Гоголь-моголь

На пекуче питання – чи вважати Миколу Васильовича видатним українцем – організатори відповіли самою імпрезою. Чим усі подальші запити звели нанівець. Гоголь – питомо наш культурний бренд, котрий давно став усесвітнім надбанням. Як Шекспір, Мольєр чи Кафка. І цим фактом гріх не скористатися.

 

Тих, хто шукатиме в програмі фестивалю відтворення текстів класика чи його світлого образу, просять не турбуватися. Музичне дійство „Страшна помста” у виконанні Ансамблю Дмітрія Покровского й хору Свято-Нікольського собору Третьяковської галереї та вистава „Гоголь. Вечори” московського театру SounDrama – оце й уся „буква” в перенасиченому подіями святковому бульйоні. Далі починається дух Гоголя. Перехрестя національних культур, які своєю малою батьківщиною вважають „Шинель”. Інтенсивність художнього пошуку на швидкості хрестоматійної „тройкі”, що мчить, не розбираючи, де дурні, а де – дороги. Притаманна авторові „Мертвих душ” принципова перпендикулярність мислення, котра експериментаторів від театру, кіно та музики іноді заводить у такі мистецькі хащі, яким ще й визначень не дібрали. І все це – в недобудованому приміщенні «Мистецького Арсеналу», який відкриють лише на час мистецької вакханалії.

 

 

Окрема подяка, перш за все, за театральну частину. По тому, як траурний марш зіграли „Березіллю”, атмосфера сценічного мистецтва і в столиці, і за її межами, як у барокамері: герметично, надійно, щільно. Одноразові „набіги” метрів – Роберта Стуруа, Еймунтаса Някрошюса, Пєтра Фомєнко – лише додають відчуття, що десь вирує зовсім інше життя. Й у таких формах, про які ми навіть не здогадуємося.

 

Вже в дебюті „ГогольFest” на глядачів чекатиме зустріч з трупою, в якій нема акторів – лише „оператори”, катма вистав – здебільшого акції та перформанси, і де майже не розмовляють. Пітерський інженерний театр „АХЕ” представляє „Мокре весілля” – ритуалізоване дійство, що гарно почувається і на вулиці, і в залі. Вітання Гоголю з його „Одруженням”: сучасного Подкольосіна два грубих шамани проведуть жорсткими, але не позбавленими пародійності, випробуваннями, аби позначений вогнем, водою та камінням Наречений таки став зі своєю „половинкою” до вінця.

 

У ролі катованого Молодого – земляк „ахейців” Алєксєй Мєркушев з театру „Дерево”. Ця компанія проростатиме у нас своїм безмовним проектом „Вовче танго”. Тут також працюють без тексту: слова обмежують, а цього наразі в театрі не люблять.

 

Вистава має захопити, збурити (а то й обурити), приголомшити й роздушити аудиторію. Тільки тоді, як глядач відчує себе, ніби жертва дорожньої пригоди, котру переїхала вантажівка, мети досягнуто. Справедливо вважаючи, що в людини розвинені не лише зір і слух, але ще й інші три органи чуття, театр ХХI сторіччя прагне використати якомога ширше коло засобів їх подразнення.

 

Тхне рибними нутрощами „Мокре весілля”. Хвилі нудоти підкочують до горла на давній провокації Андрія Жолдака „Один день Івана Денисовича”, за повістю обуреного наругою над власним твором Солженіцина. Не бачивши вистави, Алєксандр Ісаєвіч шкірою відчув, що український реформатор геть нічого не залишив від тексту, запозичивши атмосферу тотального насилля, моторошного своєю безглуздою повторюваністю. Добре, ще письменник не бачив фіналу, в якому з кількох сотень круто зварених яєць актори влаштовують „феєрверк”, котрий щедро сиплеться і на них, і на публіку в амбітних перших рядах.

 

 

Позаяк „ГогольFest” є синтетичною імпрезою, тяжке випробовування на витривалість проходитимуть і меломани. Мало того, що музика має серйозне представництво в театральних межах. Окрім уже названих проектів вона царює у виставах «Гамлет. Смерть-сон» та «Король Лір» натхненника фестивалю – режисера Владислава Троїцького. Та й окремо від інших мистецтв різні за природою й походженням звуки затоплюватимуть «Мистецький Арсенал» згори донизу.

 

У чисельнику – класика (як от виступ ансамблю старовинного співу «Музичні асамблеї»), етніка (вечір фестивалю «Шешори» або концерт «ДахаБраха») та сучасний академізм, який вражає розмаїттям своїх «агентів впливу». Напрошуючись на звинувачення в суб’єктивізмі, назву лише їхню топ-трійку: проект електроакустичної музики та медіа-арту Алли Загайкевич «Ем-Візія-2008», виступ вибухового піаніста Євгена Громова, який розшифровує ті партитури, котрими більшість його колег лише милуються (програма «Ріхард Вагнер і фортепіанна музика ХХ століття»), і концерт-лекція Владіміра Мартинова. Того самого легендарного бешкетника, чиї виступи в 1970-х закінчувалися то оваціями, то бійками просто на сцені: обурена публіка проривалася душити музикантів, які насмілилися виконувати «таке».

 

Чисельником звично слугуватиме рок-музика, напарником якої стане молоде візуальне мистецтво. В андеґраунді, тобто в підвалі будівлі, вечорами гратимуть «Оркестр Че», «Пропала грамота», «ЦИРК», «Узвар», «Ч.А.Й.К.А.», «Lюк». Під час їхніх концертів можна буде роздивитися витвори українських художників-початківців.

 

 

Старші колеги посядуть законне місце в поважнішому контексті. Частину простору займуть 13 кураторських проектів: їх представлять київські, харківські й херсонські галереї. «Родзинка» кожного з них – не лише в концептуальності й засадничому запереченні комерційного мистецтва: тут нарешті буде з ким поспілкуватися. А що подискутувати про побачене «неподалік від каси» захочеться – жодних сумнівів.

 

Потяг до комунікації можна задовольнити, як не парадоксально, під час показів клубу «СІНЕ ФАНТОМ». Цей проект існує понад два десятки років і дотепер ідеї, з якої він розпочався, ще не зраджував: популяризувати сучасне кіно за допомогою безпосереднього спілкування глядачів з учасниками творчого процесу. Ось де можна буде виявити, who is who в актуальному кінематографі, закликавши до відповіді режисерів, акторів, операторів – із продюсерами включно.

 

Ризик невеликий: хіба розмова перетвориться на п’єсу абсурду, яку під завісу зіграють Борис Барський і Георгій Делієв з одеських «Масок». Вистава «Нічна симфонія» за мотивами творів Нарсеса Мірзояна суцільно вибудувана з таких діалогів. «А чим ти займаєшся?» – «Виготовляю перуки». – «З чого?» – «З грив і хвостів коней». – «Пржевальського?» – «Ні, Боткіна». – «Ніколи не чув про коней Боткіна». – «Боткіна – це хвороба». – «А на неї хворіють коні?» – «Ні». – «А коні?» – «А коні Пржевальського».[499]