Це рекордний показник, який дорівнює майже половині всіх, хто 2016-го взяв участь на виборах президента США (138,8 млн). За тиждень і один день до виборів Емі Коні Баррет стала третьою суддею Конституційного суду США, яку призначив Дональд Трамп. Вона була також першою суддею, за яку проголосували лише представники керівної партії. Це призначення було цілком законним, проте воно в певному сенсі перебувало поза нормою — прийнятим неписаним порядком речей в американській політиці. 16 лютого 2016 року, за майже вісім місяців до попередніх президентських виборів, помер суддя Антонін Скаліа. Тодішній президент Барак Обама номінував Мерріка Ґарланда на вакантну посаду у Верховному суді. Ґарланд мав підтримку не лише серед демократів, а й серед республіканців. Тим не менш, лідер республіканської більшості в Сенаті Міч Макконел та сенатор і на той час член комітету з юстиції Ліндсі Ґрем наполягли на тому, що призначати нового суддю Верховного суду в рік виборів не можна. Обама змирився з цим рішенням республіканської більшості. Хоч теж міг би порушити норми й призначити Ґарланда поза звичними процедурами. Однак у час, коли майже половина виборців не просто спостерігала за кампанією та вагалася з вибором (як це було в лютому 2016-го), а й проголосувала (як це є зараз), призначення нової судді більше не видавалося сенаторам Макконелу та Ґрему неможливим.
Руйнування звичних політичних, суспільних та демократичних норм — мабуть, це одна з найвидиміших ознак президентства Дональда Трампа. Недовіра до державної бюрократії, власних безпекових структур, виборчого процесу, політичних партнерів — це все ретранслював американський президент упродовж останніх чотирьох років. А як вінець усьому заявив, що добровільно не покине свій пост.
Читайте також: Фінальні президентські дебати у США: спокій та Україна
Саме це ставить американське суспільство перед невідомістю. Окрім самого результату виборів (хоч за більшістю опитувань перевага кандидата від Демократичної партії Джо Байдена вже 10% або й більше — див. «Трамп чи Байден»), лякає ще й непередбачуваність чинного президента та його зневага до демократичних норм. Попри те, що майже половина виборців, та й сам Дональд Трамп, проголосували достроково (а частина з них проголосувала поштою), сам він називає голосування поштою «шахрайським». І маючи консервативну більшість у Верховному суді, після 3 листопада на найстарішу демократію світу, імовірно, ще чекатиме судова тяганина стосовно законності голосування.
Тектонічні зсуви
Дональд Трамп точно не перший, хто пішов на порушення прийнятих в американському суспільстві норм. Корені цих змін політологи пропонують шукати в змінах та підходах до ведення політики обох партій ще з кінця 1970-х. Хоча вину покладають насамперед на внутрішні зміни в Республіканській партії. Тоді точки перетину для спільних двопартійних рішень починають нівелюватися. Врешті, ситуація стає зовсім складною в часи Барака Обами, коли співпраця президента та більшості в Палаті Представників не те, що не відбувається, а навпаки — депутати докладають зусиль, щоб вивітрити в громадян імідж легітимного й сильного президента. Все це добре видно в опитуваннях: 2016-го, коли відбулися попередні вибори, американський аналітичний центр Gallup зафіксував фактично найнижчий рівень довіри громадян до національного уряду (низьким він був упродовж усього останнього десятиліття, однак 2016-го сягнув лише 30%). Тому Дональд Трамп — це швидше наслідок тих змін, які переживала Америка в останні роки.
