ГМОфобія

Моральну шкоду від років, проведених українцями у тривозі щодо смертельної небезпеки від вживання ГМО (генетично модифікованих організмів), можна порівняти з моральною шкодою, завданою однією епідемією свинячого грипу. Що тільки не виливалося на голови громадян з вуст так званих експертів: і що вживання в їжу генетично модифікованих організмів призводить до безпліддя, і що вони канцерогенні, і що онуки сучасних споживачів будуть мутантами. Причому можливості убезпечити себе від таких «страшних» продуктів українці не мали і не мають: раніше наявність ГМО на етикетках не маркували, а тепер маркування є, проте воно не завжди відповідає дійсності.

ДНК як ДНК

Генетично модифіковані організми – це продукти зі штучно зміненим геномом. У лабораторних умовах вчені додають до ДНК одного організму гени іншого, щоб схрестити їхні якості. В результаті отримана рослина або тварина має, як і всі інші, лише один цілісний геном, однак у випадку трансгенів він створений штучно.

Мета вчених, окрім розвитку генетики, – отримати на вимогу аграріїв стійкіші види рослин і тварин. Наприклад, уже виведено генномодифіковану сьомгу, яка росте втричі швидше за звичайну. Від початку йшлося про те, що генетична модифікація має зменшити собівартість продукції та її кінцеву ціну для споживача. Американські та європейські аграрії активно використовують генетично модифіковані культури. Здебільшого це корми для свійських тварин. Очевидно, що для великих корпорацій та дрібних фермерів ГМО є вигідними. Проте українському споживачеві їх поява поки що принесла тільки підвищення цін на харчі – з цього року виробники змушені маркувати всю продукцію на наявність/відсутність трансгенів, що збільшує витрати, а отже, кінцеву вартість того, що потрапляє на прилавки.

Основні тези екологічних та споживчих громадських організацій, що борються проти ГМО, зводяться до того, що вживання в їжу трансгенів шкідливе і може призвести до виникнення мутацій у наступних поколіннях. Головний аргумент – стовідсоткова безпека трансгенів ще не доведена, тож споживати їх поки що не варто. Науковці зазвичай не беруть участі в таких дискусіях, і зрозуміло чому: насправді неможливо довести стовідсоткову безпеку будь-якого продукту. Розмови про абсолютну безпеку є просто маніпуляцією громадянською свідомістю. Натомість ГМО-продукти можуть виявитися навіть безпечнішими за звичайні (це продемонстрував звіт ВООЗ, оприлюднений у 2007 році), оскільки дуже ретельно перевіряються, та ще й перебувають під пильним наглядом громадськості.

Мутації внаслідок споживання ГМО – також дещо з розряду фантастики. Все, що ми їмо, містить фрагменти ДНК. Проте гени з’їдених корів та помідорів не вбудовуються в геном людини, бо це в принципі неможливо. З цієї самої причини не можуть вбудовуватися в організм споживача ДНК модифікованих організмів. Складні молекули ДНК (будь-якої) розпадаються у шлунку на нуклеотиди та фрагменти, потім більші молекули розпадаються на менші під дією кишкового соку.

Ще 1994 року в Кельнському університеті у Німеччині було проведено експеримент на мишах, який продемонстрував, що досить великі фрагменти ДНК можуть потрапляти в кров, а також у печінку та селезінку. Проте в дослідженні було використано вірусну послідовність – бактеріофаг М13. Згодом у тому самому Кельнському університеті вченим вдалося повторити експеримент уже з рослинною ДНК, а саме з геном рубіско. Вони довели, що фрагменти рослинної ДНК також можуть потрапляти в кров, печінку, селезінку і навіть до плаценти плода. Проте жодного разу, хоча експерименти проводяться впродовж двох десятиліть у лабораторіях по всьому світу, вченим не вдалося побачити  самостійне «включення» шматка генетично модифікованої чи звичайної ДНК корму в геном тварини, що його споживала. «ДНК продуктів, які ми споживаємо, ніколи не інтегруються в ДНК людини – це протиприродно, – пояснює кандидат біологічних наук, заввідділу Інституту харчової біотехнології та геноміки НАНУ Борис Сорочинський. – Якби таке вбудовування було можливим, на планеті не існувало б таких стабільних біологічних видів». Відповідно ми не можемо передати гени кукурудзи чи сьомги своїм дітям, хай там скільки з’їмо модифікованої кукурудзи чи лососини.

Дивне дослідження

Натомість з українських ЗМІ постійно лунають результати приголомшливих досліджень, які нібито доводять смертельну небезпеку ГМО. Насправді йдеться завжди про два дослідження, дуже схожі між собою. Останнє провів Інститут проблем екології та еволюції імені Сєвєрцева Російської академії наук. Замовила його Загальнонаціональна асоціація генетичної безпеки (теж російська), очільники якої відомі своїми страхітливими за-явами про ГМО. Так, головним борцем із ГМО на пострадянському терені є біолог Ірина Єрмакова, яка три роки (до 2009-го) обіймала посаду віце-президента цієї асоціації. Ще в 2005-му вона заявила про перші результати дослідів на щурах, що нібито доводили смертельну небезпеку ГМО: 52% щурят, яких годували ГМО, померли. Наукова спільнота так і не визнала цього дослідження через цілу низку порушень у його проведенні. Жоден серйозний науковий журнал не опублікував результатів дослідження Єрмакової, проте їх багато разів друкували суспільно-політичні ЗМІ. Крім того, Ірина Єрмакова охоче коментує журналістам тему ГМО, вказуючи на небезпеки, про які в дослідженні навіть не йдеться. Наприклад, на те, що генетично модифіковані продукти можуть спричиняти онкологічні захворювання.

