Це дає змогу конструювати і вибудовувати теорії для цілої країни, взявши за основу лише цю адміністративно-територіальну одиницю. На нещодавніх парламентських виборах електоральною мікромоделлю України став Комсомольськ на Полтавщині.
З місця в кар’єр
Це не зовсім типовий населений пункт України, взяти хоча б стовідсоткову відсутність старої малоповерхової забудови, через що місто нагадує суцільний спальний район мегаполіса. Тут стоїть єдиний в Україні пам’ятник даішнику з правильними пропорціями – великим кендюхом і відповідною пикою – та пам’ятник бабусі, яка торгує насінням.
На в’їзді до міста око мандрівника обов’язково зачепиться за доволі незвичний пейзаж – величезний відвал породи, що простягнувся на кілометри. Це кар’єр Полтавського гірничозбагачувального комбінату – основна «дійна корова» і, як кажуть місцеві, «яма», що годує Комсомольськ від його народження.
Саме завдяки ПГЗК на початку 1960-х і з’явилося місто Комсомольськ на Дніпрі, назване так на відміну від Комсомольська на Амурі, який на той час уже існував. З часом приставка «на Дніпрі» відпала і на карті Полтавщини, типово української області, залишився такий собі інтернаціональний радянський осередок без власного обличчя.
Нині Комсомольськ уже не такий, як ще два десятки років тому. Капіталізм прийшов і сюди, тож «світлому минулому» довелося навчитися співіснувати з «буржуйськими» супермаркетами та християнськими церквами, яких раніше тут не було. Хоча ні, була в одному з навколишніх сіл. Її завалили під час будівництва кар’єру ще в далекі 1960-ті. Єдине, що не змінилося, – це основа-основ міста, його гірничозбагачувальний комбінат і кар’єр з усіма обставинами, які з цього випливають.
Прикметно, що нині Полтавський ГЗК, найбільший вітчизняний експортер залізорудних окатишів у Європі, є частиною імперії Костянтина Жеваго – чи не єдиного українського олігарха, який формально не відмовився від своєї опозиційності й зумів утриматися на плаву навіть у складних умовах нинішньої «стабільності». Потрапивши до ВР VI скликання за списками БЮТ, на цьогорічні парламентські вибори він пішов за мажоритарним округом як самовисуванець. «Жеваго маладєц, наш парєнь», – каже сусід по маршрутці, чоловік років 50-ти, коли ми проїжджаємо повз свіженький білборд олігарха, на якому він дякує своїм виборцям. – Його тут усі люблять. Він не жлоб, як ото ті донєцкі. Нормальний. Сам живе і людям дає. Бач, Дворєц культури відремонтірував».
Ще одним улюбленцем комсомольців поряд із Жеваго є його політичний опонент, колишній міський голова Комсомольська, а тепер представник влади в столиці Олександр Попов. Саме тут розпочався його кар’єрний зліт, який зрештою завершився посадою очільника КМДА. Місцеві подейкують, що Попов відмовлявся їхати до Києва й обростати там зайвими клопотами, тому Янукович нібито особисто двічі приїздив, щоб донести йому «політику партії». Попов сказав «так» і тепер майже безрезультатно намагається вирішити проблеми столиці з примарною надією стати колись її мером.
Хоча симпатії до Жеваго і Попова мали б бути забарвлені в зовсім протилежні політичні кольори, тут навчилися ділити їх безболісно з користю для себе, виділивши кожному свою нішу. Жеваго буває у місті дуже часто, але й Попов не дає про себе забути. По-перше, тут досі живе його мама, а по-друге, маючи авторитет, мусить відпрацьовувати«довіру партії» та агітувати за «пакращення». Як результат – обидва опікуни Комсомольська пожали більш-менш очікувані врожаї. Костянтин Жеваго став депутатом як самовисуванець, набравши аж 61,20% голосів, а Попов забезпечив 30,19% для Партії регіонів. Утім, поінформовані мешканці міста зізналися Тижню, що насправді не все так просто. Ще до виборів стало відомо, що на підприємствах, які належать Жеваго, працівників змушували в робочий час агітувати за Партію регіонів і нібито опозиційного «господаря Костю», роздаючи їм по дві листівки.