«Осушіть болото» («DRAIN THE SWAMP» — англ.) — великими літерами Дональд Трамп писав у твітері своїм прихильникам як під час кампанії 2016-го, так і в часи президентства. Президент таким чином переконував їх, що в усьому винна клята вашингтонська бюрократія та лобісти. І лише він може осушити це політичне болото, якщо не завадить «нечесна Гілларі». Виборці йому повірили, щоправда, президенту не тільки не вдалося осушити болото. Він ще й запровадив там нові порядки, призначаючи родичів головними радниками. Однак із тими ж гаслами він іде на вибори 2020-го й має підтримку, яка все ще дає шанси на перемогу. Проте американське суспільство дуже швидко змінюється. Воно стає різноманітнішим за віком, расовою й етнічною ознаками. І саме ці виборці прийдуть на голосування 3 листопада або й уже проголосували. Кожен десятий виборець, який зможе взяти участь на цих виборах, належить до покоління Z (згідно з останнім дослідженням аналітичного центру Pew). І воно, як і кожне нове покоління американців, різноманітніше, ніж попереднє. Так, якщо серед міленіалів (особи віком 24–39 років) 39% є представниками етнічних чи расових меншин, то серед покоління Z (18–23 роки) їх уже 45%. Майже половина виборців на момент цьогорічних виборів матиме до 40 років. Для Америки це тектонічний зсув. У США, як і загалом у світі, досі працювала та тенденція, що молодше покоління було малоактивним на виборах.
Читайте також: Президентські дебати у США: "Клоун" і "стиль бульдозера"
Однак останній рік у США був надзвичайно турбулентним. Протести вивели на вулиці чимало молоді. Окрім того, саме по поколінню Z та міленіалах найбільше вдарила економічна криза, до якої призвела пандемія. Адже вони працювали переважно в секторах, які найбільше постраждали від карантинних обмежень чи економічного спаду. А значній частині міленіалів довелося ще й шукати роботу та ставати на ноги в період, коли країна переживала наслідки важкої економічної кризи 2008-го. Що все це означає? Ці виборці — прихильники лівої соціалістичної політики. А отже, голосуватимуть за представників Демократичної партії, навіть більше: вимагатимуть в неї відходити від центризму Джо Байдена в лівіше русло. Поки що опитування яскраво відображають цей зсув. Однак питання залишається в тому, чи вони прийдуть. А якщо прийдуть, то за кого вони мають голосувати?
І 74-річний Дональд Трамп, і 76-річний Джо Байден після обрання будуть найстаршими президентами в американській історії. Середній вік сенатора — 65. Байден звернув на це увагу ще навесні, обіцяючи проторувати шлях молодим політикам у своїй партії. Одним із кроків у цьому напрямі була також пропозиція колишній суперниці на демократичних праймеріз Камалі Гарріс (яка на 20 років молодша за Байдена) стати його колегою по кампанії та, в разі обрання, віцепрезиденткою.
З листопада разом із президентом американці обирають членів Верхньої палати Конгресу — Палати представників, — а також третину Сенату. Згідно з опитуваннями, і там, і там демократи мають хороші шанси, щоб сформувати більшість. Серед кандидатів у Сенат від Демократичної партії справді є ті, хто цьогоріч уперше змагається за посаду сенатора. Наприклад, колишній астронавт Марк Келлі. Його кандидатуру демократи висунули в Аризоні. Цей штат, що традиційно належав до червоних республіканських, нині демонструє все більш продемократичні настрої, тож Келлі має непогані шанси на перемогу.
Чимало критики та зауважень про потребу перезавантаження політологи й дослідники закидають республіканцям. «В останні роки Республіканська партія відкинула власні основоположні цінності й пройнялася своїми найтемнішими інстинктами», — наголошує політолог із консервативного вашингтонського аналітичного центру «Американський інститут підприємництва» Норм Орнстейн. У статті для The Atlantic він пише про те саме, що кажуть дослідники і з-поза консервативного кола: Республіканська партія перетворилася на ідеологічно радикальну політсилу, але щоб мати підтримку все різноманітнішого американського суспільства, вона має змінюватися. Згідно з опублікованим 26 жовтня великим дослідженням Інституту V-Dem Університету Гетеборга, який займається аналізом політичних партій у світі, Республіканська партія США із 2000 року від правоцентристського спектра зсунулася в бік автократичних правих політсил і за показниками дотримання демократичних стандартів уже неподалік угорської «Фідес».
