Внаслідок голоду людина може втратити дароване Богом життя. Упродовж тисячоліть під час численних війн держави час від часу використовували голод як засіб примусу захисників обложених фортець до припинення опору. Засіб жорсткий і антигуманний. Однак обложені завжди мали вибір ― або вмерти голодною смертю, або здатися і залишитись живими. Голод як зброя не використовувався проти власного населення, а тим паче у мирний час.
У 1932-1933 роках в умовах миру ленінсько-сталінський комуністичний режим, за фасадом якого ховався привид російського імперіалізму, свідомо застосував в Україні голод як найжорстокішу абсолютну зброю масового знищення, не залишаючи мільйонам українців жодних шансів на порятунок. За допомогою цієї диявольської зброї українській нації було завдано апокаліптичного за своїми масштабами і наслідками удару. Але нація вистояла і завдяки невтомним зусиллям своїх кращих синів і дочок відродилась і відновила українську незалежну державу. У ній ми живемо сьогодні і шануємо пам'ять убитих голодом мільйонів українців.
Нині російський імперіалізм знов кинув нам смертельний виклик, розпочавши проти України збройну агресію. Її мета не відрізняється від мети Голодомору ― знищення української нації та її державності. Найкращим пам’ятником жертвам Голодомору і всім, хто віддав своє життя за волю України, стане перемога у нав’язаній Україні війні. А вона неодмінно буде за нами.
Штучно організований в Україні голод (1932-1933 роки), який тепер увесь світ називає Голодомором, став найбільшим злочином вбраного у більшовицькі шати російського імперіалізму проти української нації ― злочином геноциду.
Оперта на марксистські догми, ленінсько-сталінська доктрина виходила з химерної перспективи побудови єдиної всесвітньої пролетарської держави. Її системоутворюючим ядром мала стати більшовицька Росія. У цій державі не було місця не тільки селянству, а й окремим націям, оскільки селянство вважалось «реакційним», а отже, зайвим класом, а нації мали злитись у безлику пролетарську масу, яка не має своєї Вітчизни.
Організовуючи штучний голод в Україні, тоталітарний комуністичний режим прагнув винищити українських селян, які становили питому частину української нації і які не сприймали комуністичні ідеї та владу, чинили впертий опір спробам побавити їх приватної власності на землю і запровадити в Україні земельний устрій, що суперечив світоглядним цінностям і віковічним традиціям українців.
Українську націю владні кола обох імперій ― царської (білої) і комуністичної (червоної) ― завжди розглядали як системо-руйнівний чинник, і потаємну загрозу їхній цілісності і самому існуванню.
Геноцидне знищення голодом українського селянства стало складником багатоходової і багатоцільової превентивної каральної операції, спрямованої проти української нації як такої. У той час більшість селян були українцями, а більшість українців були селянами. Серед сільського населення українці становили переважну більшість, а у деяких районах їхня кількість перевищувала 90%. Отже, режим знищував селян тому що вони були українцями, а українців тому що вони були селянами.
Використаний як зброя для упокорення України, Голодомор став засобом «остаточного вирішення» земельного питання по-комуністичному.
Сьогодні певні бізнесові і залежні від них політична кола земельне питання в Україні прагнуть вирішити по-олігархічному.
Останні роки в Україні ведеться настирна пропаганда такої моделі «вільного» ринку землі, запровадження якої може призвести до створення гігантських латифундій і завершитись новою катастрофою не менш руйнівного для всієї нації ніж Голодомор.
Найкращим вшануванням пам’яті жертв Голодомору було б закріплення в Конституції України такої норми-принципу: «Основою земельного устрою України є фермерське приватне господарство родинного типу».
З метою втілення цього принципу в життя необхідно розробити й ухвалити детальний законопроект і відповідно до статті 14 Конституції України назвати його ― Закон України «Про охорону і збереження землі як національного багатства».
Закон має передбачати запровадження в Україні цивілізованого ринку землі на основі відмови від примітивного ставлення до неї як до звичайного товару. Виписані в Законі умови купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення мають виключати можливість її розграбування та руйнації як власними олігархами, так і іноземним капіталом.
Необхідно виходити з того, що земля є товаром особливого роду і стратегічним національним ресурсом, від збереження якого залежить добробут і безпека всієї української нації, а в решті-решт існування української національної держави європейського типу.
Голодомор став брутальним засобом війни проти української мови ― ключової ознаки ідентичності української нації, її інтегральної цілісності та єдності.
Влада царської імперії боролась проти української мови шляхом всіляких її заборон і обмежень. Керманичі червоної імперії вдались до значно злочинніших дій.
