Його поступову мілітаризацію можна простежити не тільки у змінах блакитної сорочки на камуфляж під час візитів на передову, а й у публічних висловлюваннях, показових рішеннях і врешті у визнанні того, що українські військові — це основна сила у стримуванні російської агресії.
У передвиборчій програмі Зеленського, на противагу Порошенкові з його слоганом «Армія. Мова. Віра», переважно йшлося про завершення війни шляхом перемовин і засобами міжнародного тиску: мовляв, ми «повинні вибороти мир для України». А військових згадували в доволі прагматичному контексті, наприклад, коли йшлося про «зарплати, як у НАТО» (куди Україна мала би рухатися, якби влада «отримала підтвердження через всеукраїнський референдум»). Армія, згідно з передвиборчою програмою Зеленського, мала би готувати громадян до майбутнього мирного життя і стати «престижною службою, де отримані навички і знання будуть успішно застосовані й у реальному секторі економіки».
Читайте також: Не зупинятися. Завдання для президента
Однак за майже два роки президентства Зеленського навіть економічний складник підтримки армії не змінився так кардинально, як обіцяли. Бюджет на армію не зменшили, і президент неодноразово публічно заявляв, що ніколи такого не допустить. Але «натовських зарплат» бійці на передовій так і не побачили: останнє відчутне підвищення зарплатні відбулося ще у травні 2019 року. На початку березня в Офісі президента анонсували створення ветеранського фонду, який забезпечуватиме соцзахист учасників бойових дій, їхніх родин і родин загиблих, а президент своїм указом утворив Консультативну раду з питань забезпечення гарантій прав і основоположних свобод осіб, які брали участь у захисті України. Натомість нардепи з жовтня 2019 року (!) й досі не ухвалили проєкт змін до закону про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їхніх сімей, у якому серед іншого передбачене збільшення розміру окладів, повернення додаткових відпусток тощо. Водночас скасували надання матеріальної допомоги військовослужбовцю в разі весілля та народження дитини — у повному обсязі (в розмірі заробітної плати) допомогу можна отримати тільки через невиліковну хворобу або смерть близького родича.
Передумав президент поки що і здійснювати референдум щодо курсу на вступ до НАТО, закріплений у Конституції. Ба більше, в армії оголошено реформи, які мали б наблизити її до стандартів НАТО. «Україна отримала статус партнера НАТО з розширеними можливостями. Ми перевели Генштаб на типову структуру держав — членів НАТО. Ми й далі втілюємо стандарти НАТО та сумісність наших військ із військами Альянсу», — заявив Зеленський у своєму зверненні до українців уже восени 2020 року. Водночас в Україні почалося активне скорочення армії, яке також подають як приведення до стандартів НАТО, але на практиці це зменшує кількість бійців у частинах на передовій. Бо виявилося, що простіше скоротити вакантну посаду (яких набагато більше в бойових частинах, аніж у тилу), а не звільняти реальних людей. За такої ситуації бойові підрозділи номінально начебто не матимуть кричущого кадрового дефіциту, але насправді втрачатимуть навіть теоретичну можливість комплектації в разі загострення ситуації.
Повертаючись до публічних виступів, можна згадати дебатні репліки Зеленського, які швидко стали мемами. Фрази про «повстанців», «ту сторону», «просто перестати стріляти» демонстрували доволі умовну обізнаність кандидата не тільки у військовій справі, а й узагалі щодо ситуації на лінії фронту. Згодом ці меми з’явилися на плакатах протестувальників, які закидали Зеленському потурання ворогу, зраду державних інтересів і знецінення теми російської воєнної агресії. Але вже у травні 2020 року, після невдалих спроб «побачити мир в очах Владіміра Путіна», президент пояснив, що ніколи не закликав, щоб українська армія не відповідала на обстріли, а просто хотів показати всьому світу, що першими ми не стрілятимемо. Що далі, то менше в риториці Зеленського залишається нейтральності й дедалі частіше його висловлювання викликають у російських пропагандистів лють.
Читайте також: Опис президентської вакансії
Демонстративна відмова — уперше від початку війни — від залучення військових до параду на честь Дня Незалежності у 2019 році спровокувала ще одну хвилю протестів. Так з’явився альтернативний захід — Марш захисників України, на який із різних регіонів з’їхалися десятки тисяч військових, добровольців, ветеранів, родини загиблих і волонтери. Наступного року президент заявив, що військова техніка має бути на Сході, а не на параді в Києві, а великий військовий парад в Україні влаштують, коли вона поверне всі свої території. Проте вже цьогоріч маємо зовсім інше рішення: хоча озвученої мети не досягнуто, глава держави повідомив, що «у день народження України серед інших заходів буде організовано парад із залученням військової техніки».
Не одразу склалися стосунки Головнокомандувача й із самими військовими та ветеранами, хоча показники його електоральної підтримки серед військовослужбовців були доволі високими. Спочатку спроби Зеленського демонструвати свою обізнаність і турботу про військових видавалися не дуже переконливими. Наприклад, під час першого візиту на передову у статусі глави держави Зеленський наголосив на необхідності покращити забезпечення військових. Звідси — гучна епопея з модульними будиночками з пластиковими вікнами, які мали б стати альтернативою бліндажам на передовій. Але не стали, бо виявилися незручними для вкопування й нездатними захистити під час обстрілів. У жовтні 2019 року відбулася зустріч Зеленського з добровольцями й ветеранами, які виступали проти відведення українських військ на ділянці біля селища Золотого. Саме після суперечки Зеленського із військовими вся країна дізналася, що президент, за його словами, «не лох якийсь». Але згодом президент уже почувався природніше серед людей у камуфляжі, здійснював багато неформальних зустрічей на передовій, охоче та щиро роздавав нагороди, зі смаком обідав на камеру в солдатських їдальнях і навіть вакцинуватися від COVID-19 поїхав у військовий шпиталь. З’явилася доволі позитивна картинка, хоча насправді це не усунуло перешкод ані в ході запровадження харчування військових за сучасними стандартами, ані під час реагування на укріплення бойовиками своїх позицій у зоні розведення військ.
Читайте також: Очікуючи на месій
Проте незважаючи на все, справжню, не показову мілітаризацію Зеленського важко не помітити. Він схожий на будь-якого новобранця, який із цивільного (до того ж досить богемного) життя несподівано для себе потрапляє в жорсткі військові умови. Для тих, хто давно знається на темі, такий новобранець має доволі кумедний вигляд, а то й викликає роздратування, коли здивовано тицяє в незрозуміле йому «залізяччя», говорить пафосні речі, плутається в калібрах, панікує під час обстрілів і не знає, що казати, коли гинуть побратими. Але в нього просто немає іншого вибору: щоб вижити й утримати позиції в умовах реальної війни і звичайний рядовий, і Верховний Головнокомандувач має набувати бойового досвіду, злості до ворогів і відчуття бойового братерства. Звісно, далеко не всі дії Зеленського спрямовані на зміцнення армії чи посилення позицій України — досі переважає зручніший популізм і бажання зробити щось «швидко та просто». Незважаючи на кількаразові спроби Зеленського визначитися з військовою доктриною, його стратегія, плани «В» або «С» на випадок воєнної агресії досі залишаються незрозумілими. Імовірно, що найменші сподівання, які росіяни даватимуть Зеленському під час переговорів, періодично змушуватимуть його обмежувати власний мілітаризм, а загроза ескалації, навпаки, посилюватиме його зацікавленість у військових справах. Утім, у суспільстві вже сформовано певний алгоритм реагування на спроби президента перетнути червоні лінії.