В Україні відзначається 30-та річниця створення Збройних Сил України, багато говориться про реформування українського війська і один із напрямів, який відзначають експерти – це поступова зміна ролі сержантів. Що на Ваш погляд стало поштовхом для таких змін?
– Номінально реформа сержантського корпусу стартувала ще у 2005 році. Історичну директиву підписав тодішній начальник Генерального штабу – Головнокомандувач ЗСУ генерал-полковник Сергій Кириченко, але де-факто саме російське вторгнення сім років тому стало каталізатором якісних змін у сержантському корпусі. До 2014 року багато функцій сержантів у війську виконували офіцери. А про те, що сержанти можуть виконувати обов’язки не лише на рівні відділення та взводу, взагалі не йшлося. Через це ми значно втрачали в питаннях дисципліни, адже сержанти були позбавлені можливості брати ініціативу. Коли почалася війна, то більшість офіцерів не розуміли, навіщо потрібен головний сержант підрозділу, тому сержанти на цих посадах часто сідали за штурвал БМП, кермо КАМАЗа, брали до рук кулемет тощо. Та 2014 рік і подальші бойові дії показали, що у нас великий брак молодшого офіцерського складу, і на більшості взводних опорних пунктів в АТО командували саме сержанти. І в цьому ми не унікальні, у збройних силах держав Альянсу вже давно є делегування повноважень та децентралізація управління: офіцер ніколи не буде втручатися в зону відповідальності сержанта. Сержант повинен мати свободу у своїх діях, місце для маневру. І тоді він буде ефективним.
Читайте також: Офіцер Сил спеціальних операцій ЗС України: «Ми завдаємо РФ та її збройним силам відчутних інформаційних та іміджевих втрат»
У чому суть сержантської реформи в ЗСУ?
– Російське вторгнення в 2014 році спонукало ЗСУ реформувати чи краще навіть сказати створити з нуля сержантський корпус за стандартами Альянсу. Зразком у цьому процесі стали США. Участь у війні на території В'єтнаму стала каталізатором змін сержантського корпусу в американській армії й протягом наступних кількох десятків років ЗС США значно змінилися. Наразі там служать одні із найбільш професійних сержантів у світі. Тому ми намагаємося використати ефективні практики наших союзників і поєднавши із нашим бойовим досвідом, створити дієвий інститут сержантів. Якщо радянська армія “штампувала” багато військових, часто нехтуючи якісним підходом, то наразі сержантів в ЗСУ виховують як особистостей, лідерів, які мислять та проявляють ініціативу.
Як показала війна на сході України, фаховий лідер-сержант може суттєво впливати на перебіг бою, його рішення можуть зберегти життя підлеглих солдат, а морально-ділові якості створюють сприятливий та доброзичливий мікроклімат у військовому колективі. І щоби втілити в життя головне гасло сержанта «Слідуй за мною – роби як я» («Follow me – do as I do it»), Головнокомандувач ЗС України генерал-лейтенант Валерій Залужний цього року на День сержанта (18 листопада) затвердив ціннісно-важливий документ для нашої армії – Військовий Етос сержантського і старшинського складу ЗСУ. На основі саме цього документу має далі розвиватися професійний сержантський корпус.
Чому саме Етос у системі цінностей сержанта має мати більший пріоритет, ніж статути Збройних Сил України?
– Армія незалежної України формувалася на основі військових статутів, але вони залишалися міцним «якорем» радянської системи, яка стримувала модернізацію нашого війська. То була інструкція для «роботів», без права на ініціативу. Коли я прийшов до війська солдатом-строковиком у 1998 році, то мене змусили вивчити всі статутні обов’язки та вимоги рядового складу, буква в букву. Навіть вимагали знати, скільки в обов’язках солдата чи днювального пунктів та абзаців, ком та крапок. Зараз ми маємо орієнтуватися на якісну підготовку українських військовослужбовців на противагу радянській армії, котра гартувала військо «олов’яних солдатиків», які карбували стройовий крок та бездумно зубрили статут. Насправді воїна-професіонала треба формувати на основі цінностей, традицій та історії, а саме це і дає Військовий Етос сержантського і старшинського складу ЗС України.
Серед іншого, Етос має пропонувати приклади поведінки для військового у ризикованих ситуаціях. Наприклад, сержант керує відділенням, виконуючи бойове завдання і потрапляє під обстріл противника. Але вогонь ведеться із діючої школи, де є діти та вчителі, і сержант знає про це. Тут і виникає етичне питання: дати вогонь у відповідь, з високою вірогідністю зашкодити дітям, чи дозволити противнику стріляти по своїх людях поки підрозділ не сховається за укриттям, але бути готовим втратити декого з підлеглих і провалити виконання завдання? Питання не просте, і воно вимагає швидкого рішення. У цій ситуації інструкції та настанови не завжди діють. І правильної відповіді немає. Рішення повинен ухвалити саме сержант, який безпосередньо знаходиться під дією тих факторів та обставин. Тому ще раз хочу наголосити, що у системі цінностей військового саме Етос має стати важливішим, ніж військові статути. Адже як би ти добре не виконував обов’язки, визначені статутом, без взаємоповаги та взаємодовіри ти, як сержант, ніколи не побудуєш ефективну команду з особовим складом. Можна бути професіоналом в тактичній та вогневій підготовці, але якщо особистісні якості бажають кращого, – то ти ніколи не станеш лідером для своїх солдатів.