Пенсіонери-активісти
Феномен загальноукраїнського результату на виборах в зменшеному масштабі у Комсомольську чітко пов’язаний із демографією міста. Відносно монолітні за національним складом регіони завжди показують інший результат порівняно зі змішаними. У Комсомольську досі мешкає багато вихідців із різних регіонів СРСР, знаних як «першопрохідці», що мають специфічні уподобання. Уже не комуністичні, але ще не націоналістичні. Це здебільшого громадсько активні пенсіонери. А коли зважити, що їхня кількість становить трохи менш як третину населення, стає зрозумілим 30-відсотковий результат Партії регіонів.
Водночас їх уже давно прорідили і частково навіть переважили місцеві автохтони, вихідці з навколишніх сіл та містечок, які й забезпечили досить високий результат об’єднаній опозиції та «Свободі». «Ви знаєте, я була на зустрічі з Богданом Бенюком, коли він приїздив агітувати, і на Тягнибока колись ходила, – поділилася з Тижнем мешканка Комсомольська. Людей на вечорі було дуже мало, може, кілька сотень. Навіть не знаю, звідки взялося так багато тих, хто проголосував за «Свободу». Зважаючи на особливості регіону, 5597 її симпатиків у Комсомольську – це справді чимало.
Специфічна демографічна ситуація є причиною і ще однієї особливості Комсомольська – назви. На запитання, чому його досі не перейменують на щось прийнятніше, громадяни відповідають: не можна. Колись це спробували зробити, але зрозуміли, що, не виключено, все закінчиться війною між різними поколіннями жителів. «Першопрохідці» спокійно не віддадуть ані назви, ані своєї загубленої в дніпровських пісках молодості. Тому поки не відбудеться зміна поколінь, усе залишиться на своїх місцях.
Димна суміш
Загалом Комсомольськ є досить тихим і затишним містом. Має лише 54,3 тис. мешканців, тому вдень здається майже порожнім. Тут найменший офіційний відсоток безробітних у Полтавській області – 0,3% працездатного населення. Багато громадян працює на Полтавському ГЗК, частина зайнята в текстильній галузі (сюди з’їжджаються з усієї Полтавщини і сусідньої Кіровоградщини за дешевим дитячим одягом), частина – у хімічній. Хтось виробляє пластмасу, хтось добуває граніт, хтось переробляє шини чи пече хліб, а для когось зовсім не знайшлося роботи, тому він змушений їхати на заробітки до Ізраїлю, Італії та Росії, які залишаються тут найпопулярнішими напрямками трудової міграції. Але гастарбайтерів загалом небагато. Про це, зокрема, свідчить те, що кількість населення за останні роки не зменшується.
Комсомольськ – місто обласного підпорядкування, але Полтава майже не втручається в його справи, принаймні так твердять чиновники. Порівняно з іншими населеними пунктами такого ґатунку і зважаючи на кількість свіжовідкритих магазинів, які позаймали добру половину перших поверхів житлових будинків, Комсомольськ повільно розвивається. Він уже поглинув кілька навколишніх сіл, але зробив це радше символічно, бо їхні мешканці й без того переважно працюють на тутешніх підприємствах.
Жителі Комсомольська іменують його містом фестивалів. Переконують, що один із найбільших в Україні відбувається саме тут. Називається він «Калинове літо на Дніпрі». «З усього світу до нас їдуть. І з Індії, і з Китаю, і з Америки – звідусіль. Іноземці кажуть, що Комсомольськ – маленька Європа, так їм тут подобається. Дніпро, острови, справжня курортна зона». Напевно, іноземці все ж таки лукавлять або не все бачили. До Європи звідси ще дуже і дуже далеко, хоча й ближче, ніж, наприклад, з Алчевська чи Єнакієвого…
Цього року Комсомольськ знову ввійшов у трійку лідерів з благоустрою за версією Кабміну й посів третє місце в Україні серед міст у категорії до 100 тис. мешканців. Довкола нього і справді чимало цікавих історичних чи природних пам’яток. Утім, дим із численних заводських труб затьмарює місцеву ідилію з провінційним присмаком.