Вбиваючи голодом мільйони українських хліборобів, комуністичний режим фізично знищував носіїв української мови. Голодомор мав наслідком суттєве зменшення їхнього числа як через винищення, так і через зменшення народжуваності етнічних українців в майбутньому та через волюнтаристські зміни структури населення України, викликані переселенням до її меж росіян з різних регіонів РФ та примусовим розсіянням там українців.
У вражених голодом і горем українських селах на певний час замовкли українська пісня, яка завжди була надійним оберегом української мови, національних традицій та історичної пам’яті народу. Натомість у 1934 році комуністичною владою було рекомендовано до виконання близько 500 нових пісень, здебільшого творів російських композиторів. Водночас створювались обмеження для української народної пісні.
Комуністичний режим використав Голодомор як привід для згортання українізації в Україні та поза її межами. З тих пір хвилі русифікації з більшою або меншою інтенсивністю накочуються на Україну. Вже у незалежній Україні за бездіяльності, а то ц за потуранням влади відбулося витіснення української мови з багатьох важливих сфер суспільного життя всупереч вимогам статті 10 Конституції України.
Верхом цинізму стало оголошення власниками радіо- і телеканалів української пісні «неформатом», що фактично було її забороною.
Сьогодні процес русифікації України здається певною мірою зупиненим. Головним чином завдяки гірким урокам російської збройної агресії, внаслідок якої Україна втратила саме ті частини своєї території, де зусиллями місцевої влади при мовчазній згоді центральної відбулась зачистка всього українського і вільно діяли адепти і агенти «русского мира».
Покрокові заходи, здійснювані нинішньою владою, у відновленні української мови у її правах є корисними, але в сучасних умовах недостатніми і таким, що не відповідає вимогам часу.
Сьогодні необхідно, щоб Верховна Рада України якомога швидше ухвалила Закон про функціонування державної мови як державної.
Цього вимагає українська більшість країни та інтереси забезпечення її національної безпеки. Ухвалення такого закону буде найкращим свідченням нашої шани до мільйонів носіїв української мови, яких було вбито внаслідок Голодомору і які загинули під час минулих і нинішніх визвольних змагань.
В умовах протидії російській агресії «неформатом» має стати все, що спрямоване проти української мови, суспільної та державної єдності України.
Голодомор у поєднанні з політичними репресіями та депортаціями, які здійснювалися до, під час і після 1932-1933 років, мав катастрофічний комулятивний ефект. Нищівного удару зазнав генетичний фонд української нації. Їй було завдано тяжкої психологічної травми внаслідок жахливих картин масової загибелі людей, мученицької смерті рідних та близьких, неймовірних голодних страждань і шокуючих випадків психічних розладів, викликаних боротьбою за виживання в умовах тотального голоду. Відбулося спустошення України, супроводжуване руйнацією структури українського соціуму та його традицій. За висновком світлої пам’яті Дж. Мейса українське суспільство стало і все ще значною мірою залишається травмованим пост геноцидним суспільством.
Надзвичайно важливим є донесення всієї правди про Голодомор, його причини та наслідки як до громадян України, так і міжнародної спільноти не від однієї круглої дати до іншої, а на постійній і системній основі. Лише за цих умов можна сподіватись на загальне визнання Голодомору злочином геноциду та подолання його згубних наслідків.
Все ще до кінця не вирішена проблема визнання Голодомору має два виміри: національний і міжнародний.
Після укладення Верховною Радою України у 2006 році Закону «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» почалися позитивні зрушення у питанні визнання Голодомору. Як свідчать соціологічні опитування в Україні поступово відбулося постійне збільшення числа опитаних громадян (десь до 80%), які визнають Голодомор злочином геноциду. Але значна їхня кількість (порядку 15-20%) не погоджується з цим, або не визначились.
На міжнародному рівні злочином геноциду Голодомор визнано законодавчими органами більше двадцяти держав. У жовтні 2018 року Сенат Конгресу США одностайно ухваленою резолюцією за № 435, яка визнає Голодомор актом геноциду. На черзі визнання Голодомору злочином геноциду Палатою представників Конгресу США.
Кілька міжнародних організацій визнали Голодомор злочином проти людства і засудили ленінсько-сталінський режим за його вчинення проти української нації.
Важливим чинником збільшення числа таких держав і міжнародних організацій має стати активна демонстрація Україною солідарності з тими членами міжнародного співтовариства, населення яких нині страждає від голоду та потерпає від інших лих, і надання їм реальної допомоги.
Попри важливість міжнародного визнання Голодомору злочином геноциду проти української нації, пріоритетне значення має свідома переконаність всіх громадян України у геноцидній природі Голодомору, розуміння ними справжніх причин та наслідків нашої національної трагедії.
Лише за цих умов правда і пам'ять про Голодомор морально гуртуватимуть українське суспільство і зміцнюватимуть політичну єдність країни.
Слава Україні!