Іда Ворс культуролог

Гоголь і склепіння

25 Квітня 2008, 00:00
Саме тоді, теплим осіннім вечором, стало зрозуміло, що наш містичний класик своєї популярності не втратив. Бо «Мистецький Арсенал», де проходила імпреза, мало не знесли. Ні, не злостиві будівельники. А різноманітний народ, який сунув і сунув.
 
Усе цікавило та захоплювало: і виставка робіт сучасних художників – такі собі «гоголівські рефлексії», й вигадане Владом Троїцьким театральне дійство, й факельна хода, й гігантська шинель, з якої міг вийти хто завгодно, й живий рок-н-рол. Та найбільше вражало приміщення, в якому відбувалася вся ця веремія. Чимало присутніх вперше потрапили до цього комплексу. Тому здебільшого пересувалися там, задерши голову й відкривши рота. Бо він і справді вражає – як п’ятий вимір, який дозволив безмежно розширити банальну квартиру для описаного Булгаковим сатанинського балу.
 
Дивлячись на дещо обшарпану казармоподібну будівлю з вулиці, аж ніяк не можеш уявити, що всередині на тебе чекає абсолютно інакше вражаюче відчуття – майже соборної космічності. Височезне урочисте склепіння, неймовірний простір, магія старих нетинькованих стін. Годі уявити іншу будівлю, яка так би пасувала вшануванню Миколи Васильовича (і йому сподобалося – це відчутно). Та й загалом вона могла би претендувати на те, щоб стати центром київського мистецького життя – не пафосного, не офіційного, а дійсно актуального.
 
Головне – не інфікувати «Мистецький Арсенал» євроремонтом. Бо сьогодні будь-яка перебудова зводиться до обшивання «вагонкою» чи вилизування давнини до стану «новобуду». Напевно, є способи дбайливої консервації. Щоб залишилася груба подряпана цегла, котра бачила не тільки мистецтво та його шанувальників, а ще й не таке. Щоб не зникло відчуття часу, котрий пливе зовсім у іншому ритмі. Тут класно, затишно, загадково, урочисто. І цей простір «переробляє» тих, хто в нього потрапив, під себе – все стає тут трошки іншим, не таким, як при сонячному світлі. Хай він залишається дещо нереальним. Таким собі порталом, переходом у гіперпростір. Красивим і потойбічним, освячений самим Гоголем.
 
Пишу це, бо дуже боюся: не втримаються та заходяться так ремонтувати, що аж гай зашумить. По-перше, «Арсенал» – постійний об’єкт уваги можновладців. Вони ніяк не вирішать, яку ж окрасу святкового столу з нього зробити. По-друге, можна лише фантазувати, скільки грошей із його допомогою «закопають» ті, хто виграє тендер на відновлення такого важливого державного об’єкта. Дуже старого, в якому все прогнило та потребує капітального оновлення. І начхати їм буде на магію часу й генія місця. Чи проскочимо? Може, я дарма погано про людей думаю?
 
Автор:
Іда Ворс