Омолодженням за «ефектом Трампа» в Республіканській партії можна назвати те, що Лорен Беберт, 33-річна власниця ресторану, яка заохочує офіціантів у своєму барі ходити відкрито зі зброєю та є прихильницею конспірологічної теорії QAnon, перемогла досвідченого політика-республіканця Скотта Тіптона на партійних праймеріз до Палати представників від штату Колорадо. Прихильницею цієї ж конспірологічної теорії є кандидатка від республіканців на посаду сенаторки від Орегону Джо Ре Перкінс. QAnon — це, на перший погляд, конспірологія, у яку складно повірити навіть не вельми критично мислячій людині. Проте кількість її прихильників збільшується, і не лише в США. Нині вони найчастіше зустрічаються на мітингах проти обмежень, спричинених пандемією, але загалом вірять, що Дональд Трамп урятує світ, зокрема від міжнародного угруповання педофілів-сатаністів. Очолюють його, на думку прихильників QAnon, представники американських демократичних еліт.
Читайте також: Альтернативи майбутнього
Демократична партія теж потребує змін. Попри те що вона все ще близька до класичного формату партії, яка об’єднує в собі різні групи лівоцентристського спектру, ідеологічний розлом між двома найбільшими групами тут добре відчутний. Його можна провести між прагненнями до центризму, поміркованості та коаліції, які уособлює Джо Байден, та лівим радикалізмом Берні Сандерса, який прагне швидкого соціалізму. Цей розлом відчувається в тому, як трансформувався фокус кампанії Байдена. «Нічого особливо не зміниться», — обіцяв він на її початку. Його головна мета тоді була не допустити переобрання Трампа. Прихильники останнього навіть насміхалися над цією фразою. А вже до кінця кампанії Байден говорив, що прагне провести зміни в американському суспільстві та економіці на зразок тих, що зробив Франклін Делано Рузвельт, тобто започаткувати свій «Новий курс».
Статистична похибка
Чи буде «Новий курс», чи залишиться старий курс Трампа, остаточно стане відомо лише після 3-го листопада. Нині ж усі опитування показують значну перемогу Джо Байдена, однак американська виборча система влаштована так, що навіть маючи народну більшість, перевагу в Колегії виборників отримає Трамп, якщо, наприклад, Байден програє боротьбу в так званих хитких штатах (див. «Трамп чи Байден»).
Під час виборів 2016-го було чимало звинувачень на адресу соціологів, оскільки статистика віддавала перемогу Гілларі Клінтон. Саме тому нині, навіть з огляду на таку відчутну перевагу в опитуваннях, і американці, й іноземні спостерігачі за виборами в найстарішій демократії утримуються від упевнених тверджень. Хоча соціологи зробили висновки та взяли до уваги свої минулі помилки. Зокрема, цього разу враховували питання освіти респондентів, яке під час минулих опитувань було однією з вирішальних похибок. І за даними центру Pew, з урахуванням пункту про освіту в Байдена підтримки навіть більше.
Також напередодні голосування 2016-го значно більшою була категорія тих, хто говорив, нібито все ще не визначився з підтримкою на виборах. Тепер ця категорія, за даними найновішого опитування YouGov, лише 6%, тобто геть незначна. Водночас упевненості в спокійному житті після 3 листопада значно менше, як і менше віри в перемогу Байдена. Згідно з опитуванням Pew, 48% респондентів вірять, що переможе він, однак 50% — Трамп. Нині змінити ситуацію можуть хіба що сором’язливі виборці Трампа, які просто не хочуть говорити, що підтримують його. Однак з огляду на те, яку політичну культуру президент пропагує, складно уявити собі його прихильника сором’язливими. Напередодні виборів американці застрягли між прірвою й поверненням на місце попередньої дислокації. Обрання Трампа — це стрибок у безвість і доволі примарний шанс, що під час польоту хтось швиденько вигадає парашут, а на місці приземлення буде якийсь оазис. Шанси на нього теж незначні, але є. Байден — це повернення до Америки чотирирічної давнини: з тими самими проблемами й дещо розхитаними президентством Трампа інститутами, проте зі звичайним американським президентом-бюрократом. Ну і шанс, що разом із ним американці збудують через ту прірву новий красивий міст — десь такий як «Золоті ворота», а не летітимуть у невідомість.