Тут навіть час іде вперед… На межі 2014–2015-го ці слова раз по раз виринали в пам’яті. Бо ситуація натякала, що він рухається якраз у протилежному напрямку.
Грудень ознаменувався відключеннями світла, коли більшість кримських вулиць занурилась у пітьму, – це нагадувало апокаліпсис. Дехто виносив у двір завбачливо приготовані на свята продукти (холодильники-бо теж не працювали) й готував шашлики. Відірвавшись від зомбоящиків, сусіди знайомилися між собою, чоловіки підкидали у вогнища сухе бадилля, молодиці гріли руки. І ті, й ті сварили владу. Яку, чию? Будь-яку.
Коли за п’ять днів до Нового року Укрзалізниця скасувала всі поїзди в Крим, президент сказав, що немає ніякої блокади. Що це лише засоби безпеки. «Якої безпеки? А що роблять прикордонники?» – обурились одні. Інші сказали: «Так і треба. Хай відчують, як жити без України». Перші заперечили: «Ватніки на материк не їздять. Їздять ті, для кого Україна – єдиний натяк, що десь поруч існує нормальне життя. І тепер у них відбирають можливість там бувати й спілкуватися». Перші сказали: «Егоїсти, пам’ятайте, що в Україні – війна. І Півднем прокотилася хвиля вибухів. І біля Перекопу російські військові». «До чого це все?» – запитували перші, не вірячи, що українська влада може робити щось з огляду на раціо. «А ви замисліться…» – багатозначно відповідали ті, хто в це вірив.
Вихід із поїзда в Новоолексіївці, що на Херсонщині, таксі за 100 грн із людини до українського прикордонного посту біля Чонгару, кілометрові черги на кордоні, вітер і холод, заповнення імміграційних карток, піший похід близько 5 км буферною зоною до російського блокпосту, знов чекання на холоді й, після всіх формальностей, авто, яке довезе до пункту призначення. Чиє авто? Рідних, які вирушили у відповідь на дзвінок. Якщо ні, шукай інші варіанти. Уся процедура триває не менше ніж 5 год. Бувало й по 10.
Читайте також: Півострів несвободи
Ті, хто планував їхати для святкувань на материк, у цей час вистоюють черги на сімферопольському вокзалі, аби здати квитки. Закрадається питання: для чого він тепер у місті потрібен?
У новорічну ніч дехто із кримських господинь виставляє на стіл торт із кремовим написом: «Путін – х..ло». Дехто дивиться в інтернеті привітання Порошенка, який наостанок промовляє фразу трьома мовами, зокрема кримськотатарською та російською. «Гарно, – думають глядачі півострова, – але шкода, що він нічого про нас не тямить. Інакше на кілька днів раніше на прес-конференції не обіцяв би «особливих підходів» до тих, хто в Криму прийняв російське громадянство».
У цей час росіянин із Росії Алєксандр Полтавскій піднімається на гору Роман-Кош, аби в найвищій точці Криму встановити український прапор. У відзнятому ролику бажає українцям «вигнати терористів і почати мирне будівництво». Дме сильний вітер, і слова його ледве чути.
Це відбувається о першій ночі за теперішнім офіційним кримським часом, опівночі за київським. Тієї самої миті в небо над півостровом ударяють сотні салютів. Подекуди лунає «Слава Україні! Героям слава!».
На православне Різдво у кримських храмах УПЦ КП (тепер їх уже не 15, а 9) під час літургії, як і завжди (часто наражаючись на провокації), читають молитви за єдину Україну та її армію. Муфтій мусульман Криму засуджує теракти в Парижі. На тлі того, що чимало кримських татар вітають співвітчизників-християн із народженням Ісуса й дехто навіть слухає спів маленьких колядників, ще сумнішими бачаться заклики певних осіб друкувати карикатури на пророка Магомета в усіх демократичних ЗМІ.
Читайте також: Крим – розбита вітрина
Жиріновскій пропонує перейменувати Крим на Тавриду. Севастополь планують відділити від решти півострова кордоном. 2015-й настає як обіцяне завершення «перехідного періоду». «Республіка Крим» переходить у російське законодавче поле. З усіма наслідками. Для тих, хто не зробив паспортів РФ. Для тих, хто звик тримати в руках не самі тільки рублі (у Криму тепер обмінники мусять перейти на чорний ринок – законно обміняти гроші можна тільки в банках із заповненням купи документів). Для дрібного бізнесу: чимало підприємців через черги в податкових не встигли перереєструвати свій бізнес до 1 січня й не можуть вести його надалі. Міркують, чи варто продовжувати: націоналізація, чи то пак конфіскація, приватних підприємств у Росії – випадок нерідкісний. Ринок упевнено чорнішає, а «вільну економічну зону» (статус, наданий Криму Путіним наприкінці листопада) небезпідставно починають називати «зоною, вільною від економіки».
Керченську поромну переправу раз по раз закривають через негоду. На тлі скасувань першосічневих авіарейсів із Москви й Санкт-Петербурга до Сімферополя стає зрозуміло: Крим перестає бути півостровом – тепер він самотній острів, котрий під волання штормових попереджень дрейфує в невідомому напрямку. Чи у відомому? Вступаючи у 2015-й, слід замислитись, яким він є для цього регіону насправді: 1992-м? 1939-м? 1917-м?