Вони працюють вночі, неподалік лінії зіткнення. І хоч там, на передку, майже всі працюють переважно вночі, бо так якось повелося на війні, так ефективніше й безпечніше, але в цих хлопців особлива робота: вони полюють на шахеди.
Звісно, я не міг не скористатися нагодою і не напроситися на полювання. Тим паче минула ніч була аж надто гарячою. Ворог запустив по Україні дев’ять ракет різних типів і 27 ударних БпЛА. А що масовані атаки зазвичай не бувають одноразовими й переважно мають продовження наступної ночі, то був шанс на власні очі побачити, як українські вояки множать на нуль ірансько-кацапський мотлох.
На позиції хлопці виїжджають, щойно починає темніти. Ворог запускає безпілотники переважно вночі, щоб вони не стали надто легкою мішенню для мисливців на шахеди. У темряві збити їх усе-таки набагато складніше, ніж удень. Звичайно, коли фіксується запуск раніше, то й час виїзду корегують, але зазвичай це все-таки нічна історія. Іноді, щоправда, з проєкцією на ранок. «Бували такі дні, — розповідає боєць УДА на псевдо Полтава, — що ми о восьмій ранку закінчували роботу. Магазин відкривається, ми каву п’ємо, люди йдуть, дивляться й не розуміють, чи ми вже з роботи, чи ще на роботу. Бувало таке, що й 3–4 рази за ніч виїжджали. А було, що шахеди вилітали о дев’ятій ранку».
Загалом однакових днів, тобто ночей, у ловців шахедів практично не буває. Можуть дати відбій уже о другій ночі, а можуть і о п’ятій ранку. Утім, сам відбій ще нічого не означає. Якщо потрібно, то викликати можуть знову. Хлопці кажуть, що ніколи особливо не розслабляються й готові завжди працювати. Зняв черевики, куртку, упав на ліжко й спиш одягнутий. У машині все спаковано. Якщо є робота, маєш десять хвилин, щоб виїхати на позицію і розгорнутися. Працювати вночі, звичайно, важче, ніж удень, але це не проблема. Питання лише в мотивації. Мотивація ж для добровольця — рушійна сила, тому все добре.
Мобільна група, до якої ми долучаємося, складається з вояків 3 окремого батальйону «Волинь» УДА й тероборонівців ЗСУ. На озброєнні в них кілька великокаліберних кулеметів, тепловізор з лазером і планшет з програмою для відстежування руху шахедів. Група виїхала раніше, тож завдання номер один — знайти її серед численних посадок. Це не так уже й просто, зважаючи на темряву, потребу дотримуватись режиму світломаскування й постійну мобільність.
Поки їдемо, у мережі з’являється повідомлення про пуск шахедів з Криму, у напрямку Миколаєва. Теоретично це не наш напрямок, сюди летять переважно мопеди, запущені з Кубані, проте все досить непередбачувано. Неможливо вгадати, як запрограмовані ці диявольські машини. Будь-якої миті вони можуть змінити напрямок руху, і антимопедна робота почнеться тут. Тим паче нинішні шахеди суттєво розумніші, ніж їхні недалекі предки. Їхня начинка вже більш досконала, вони нібито вміють виявляти небезпеку, яка їм загрожує, і змінювати траєкторію польоту.
Останнім часом мопеди запускають невеликими групами, кажуть хлопці. Щонайбільше три-чотири. Колись же їх залітало по 8–10 штук. Тоді лупили з усього, що було під рукою, щоб збити чи хоча б пошкодити максимальну кількість. «Неважливо, де його зіб’ють, головне, щоб він не долетів до цілі».
Але проблема в тому, що тут, поруч з лінією фронту, ці організми летять на доволі великій висоті, від шестисот до тисячі метрів, з шаленою швидкістю двісті кілометрів на годину, щоб їх не поцілили з ПЗРК. Це вже потім вони розслабляються і йдуть 100–150 метрів над землею, петляючи долинами й річищами. Тому збити їх тут на великій висоті зі звичайного великокаліберного кулемета непросто. «Можливості зброї для прицільної роботи обмежені, але завжди треба використовувати шанс, — пояснює Полтава. — А раптом сліпа куля кудись попаде. І попадала…»
На рахунку тутешніх мисливців чимало збитих мопедів. Тільки в червні з десяток. «Цього тижня чотири, минулого тижня три за один день і перед цим ще було два. За останні місяці пішла певна активність, бо мобільних груп додалось і ми можемо розтягуватися».
