Низькі рейтинги українських політичних партій доводять: народ втомився від нинішніх політиків. Старожили вже набридли, а новобранці, які потрапили у владу вже після Майдану, поки що не виправдали довіри. У топі електоральних симпатій, як і раніше, ветерани політичної сцени — люди, які перебувають в авангарді подій останні 15–20 років, однак пік їхньої форми вже позаду.
«Батьківщина» Юлії Тимошенко, очевидно, вже не матиме на виборах 30% голосів. Юрієві Бойку не судилося досягти рівня популярності Віктора Януковича. Не вдасться здобути перемогу в першому турі майбутніх виборів і нинішньому президентові Петрові Порошенку. Герої минулих політичних баталій втратили довіру громадян. Зате є дуже багато тих, хто не визначився, за кого віддавати свій голос. Згідно з результатами останніх соцопитувань серед виборців, які збираються голосувати, таких від 20% до 30%. Ще близько 30% респондентів узагалі не збирається йти на вибори, тому що не бачить жодного гідного кандидата. Помітно, що після обіцяного «життя по-новому», яке так і не настало, суспільство охопила апатія.
Розуміючи всю складність ситуації, політтехнологи ламають голову над тим, як залучити на дільниці цей «нічийний» електорат. Як завоювати голоси тих, хто розчарувався в політиках і взагалі не планує голосувати? Вікно можливостей велике як ніколи. З огляду на низький рівень підтримки ветеранів політичної сцени стало відносно легко вивести на орбіту нових гравців. 5–6% підтримки на теперішній час — це вже заявка на перемогу.
Недовіра до професійних політиків породила новий тренд — створення політичних проектів на чолі із зірками шоу-бізнесу. Саме з їх допомогою політтехнологи розраховують підвищити інтерес до виборів і достукатися до тих, хто не бачить для себе гідних кандидатів.
Читайте також: Мисливці за голосами
У кулуарах сьогодні на слуху два таких «зоряних» проекти: «Слуга народу» на чолі з коміком і телеведучим Володимиром Зеленським і партія лідера гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука, яка поки що не створена й не має назви. Незважаючи на те що офіційно ніхто з них у політику наразі не пішов, соціологи вже включають обох в опитування. І, хоч як дивно, обидва ці фантомні на сьогодні проекти вже мають високий рівень підтримки, що, на думку соціологів, свідчить про те, що суспільство дуже втомилося від традиційних політиків.
Сподіватися, що музиканти й коміки зможуть поліпшити життя й впораються з роботою краще від політиків, украй інфантильно. Але в Україні, на жаль, не бракує інфантильного електорату. І знаючи цю віру українців у месію, політологи прогнозують успіх Зеленському та Вакарчукові. Не секрет, що мільйони наших співвітчизників голосують за принципом «хай гірше, аби інше». Або взагалі не так за когось, як проти.
У кулуарах стверджують, що за обома «зірковими» партіями стоять олігархи. Спонсором Зеленського називають Ігоря Коломойського, на телеканалі якого працює шоумен. Кампанію Святослава Вакарчука, за чутками, збирається профінансувати Віктор Пінчук. Однак сам музикант у приватних бесідах запевняє, що ще не вирішив, чи висуватиме свою кандидатуру на виборах. Каже, що в політику піде лише у випадку, якщо в його команді набереться достатньо однодумців. Поки що таких людей у нього немає.
Придивляються до «нічийного» електорату не тільки політтехнологи. Великий резерв видається ласим шматком і для молодих політиків, які подумують про різні формати об’єднання та створення нових політичних сил. Нових партій і рухів, що виникли вже після перемоги Революції гідності, в Україні не бракує. Причому з’являються вони на всіх флангах.
Читайте також: Золота акція виборів. Принципова невизначеність
Зростає кількість таких проектів у націонал-демократичному таборі: Рух нових сил, ДемАльянс, «Сила людей», «Хвиля», «Альтернатива», рух «Визволення» та вкотре оновлений Народний рух. Однак більшість із них лишаються незрозумілими для виборця, їхній рейтинг не перевищує 1–1,5%. Навіть найвідоміший і найпопулярніший серед новачків Рух нових сил має підтримку на рівні 2–3%, попри те що очолює його харизматичний і скандальний лідер, який може похвалитися практично 100% упізнаваністю в Україні. Що вже казати про менш розкручені партії та рухи, керівників яких знають тільки ті, хто уважно стежить за вітчизняною політикою.
Готується до виборів партія одіозної Надії Савченко, попри те що рейтинг останньої торік обвалився. Спостерігається активність і на проросійському фланзі, де на електоральному полі Партії регіонів збираються працювати вже п’ять-шість політичних проектів. Найновіший із них — партія «Християнські соціалісти» Михайла Добкіна, про створення якої колишній очільник Харківської області оголосив кілька днів тому. Як і інші лідери новостворених партій, Добкін розраховує, що саме його політсила стане центром тяжіння для розчарованих виборців ПР, які не хочуть голосувати за Опозиційний блок.
Про розкол в Опоблоці говорила давно. У фракції є серйозні розбіжності між людьми Ахметова, що співпрацюють із нинішньою владою, і людьми Льовочкіна та Фірташа, які займають жорсткішу позицію. Схоже, все йде до того, що напередодні парламентських виборів депутати з Опоблоку розбіжаться по різних партіях і штурмуватимуть Раду не єдиним фронтом, як було досі, а дрібними групами.
Читайте також: Вибори-2019: Гра навколо престолу
Слабкі сторони такого плану очевидні: є ризик, що електорат буде занадто роздроблений і в підсумку програють усі. Тому одночасно зі створенням нових партій відбуватимуться й переговори про їх об’єднання. Щоправда, на цій ниві особливих успіхів наразі ні в кого не спостерігається. Інформація про кулуарні переговори доходила до журналістів регулярно, але конкретного результату поки що не видно. Надто багато взаємних претензій накопичили одне до одного учасники політичного процесу.
Полегшити об’єднання могла б спільна кандидатура на президентських виборах. Здавалося, у цьому питанні досягти згоди легше, ніж під час формування загального списку до парламенту. Але й тут згоди поки що немає. Навіть в антикорупційному таборі висувати свої кандидатури на сьогодні збирається одразу кілька людей. Що цілком зрозуміло, бо явного лідера, який істотно випереджав би інших на старті, у цьому середовищі немає. Рівень підтримки у всіх приблизно однаковий, тому ніхто не хоче поступатися.
Як можливий компроміс обговорюється висунення кандидатури директора Національного антикорупційного бюро Артема Ситника. Але поки що незрозуміло, чи погодиться він брати участь у виборах. Крім того, не всі вірять в електоральні перспективи Ситника. Харизми йому наразі явно бракує. Розглядається його кандидатура радше від безвиході.
Читайте також: Якщо завтра вибори
Головна проблема, наявність якої визнають усі учасники політичного процесу, — брак нових ідей і сенсів, які могли б зацікавити суспільство й привнести в політику свіжий струмінь. Нові проекти, по суті, відрізняються від старих лише прізвищами лідерів. Усі використовують ті самі заїжджені меседжі. У багатьох узагалі немає якоїсь чіткої політичної програми, і вони здебільшого копіюють популістські заяви інших.
Виборцю у всій цій «атаці клонів» розбиратися поки що надзвичайно важко. Тому багато хто намагається уникати політики, ніби настирливого шуму. Старими методами електорат не проймеш. Тільки той, хто запропонує нестандартний підхід і нові враження, у підсумку зможе зірвати джек-пот.