Сторони конфлікту висунули одна одній вимоги, які вони не згодні виконувати. Україна не готова визнавати вибори на окупованих територіях Донецької та Луганської областей легітимними, а ватажки маріонеткових «республік», своєю чергою, не згодні передавати Києву контроль над російсько-українським кордоном. Очевидно, ситуація поступово рухається в бік заморожування конфлікту за карабаським або придністровським сценарієм. При цьому до справжнього миру на фронтах іще далеко. Обстріли тривають, і солдати гинуть майже щодня.
Регіон, розділений лінією фронту, переживає один із найскладніших періодів у своїй історії. Найважча ситуація склалася в районах, окупованих сепаратистами. Невизнаний статус «ДНР» і «ЛНР» робить бодай якусь економічну діяльність на їхніх територіях неможливою. Вже сьогодні там відбуваються незворотні процеси. Великі підприємства, котрі втратили джерела сировини, надходження комплектуючих, а також ринки збуту в Україні, зупинилися та розграбовуються незаконними збройними формуваннями. Такі гіганти української індустрії, як Стахановський вагонзавод, Луганськтепловоз і Харцизький трубний завод, уже зупинили виробництво. Робітники ще ходять на роботу за скороченим графіком й отримують урізану зарплату, але як довго триватиме така ситуація, не зрозуміло.
Читайте також: Поколінню барикад
Якщо на окупованих територіях нічого не зміниться, можна спрогнозувати, що там практично повністю загине обробна промисловість. Лише деякі підприємства, які працюватимуть на внутрішній ринок Луганська та Донецька, а також вивозитимуть свою продукцію до Росії та отримуватимуть звідти комплектуючі, зможуть продовжити свою діяльність і втриматися на плаву. Більшість виробництв, що вижили після кризи 1990-х, підуть на брухт. Повідомлення про поступове розграбуванні промислових об’єктів Донбасу та вивезення до Росії їх обладнання надходять досить регулярно.
Очевидно, основною статтею доходу бюджетів маріонеткових республік стане вуглевидобуток. Попит на донецьке вугілля, як і раніше, є, причому вивозять його як у Росію, так і в Україну. На територіях, підконтрольних сепаратистам, усе ще працюють як шахти, що належать Рінату Ахметову, так і шахти, що перейшли під контроль бойовиків. Крім того, традиційно діють і копанки. Щоправда, зарплати гірникам сепаратисти виплачують із великою затримкою.
Мабуть, головним фактором, який визначатиме в 2016 році економічну ситуацію на окупованих територіях, буде російська допомога бойовикам. Не секрет, що нині маріонеткові «ДНР» і «ЛНР» залежать від допомоги з РФ приблизно на 70%. Якщо 2016-го в Москви вистачить сил впоратися з кризою всередині самої Росії і продовжувати протистояння із Заходом, підтримка бойовиків не припиниться. Однак, враховуючи сьогоднішню важку ситуацію у РФ, Кремль може поступово згорнути допомогу сепаратистам і зосередитися на внутрішніх проблемах. У цьому випадку економічна й соціальна обстановка в Луганську та Донецьку може різко загостритися і виллється в гуманітарну катастрофу.
Що стосується підконтрольної Україні частини Донбасу, то тут ситуація більш передбачувана. Якщо війна знову не переросте в гарячу фазу й російські війська не підуть у повномасштабний наступ на позиції ЗСУ, становище тут стабілізується, але рівень життя залишиться досить низьким. Через близькість фронту говорити про залучення довгострокових інвестицій у тутешню економіку немає сенсу. Найімовірніше, прилеглі до фронту міста і далі поступово занурюватимуться в депресію. Економічно активне населення покидатиме прифронтові області, й демографічна ситуація в них надалі погіршуватиметься. Без розробки радикальної антикризової програми для Донбасу Україні навряд чи вдасться зупинити подальший розвал цього регіону. Поки що ж доводиться констатувати: передумови, які призвели на Донбасі до спалаху сепаратизму та руйнівної війни, не усунуті. Очевидно, що нинішнє керівництво заплющує очі на ці проблеми й не поспішає карати винних у розпалюванні конфлікту. Антиукраїнська пропаганда та злочинна діяльність місцевої влади, що спричинили катастрофу на Донбасі, не припинені. У таких умовах на цей регіон України навряд чи чекає процвітання. Загалом доля українського Донбасу дуже залежатиме від загальної ситуації в країні. Якщо Україні вдасться уникнути криз, жодних проявів сепаратизму на підконтрольних Києву територіях, очевидно, очікувати не слід. Проте ж у випадку, якщо так званий третій Майдан все ж таки відбудеться, прифронтові регіони можуть стати мішенню для нових нападок агресора.
Читайте також: Кому потрібна амністія
2016-й, напевно, буде роком зміцнення фронтів, поглиблення окопів, а слідом за ними й тієї прірви, яка вже сьогодні розділяє громадян однієї країни. За результатами останнього соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова, 45% жителів України виступають за цілковитий розрив відносин з окупованим Донбасом. І ця цифра, швидше за все, надалі тільки зростатиме. Тож на східних кордонах України зараз повним ходом оформлюється черговий російський довгобуд, який, безперечно, Кремль використовуватиме проти України в майбутньому.