Протестувальники несли плакати і карикатури, на яких він часто був зображений із великими іклами.
Однак ця криза – випробування не так для Чженьїна, як для Сі Цзіньпіна. Очільник КНР зміцнює владу ефективніше за будь-якого іншого лідера після Ден Сяопіна, який домовився з Британією в 1980-х роках про повернення Гонконгу Китаю. Він закручує гайки ЗМІ й придушує незалежну інтелігенцію та активістів. Його уряд проводить жорстку політику в неспокійних прикордонних районах, зокрема в Сіньцзяні, де етнічні конфлікти, теракти і репресії силовиків проти переважно мусульманської уйгурської меншини за останні два роки призвели до сотень смертей (50 людей загинули якраз напередодні першого зриву занять гонконгівськими студентами). Власне, на момент початку бойкотування занять у Гонконзі у Сіньцзяні було засуджено місцевого університетського професора Ільхама Тохті, представника поміркованих сил серед уйгурів, до довічного ув’язнення за «сепаратизм» – таких важких вироків дисидентам не виносили вже багато років.
Читайте також: Євротітушки
Тож Сі Цзіньпін навряд чи дозволить вільні вибори в Гонконзі, а отже, й можливість приходу прозахідного голови адміністрації для цієї китайської території. Він міг би піти на короткотермінову поступку, пожертвувавши Чженьїнем, щоб протестувальники розійшлися по домівках. Але, як зауважив останній, на його місце просто призначать іншого чиновника на вибір центрального керівництва. Цей момент не залишився без уваги гонконгівських активістів і борців за демократію. Авторитетний демократичний політик орієнтації Альберт Ґо, який балотувався на посаду голови Адміністрації 2012 року (без шансу на успіх), каже, що відставка Чженьїна «охолодить атмосферу», але цього буде недостатньо. Він визнає, що не варто надіятися на поступки уряду в питанні вільних виборів. «Насправді виходу не бачить ніхто», – заявив політик.
Схоже, влада Китаю і Гонконгу сподівається, що сягнувши свого піка, якмй припаде на два дні державного свята (коли в людей буде вільний час і можливість приєднатися до активістів), протест почне згасати. І тоді не доведеться застосовувати силу. 29 вересня силовики відступили. Ця стриманість дала плоди: у більшості районів люди займаються звичними справами. Навіть у місцях демонстрацій місто і далі функціонує. Почасти це результат громадянської відповідальності протестувальників, які самі прибирають за собою сміття і сортують для переробки (увечері в понеділок, 6 жовтня, після довгих вихідних на вулицях лишалося близько 1 тис. активістів, що набагато менше, ніж раніше, біля урядових будівель – близько 100 пікетувальників. – Ред.).
Проте без політичного вирішення зберігається висока ймовірність того, що принаймні ядро демонстрантів: з вулиці не піде. Цей протест розвивається з непрогнозованою силою сам по собі, без чіткого керівництва (навіть якщо тут і допомагає харизма юного Вонґа). Деякі студенти заговорили про необхідність підвищення градуса невдоволення шляхом захоплення урядових будівель. Якщо вони дотримуватимуться цієї тактики і далі, вочевидь, їм доведеться зіткнутися із силою. Але навіть якщо нинішній протест стихне після вихідних, обурення гонконгівських громадян і далі кипітиме. Чіткого вирішення китайської кризи поки що не видно.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com