Іноді виборчі кампанії в Туреччині відбуваються весело і яскраво: вулиці прикрашені прапорцями, скрізь лунає музика. Але напередодні голосування 1 листопада майже скрізь панувала пригнічена атмосфера.
З кожним днем після попередніх червневих виборів країна, яка давно вважається зразком мусульманської демократії, дедалі більше поляризувалася. У ній у страшний спосіб переплелися політичні міжусобиці й цілком реальне кровопролиття, особливо після поновлення в липні протистояння між державою та повстанцями з Робітничої партії Курдистану (РПК). У ході нинішньої кампанії прокурдська Демократична партія народів (ДПН) засудила репресії з боку партії влади — ісламської Партії справедливості та розвитку (ПСР). Своєю чергою, остання вирішила відвоювати позиції, втрачені в червні, коли ДПН несподівано набрала 13% і правляча ПСР залишилася без парламентської більшості.
Президент Реджеп Таїп Ердоган — на своїй церемоніальній посаді він має бути понад політикою — називає ДПН маріонеткою КРП. ДПН це категорично заперечує. Ердоган закликав громадян «по заслузі провчити тих, хто має підтримку цієї терористичної організації», — це завуальоване спонукання голосувати за ПСР, яка перебуває при владі в Туреччині з 2002 року.
Читайте також: Стали відомі результати дострокових парламентських виборів у Туреччині
Повторні вибори відбулися саме з подачі Ердогана після провалу перемовин про формування коаліції між чотирма парламентськими партіями: ПСР, ДПН, Республіканською народною партією (РНП), що виступає за колись панівний у Туреччині світський лад, та ультраправими шовіністами з Партії національної дії (ПНД). Але ДПН заявляє про нечесний виборчий процес. У партії повідомили про 200 нападів на її офіси. Відколи почалася чергова хвиля насильства, 22 мери, обрані за списками ДПН, були зняті з посад, ще 20 заарештовані. Влада «чинить психологічний тиск, щоб люди почувалися порушниками закону, навіть коли просто відвідують наші акції», — каже кандидат від ДПН Айше Ачар Басаран.
Учасники перегонів справді не мали рівномірного доступу до ЗМІ. За 25 днів жовтня Ердоган з’являвся на державних телеканалах протягом 29 год, а його партія — 30 год (за даними Вищої ради з питань радіо та телебачення). РНП і ПНД мали відповідно 5 год і 70 хв ефірного часу, а прокурдська ДПН — лише 18 хв.
Крім очевидних суперників влада тепер пресує і колишніх друзів. 28 жовтня в приміщення однієї медіа-компанії увірвалася поліція з водометом і сльозогінним газом та припинила її мовлення. Акцію було проведено в рамках репресій проти компаній, пов’язаних із Фетхуллахом Ґюленом, ісламським проповідником, що нині живе в Америці. Колись він підтримував Ердогана, але зараз нещадно критикує його. Наліт силовиків відбувся після захоплення державою (з благословення прокуратури) материнської компанії, якій окрім згаданого ЗМІ належать кілька газет, шахти та енергокомпанії.
Хоч як дивно, така поведінка, напевно, не надто вплинула на вподобання електорату; результати опитувань засвідчили, що голосування не дуже відрізнятиметься від попередніх виборів. Але в деяких районах країни атмосфера така напружена, що виникають питання щодо чесності виборів. Протистояння між курдами й етнічними турками сягнуло висот, небачених ще з 1990-х. Як тільки по ТБ показують похорони турецьких військових або поліцейських, убитих у сутичках із РПК, відбувається сплеск антикурдських настроїв, а влада, схоже, пишається тим, що воює з курдами і вдома, і за межами Туреччини.
Прем’єр-міністр Ахмет Давутоглу підтвердив 26 жовтня, що турецькі війська завдали удару по курдських повстанцях на території Сирії, хоча останні є союзниками Заходу в боротьбі з джихадистами «Ісламської держави» («ІД»). Влада Туреччини заявляє, що веде війну на два фронти: проти курдських сил та «ІД». Більше завзяття вона продемонструвала в боях проти курдів, але цього тижня оголосила про кілька операцій проти «ІД» усередині країни. Після того як у перестрілці (нібито за участю «ІД») у місті Діярбакир на південному сході Туреччини загинули двоє поліцейських і семеро бойовиків, силовики заявили, що заарештували 30 осіб під час рейдів в околицях міста Конья.
Дивіться також: Військовий парад в Анкарі. Туреччина відзначає 92-ту річницю заснування республіки
Прокуратура Анкари звинуватила «ІД» в організації вибуху в турецькій столиці 10 жовтня, внаслідок якого загинули 102 активісти руху за мир. (Тоді влада зробила дивну заяву про те, що за цією трагедією ховається таємна змова «ІД» і РПК.) Критики з лівого і прокурдського табору відповідають на це, що незалежно від того, хто спланував теракт, жертвами переважно стали прибічники їхнього ж ідеологічного табору, як і у випадку з вибухом у липні в прикордонному місті Суруч, де загинуло понад 30 молодих людей. Є свідчення зв’язку між обома терактами: один зі смертників в Анкарі був братом терориста в Суручі.
Крім насильства виборців хвилюють ще насущні питання. ПСР хвалиться тим, що за час її правління економіка Туреччини значно зросла (хоча останнім часом її економіка сповільнюється). У вересні знову ожили надії Туреччини на вступ до Європейського Союзу, коли канцлер Німеччини Анґела Меркель урочисто пообіцяла поновити перемовини в обмін на допомогу з біженцями.
Простим туркам, яким жити стає дедалі важче, ПСР пообіцяла підняти мінімальну заробітну плату. Вона також пропонує виплати на дітей матерям і матеріальну допомогу студентам, молодим підприємцям і молодятам. Прем’єр Давутоглу навіть озвучив екстравагантну обіцянку допомагати молоді знаходити собі пару.
Безвідносно до результату ці вибори не забезпечать стабільності автоматично. Якщо ПСР повернеться до однопартійного правління, то наразиться на запеклий опір. Якщо їй не вдасться здобути більшість і доведеться створити коаліцію з ПНД, такий уряд проводитиме жорстку антикурдську політику. Широка коаліція ПСР і РНП могла б відтягнути країну від краю прірви. Але для цього треба, щоб Ердоган відмовився від мрій про президентство з усією повнотою влади, а це дуже малоймовірно. Багато турків хотіли б побачити уряд, у якому є місце для різних партій, але такі перспективи мізерні.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com