Самопроголошені керманичі кажуть, що все це тимчасові складнощі, викликані війною «молодих республік» з українською армією. Так, звісно, війна на то й є війна. Але немає нічого більш постійного, аніж тимчасове.
Наївно було би уявляти, що у умовах гіпотетичного «мірного розвитку» керівництво самопроголошених республік заходилось би відновлювати зруйноване. Бо «руїна», з точки зору подібних людей, це не гуманітарна катастрофа, це ресурс. Саме тому сепаратисти там охоче бомблять, наприклад, Щастинську ТЕЦ, знову занурюючи республіку у темряву.
Все дуже просто – більшість населення в умовах розподілення жалюгідних ресурсів та благ стає абсолютно підконтрольне терористам. Вони будуть і вже, як повідомляють, працюють за їжу, за пайки. Економіка заснована на розподіленні, швидко будує піраміду на горі якої знаходяться керівний склад терористів, який згідно з лояльністю того чи іншого мешканця буде надавати йому елементарні засоби до виживання. Найлояльніші будуть мати «привілеї».
Читайте також: Колючий дріт як реальність
Це більшовизм чистої води. Коли читаєш про примусові мобілізації на риття траншей, призначення комісарів в установи та вузи, насильницьку мобілізацію «спеців», пайки – одразу на думку спадає 1918 рік. Поки що це «військовий комунізм». До речі, ідеологічне керівництво республік, яке збирається на засідання, чомусь у Москві, й не приховує, що «будує соціалізм», причому саме більшовицько-сталінського ґатунку.
Згодом, справи можуть дійти до НЕПу, коли керівники «республік» будуть шукати партнерів з-поміж меж, з якими будуть укладати угоди про грабіжницьке розкрадання ресурсів області, милостиво дозволяючи існувати дрібним комерсам під своїм кримінальним дахом, аби якось прогодувати зубожіле населення.
Логіка приведе «Новоросію» й до індустріалізації. Звісно це не велика потужна індустрія, й звісно ж не високотехнологічне виробництво. Це будуть копанки, а в міських межах ймовірніше цегляні заводи. Мережа таких заводів вкриває Північний Кавказ, основа її економічної ефективності – це рабська праця. З тією поправкою, що в Дагестані на таких заводах працюють спіймані по всій Росії бомжі та алкоголіки, а в республіках Донбасу нові капіталісти будуть примущувати працювати за рабські пайки своїх співмешканців.
Читайте також: Донбас як зрада
Це цілком ймовірна реальність. Поставивши своїх співгромадян на межу виживання, навряд чи керівники республік встоять перед спокусою конвертувати їх залежне становище у власне збагачення.
Так, не треба особливо демонізувати у цьому плані сепаратистів. Подібна економічна модель існувала в Донбасі вже давно. Достатньо було проїхати в луганську чи донецку глибинку, рік тому і побачити наочно "ЛНР-ДНР" в дії. В багатьох донбаських селищах та містечках часто не було світла та води, перебої зі світлом, значна частина їх була не газифікована, опалювалась вугіллям, з яким теж були проблеми (у шахтарському краї), не мали каналізації тощо. Значна частина населення була зайнята у «тіньовій економиці» – контрабанді, копанках. Керували усім місцеві авторитети, які стояли за спинами демократично обраних депутатів від Партії регіонів.
Читайте також: Альянс ватніків і фраків
Зубожіння населення почалось не у 2014, просто воно прийняло гротескові, жахливі форми. Саме це соціальне неблагополуччя й було одним з поштовхів до масової підтримки «руської вєсни». Раби вважали, що нові господарі будуть краще годувати. Виявилося, годувати не будуть зовсім.