Часто на тих самих умовах, що й чоловік, але чомусь власне останнього вважають годувальником усієї сім’ї й усі родинні мрії пов’язують саме з його заробітками. Мовляв, що та жінка може заробити? На дрібнички? А от із чоловічих заробітків уже робитимуть ремонти, лагодитимуть старе авто, учитимуть дітей і в разі дуже великих статків купуватимуть нову машину, яка служитиме родині кілька своїх автомобільних життів.
Жіночі долі на моїй вулиці різні. Звичайно ж, є й щасливі. Але щастя зазвичай таке тихе й непомітне, що за важкою щоденною працею (спочатку зміна на заводі, потім на городі, а відтак уже й удома) його можна просто не помітити. Діти, труднощі, брак грошей. І вся родина дивиться на чоловіка як на єдиний порятунок від проблем.
Читайте також: Продам квартиру у Луганську
Зараз варіантів роботи для чоловіків у «республіці» кілька. І коли я пригадувала їх усі, мені здалося, що це планомірна робота якихось політтехнологів — винищування всіх робочих місць, окрім місцевої «армії». І людина зовсім нейтральних поглядів після кількох місяців безробіття почне розглядати її як єдиний нормальний варіант роботи в місті. Взагалі єдиний. Чим приваблює місцева «армія»? Грошима. Невеликими, але реальними. Для жінки, яка «працює» там навіть на цивільній посаді, це будуть великі гроші: більші, ніж на будь-якому місці поза нею. Із жовтня 2014 року по квітень 2015-го в «армії» платили доларами, бо привозити суми в цій валюті було легше. Зранку виїжджала делегація в Ростов, через кілька годин привозила зарплату. У другій половині дня гроші починали видавати за відомістю. Окрім касира та керівника фінансового відділу у «формі», у кабінеті сидів звичайний міняла, який одразу ж міг, за бажанням, обміняти долари на рублі за місцевим курсом. День зарплати був святим. Спочатку чекали й бігали щохвилини дізнатися: дають уже чи ні? Потім отримували гроші, роздавали борги й починали пити та пригадувати загиблих. Разом були свято й поминки. Тому зарплату найчастіше давали під вихідні, аби не такі були помітні втрати особового складу. На моїй вулиці в «армії» відмітилися всі молоді чоловіки. Саме відмітилися. Хтось протримався з рік, хтось — місяць. Причини звільнення типові: «Приїхали нові біснуваті комдиви, з ними працювати неможливо. Те, що вони вимагають, може, нормально для регулярної армії та новобранців, але тут це ніхто не виконуватиме». І чоловіки йдуть у нікуди — у безробіття, у пошуки старих місць роботи, у марні подорожі до Росії. Мені один хлопчина сказав про свого батька: «Батько служить. Він, типу, патріот». Оце «типу» найяскравіша ілюстрація всіх мотивів зараз.
Читайте також: Поясніть, що відбувається
Місцева агітація проста: «армія» вирішить усі проблеми: дасть гроші, одяг, взуття, їжу, зброю, можливість реалізуватися. Тобто на всі смаки. Хоча насправді все трохи інакше. Забере здоров’я, підірве віру в певні ідеали, з якими йшли «служити» на початку, видасть форму, але не того розміру і «вояк» буде вимушений купувати собі сам за розміром спіднє, форму, взуття… Навіть нормальну їжу він купуватиме собі сам, бо тушонка з макаронами набридає вже на другий тиждень «служби». Про «армію» можна розповідати ще багато чого. Торгівля лікарняними, рідкісні зустрічі з близькими, з яких чомусь дуже часто викликають дзвінком, застуди внаслідок навчань, стреси, розчарування… Після «армії» є цілковите відчуття свободи. Воно триває доти, доки не закінчуються гроші. Далі починаються інші варіанти пошуку засобів для існування.
Найтиповіший — заробітки в Росії. Знаєте, як це відбувається? Як і сто років тому. Чоловіка збирає та проводжає вся родина. Він важко працює по 12–14 годин, ночує там, де й працює, їсть щось у сухом’ятку, а потім ще виявляється, що його обдурили. І він не може нічого довести, бо хто він у сусідній країні? Ніхто. І спочатку він чекає з місяць–два, потім повертається додому без грошей. У такі миті «армія» вже не здається варіантом надважкої «роботи» — там хоча б платять. Будуть ще друга й третя спроби виїздів. Може, пощастить в одному з них. Але найчастіше повертаються ні з чим, а борги за поїздку треба віддавати.
Читайте також: Час казок
Для літніх чоловіків залишається варіант, вибачте, лузерів: трудитися там, де людина працювала все своє життя. На заводах-гігантах. Зварювальники, слюсарі й інші зараз ходять відмічатися на таку роботу один-два рази на тиждень. Прибирають територію заводів, що-небудь фарбують, метуть. Їм щось кидають на зарплату. Фахівці найвищих розрядів чекають, бо розуміють, що суворих умов «армії» вони не витримають, а їхати в Росію працювати по 12 годин уже не той вік. Хтось іде завгоспом у школу, хтось охоронцем за 5000 руб. Але таку роботу за умов безробіття навколо треба ще пошукати, бо може й не пощастити потрапити на «великі» гроші. І тут усе залежить від жінки та родини. Що найголовніше? Якщо матеріальний добробут родини — чоловіка відправлять на заробітки, якщо сам чоловік — житимуть тихим родинним щастям без грошей. Але є ще дуже типова альтернатива — чекати чогось, пити, заливаючи всі проблеми горілкою. На моїй вулиці цей варіант вирішення проблем дуже розповсюджений.