У 2010 році Асоціація оприлюднила результати другого дослідження, цього разу на хом’яках Кемпбелла. Результати справді вражаючі: потомство нагодованих ГМО хом’яків мало гірші за батьків фізичні показники та недорозвинену репродуктивну систему. На підставі цього дослідження голова Асоціації Олександр Баранов за-явив, що вживання в їжу транс­генів призводить до безпліддя.

Проте світова (та навіть російська) наукова спільнота знову не визнала результатів цього дослідження. Жоден науковий журнал не погодився їх оприлюднити. Претензії передусім до умов експерименту. Дослідники не пояснили, як годиться під час представлення результатів, чо­­му вони обрали саме хом’яків Кемпбелла, чому лише п’ять пар тваринок (саме стільки брало участь в експерименті від початку), чому відібрали саме ці п’ять пар, яким саме ГМО-кормом їх годували, в яких кількостях. «Будь-який науковий результат має бути описаний таким чином, щоб його можна було повторити, – ділиться думками у своїй статті з приводу російського дослідження Руслана Радчук, науковий співробітник відділу молекулярної генетики Інституту генетики культурних рослин (Гатерслебен, Німеччина). – Якщо читати звіт, то з нього абсолютно не зрозуміло, чим годували хом’яків… Це все зауваги стосовно дизайну експерименту, і допоки немає відповіді на ці запитання, дискутувати про отримані результати, тим більше робити якісь виснов­ки, немає сенсу. Ми знаходимося там, де були з самого початку: не знаємо, як впливає трансгенна соя на репродуктивні функції хом’яків Кемпбелла. Але ми бачимо, як чотири доктори біологічних наук РАН, один кандидат і один (припущу) аспірант наперебій годували тварин незрозуміло чим на замовлення Асоціації генетичної безпеки, ставлячи перед собою якісь свої цілі, не схожі на пошук істини».

За справу береться держава

«Ми насамперед маємо усвідомлювати, що ГМО – це бізнес, – каже Борис Сорочинсь­кий. – І зараз триває перерозподіл ринку. Хтось хоче завоювати певну нішу, хтось хоче свою нішу відстояти, використовуються різ­­ні аргументи. До речі, майже одночасно з цим дослідженням Інституту Сєвєрцева вийшла монографія на тему ГМО в Інституті харчування РАН, що розповідає, навпаки, про безпечність ГМО. Але про цю монографію чомусь ніхто не пише у пресі».
Окрім перерозподілу ринку є ще одна чудова можливість заробити на галасі навколо ГМО – продаж натуральних продуктів, які зараз дуже популярні в США і коштують утричі дорожче за звичайні. Органічними, або екологічно чистими, називають продукти, які нібито не містять консервантів, вирощені без хімікатів та використання генної інженерії. Попит на них шалений, адже американці не менше за українців бояться, що від ГМО-свинини в них народяться діти зі свинячими хвостиками.

Знайшлося місце й для державного зиску. Довгий час українське законодавство ігнорувало ГМО, проте наприкінці минулого року Верховна Рада ухвалила поправки, що зобов’язують виробників маркувати всю продукцію на предмет наявності/відсутності в ній трансгенів (відсутність – якщо вміст трансгенів не перевищує 0,9%). Тож наліпки «Без ГМО» з’явилися на всіх без винятку продуктах харчування, навіть на воді та солі, де ГМО не може бути в принципі. Чому державні мужі не спромоглися з допомогою генетиків скласти список продуктів, які хоча б теоретично можуть містити ГМО, – загадка. Проте Держспоживстандарту, лабораторії якого і роздають висновки про відсутність ГМО, така все-осяжність маркування вигідна – виробники приносять гроші за результати досліджень, і можна припустити, що нерідко намагаються дати хабар за можливість вказати на продукції «Не містить ГМО».
Втім, хабарі – це ще півбіди. «Жодних аналізів ніхто не проводить, бо це нереально, – стверджує Борис Сорочинський. – На українському ринку з трансгенів у значних обсягах є лише генетично модифіковані соя, кукурудза і ріпак. І навіть для цих трьох культур в Україні немає всіх методів аналізу на предмет наявності ГМО. Щодо інших культур, то таких методів не існує взагалі. Тому тотальне маркування (до речі, це українське ноу-хау, ніде у світі такого не практикують) – це нечесний бізнес, побудований на невігластві».

Натомість українські політики відверто підтримують страшилки про ГМО і роблять відповідні заяви. Хіба що не називають генетику продажною дівкою імперіалізму. «Біологічна наука швидко прогресує, – каже  пан Сорочинський. – Технології вже дають змогу переносити не один, не два, а дуже багато генів. Є можливість створювати штучні гени. Мені здається, увагу треба привертати до цих питань, а не до небезпеки ГМО. Адже йдеться про надзвичайні технології. Якщо ми до них не доторкнемося, не буде толку з цієї держави». До речі, останню Нобелівську премію в галузі медицини отримали саме генні інженери – за те, що навчилися «виключати» певні гени (наприклад, ген, що відповідає за спадкову хворобу). І цей напрям справді виглядає цікавішим і перспективнішим, аніж розмови про вкрай небезпечні транс­гени. [2011]