Досі ціннісним дороговказом для сержантів був лише Кодекс сержанта. І я переконаний, що Кодекс – це круто, але він лише квінтесенція того, чим має володіти сержант. Етос сержантського і старшинського складу ЗСУ це як Біблія, а Кодекс – як молитва. І лише на основі них мають включатися військові статути.
Читайте також: У тіні російської агресії. Як змінюється ставлення до НАТО на Харківщині
На якому рівні знаходиться підготовка українських сержантів та чи відчутний у ній вплив країн-союзників?
– За останні сім років в ЗСУ було реалізовано чимало західних рекомендацій щодо реформи сержантського корпусу. В Україні діють три центри підготовки сержантського складу, де немає жодного офіцера і діє принцип «Сержант навчає сержанта». На цих курсах у них розвивають інтелект, дають проявитися їхній особистості. Наша система професійної підготовки сержантського складу за своїми структурою та змістом є аналогічною тим, які є у провідних країнах НАТО. Але терміни підготовки у нас набагато коротші, бо в Україні триває війна. Наприклад, курс лідерства базового рівня у нас триває місяць, в країнах Альянсу – три місяці. Зараз ми сержантів маємо готувати швидко, щоби вони йшли в підрозділи і працювали з солдатами. Тому наші курси відповідають вимогам НАТО, але вони досить «стислі» і проводяться концентровано.
З якими проблемами Ви зараз стикаєтеся на шляху реформування сержантського корпусу?
– Головна проблема – це звільнення людей з війська. Наразі в ЗСУ укомплектовано понад дві третини посад сержантського складу. Але головна проблема полягає у тому, що йдуть дуже професійно підготовлені та перспективні сержанти. Так наприклад, у 2021 році звільнився мій заступник, 29-річний старший майстер-сержант Андрій Познякевич. Він має високий рівень професійної підготовки та бойовий досвід, вищу освіту та кілька курсів за кордоном, володіє англійською мовою. Один із факторів його звільнення – рівень грошового забезпечення. В нього молода сім’я з маленькою дитиною і за кошти, які він отримував за свою військову службу, – не мав змоги забезпечити родину. Другий фактор – це питання організаційної культури взаємовідносин. На жаль, щоб реалізувати якісь перспективні ідеї все ще необхідно комусь щось доводити, постійно виникають нерозуміння та інертність. Також, ще одна причина звільнення сержантів із армії – тривалий відрив від сім’ї. Маємо надію, що коли війна завершиться, військовим буде простіше будувати свої особисті плани та проводити час із родиною.
Читайте також: Потужні «москіти». Перспективні напрямки розвитку Військово-морських Сил ЗСУ
Чи можете Ви назвати дату закінчення сержантської реформи в ЗСУ? Які її перспективи?
– Попри те, що реформа триває вже значний час, не можна сказати конкретну дату її завершення. За 30 років США сформували найкращий професійний сержантський корпус серед армій світу, і вони досі працюють над його удосконаленням. Так і з реформою у ЗСУ – немає межі досконалості. Система запрацює лише комплексно. Сержанти – це ж не просто хребет, а скелет, на якому тримається вся армія. Солдати – це м'язи і руки, які все виконують. Офіцери – це голова. А генерали – це серце, зберігачі традицій, моральних цінностей і гаранти їхньої імплементації. Відчути реальні результати реформування сержантського корпусу можна буде вже до 2025 року. Але, на мою думку, не менше десяти років треба, щоби у ЗСУ з'явився дійсно професійний сержант. Армія у нас немаленька – близько 60 тис. штатних посад лише сержантського складу. Деякі армії НАТО набагато менші, ніж наш сержантський корпус. Плюс у нас війна. Це не дає можливості забезпечити сталий процес підготовки і накопичення підготовлених кадрів, їхнє планове просування по службі. Є цілий ряд проблем, про які ми вже сьогодні згадували, і вони потребують наполегливої роботи. Розмову про зміни в сержантському корпусі хочу підсумувати фразою, яку свого часу почув від одного зі своїх іноземних співрозмовників: «Під кожну реформу має вирости свій ліс». Тобто, має пройти час. Зрештою мають змінитися покоління.
Біографія
Олександр Косинський народився 1978-го року в м. Рава-Руська Львівської області. Головний майстер-сержант. Учасник миротворчих місій у Сьєрра-Леоне (2001-2002) та Іраку (2004-2005), брав участь в АТО (2014, 2015, 2017) та ООС (2018-2019). З квітня 2021 року – головний сержант Збройних Сил України (в 2012-2021 роках – головний старшина ЗСУ).