Визначити, хто збив мопед, не так уже й просто. І не лише тому, що «ми колектив тут дружній і ніхто галочки собі не ставить». Приписати авторство смертельного пострілу можна кому завгодно, але для результату важливий увесь процес. Одночасно або почергово по шахеду працюють відразу кілька груп. «Спочатку, скажімо, він ішов прямо на нас, ми по ньому працювали, від нас він пішов на іншу точку, і там його добили. Але він уже в нас звук поміняв. А на тій точці взагалі почав незрозуміло що видавати, а далі ще протягнув 15 кілометрів і впав», — пояснює тонкощі роботи Полтава.
Коли вже пошукова бригада їде на місце падіння, знаходять там крила, хвіст тощо, тоді відбувається ідентифікація. «Кажуть, є влучання сімки і є влучання браунінга, — додає Полтава, — Сімка тут тільки в нас. Але ми прошили йому крила. А браунінг влупив йому в зад. Бойова частина вже під час падіння вибухнула. Усе — усі молодці. Навіть якщо бачиш, що ти його дострілюєш, це ще не значить, що ти його підбив. Його підбили всі по шляху руху».
Чергування мисливців на шахеди трохи нагадує такий собі нічний пікнічок. Хтось у гаджеті моніторить політ ракет і безпілотників, хтось веде цілком світські бесіди про все на світі або ні про що. Хтось зголоднів і їсть бутерброди чи попиває чайок, хтось куняє чи слухає музику, а хтось виглядає в тепловізор зайців, яких у цих місцях розплодилося неймовірно багато. Тільки на одній ділянці поля нарахували дев’ять штук. Вони навіть не тікають, якщо навести на них потужний прожектор. Сидять собі спокійненько, ризикуючи стати здобиччю мисливців на шахеди. Але стріляти зайців цього разу хлопці не захотіли. Бігати потім по нічному полю, шукати підстреленого зайця, а що, як буде ціль і треба швидко виїздити на позиції. Та ну його…
Позиції в цьому випадку — поняття доволі умовне. Усе залежить від конкретної ситуації. Зазвичай у мобільної групи є кілька точок на мапі, куди вона заїжджає, розуміючи траєкторію польоту мопеда. Віраж шахедів аналізують на мапі, вибирають точку, до якої ближче й де буде ефективніше працювати. Туди і їдуть. Усю потрібну інформацію мисливці отримують з планшета через спеціальний застосунок або по радіозв’язку. Хоча, знов-таки, завжди бувають нюанси. Скажімо, під час нашого чергування з’явилася інформація про можливий проліт ракети над квадратом, у якому ми були. Виїздити на пристріляну точку вже не було часу, і хлопці готувалися працювати з місця стоянки. Але в останню мить ціль зникла: ракету збили сусідні підрозділи, і працювати не довелося.
Саме так, ракету збиралися збивати з великокаліберних кулеметів. І те, що це, можливо, не надто ефективно, нікого не цікавить. А що, як сліпа куля влучить, і будуть врятовані життя багатьох мирних людей? На війні треба використовувати будь-які можливості.
«Чому так довго не запускають у нашому напрямку шахеди? — питаюся в мисливців, коли стрілка годинника перевалила вже далеко за північ. — Хіба тут не їхній коридор? Може, повний місяць заважає — занадто світло?» «— Тут у нас їхня протоптана траса, — підтверджують хлопці, — цей маршрут незмінний, вони літали й будуть літати. Але їм тут сьогодні нічого цікавого немає, — кажуть. І причина не в місяці. — Якісь значні цілі, які їм потрібно вразити, або якесь велике ППО, що потрібно виявити, — не тут. Тут з великого ППО щонайбільше зенітка. Занадто близько від лінії фронту, може прилетіти ланцет або ще якась зараза, і тому серйозного нічого немає. А вони хочуть дотягнутися кудись туди, де стоїть щось потужне».
Виявляється, кілька днів тому на цій ділянці хлопці розбили цілу групу мопедів, і орки, мабуть, вирішили зробити перерву, щоб приспати увагу чи детальніше вивчити можливості подолання цього бар’єру. Не випадково в небі вночі з’явилося більше розвідників. «Але це їм не допоможе, — кажуть хлопці. — Вони маршрути міняють, а ми точки міняємо…»
Близько другої ночі нам дали відбій. Цього разу з Кубані не вилетів жоден мопед, і причина цього, як виявилось, була аж ніяк не в повному місяці. Минулої ночі після влаштованої росіянами масованої атаки наші Сили оборони знищили в Єйську полігон, звідки орки запускають по Україні шахеди, і величезний склад безпілотників разом з операторами, які їх обслуговували. Цілий тиждень на нашому напрямку було спокійно, але потім, на жаль, польоти знову відновились. З Ірану, мабуть, надійшла свіжа партія смертельного мотлоху, і мисливцям на шахеди тепер знову є що робити ночами.