Російські удари по українській портовій інфраструктурі та знищення 60 тис. тонн зерна вкотре, здавалося б, доводять варварську природу намірів Росії. Водночас, навіть це не впливає на дискусії щодо “мирного” (тобто на російських умовах) завершення війни. Великою мірою ці тези чути від країн глобального Півдня, зокрема тих, хто бачить свою вагу як частина багатовекторного світу. «Ми обговорювали це з Китаєм, з Індонезією» та іншими латиноамериканськими країнами, «щоб створити групу країн, здатну в певний момент переконати Росію і Україну, що мир — це найкращий шлях”, — заявив учора бразильський президент Луїз Інасіо Лула да Сілва. Це вже не вперше чинний бразильський президент говорить про мир. Раніше він вже закликав створити «Велику Двадцятку для миру» — групу країн на зразок вже існуючої, «але які все ще вважаються нейтральними у конфлікті між Росією та Україною». На його думку, окрім Бразилії це має бути Індонезія, Індія та Китай. Поглядам президента Лули да Сільви притаманне бачення «Бразилії, що повертається» у якості сильного геополітичного гравця. Це співзвучно із баченням премʼєр-міністра Індії Нарендри Моді, який позиціонує Індію як сильного актора у багатовекторному світі і відмовляється від будь-яких закликів відмовитися від «нейтральності» та багатовекторності та обрати конкретну позицію, зокрема в тому, що стосується російської війни проти України. Зовсім нещодавно Індія стала найбільш густонаселеної країною світу, її економіка зростає, а потреба протистояти Китаю обʼєднує позиції Нью-Делі та західних столиць. Тож, такі вихідні дані дають можливість країні дещо варіювати у своїх позиціях, які не зачіпають країну аж так безпосередньо, через географічну віддаленість. Схоже бачення і в Бразилії чи Індонезії.
Пишучи про позиції цих країн в англомовних медіа, автори часто використовують вислів “to sit on a fence”. Буквально він означає «сидіти на огорожі», утім вживається у значенні «бути нейтральним» з негативним забарвленням. Різноманітні енциклопедії та словники пояснюють, що історія цього вислову походить із американської політики XIX ст., коли група республіканців, яких ще називали маґвампами, підтримувала демократичного кандидата на виборах 1884 року. Саме ця група часто змінювала вподобання щодо певних дій та кандидатів незалежно від того, кого підтримувала власна партія, намагаючись таким чином показати, що вони кращі за інших, бо обирають чеснішого кандидата не зважаючи на партійні вподобання. Тож, саме Індію та й Бразилію публіцисти часто закликають «злізти з огорожі».
Читайте також: Бомба бомбі не рівна
Хоча у питанні російської війни проти України підхід, що показував би моральну «кращість і вищість» мав би передбачати підтримку Давида у протистоянні з Голіафом. Щодо причин такої позиції багатьох південних країн вже було сказано чимало, зокрема й у Тижні. Водночас, цей підхід також свідчить і про недалекоглядність цього підходу. Від початку повномасштабного вторгнення Росія методично знищує аграрну галузь, блокує вивезення зерна з України, замінувала понад 250 тис. км2 української території, зокрема родючих чорноземів, знищила дамбу Каховської ГЕС, чим спровокувала екоцид на території, яка упродовж останніх десятиліть постачала зернові та овочеві культури не тільки на столи українців. Водночас останні удари по портовій інфраструктурі та перед цим посушливі наслідки Ель Ніньйо, який загрожує врожаю в Азії, вже спричинили продовольчу інфляцію на тамтешніх ринках.
Серед азійських країн найбільшими покупцями українського зерна були Індонезія, Малайзія та Вʼєтнам. Закони ринку діють, тож українську аграрну продукцію замінять, або ж уже замінили інші гравці, наприклад, на ринку Індонезії — це Австралія. Наслідків точно не буде видно найближчим часом, коли саме триває сезон збору збіжжя. Утім у довгостроковій перспективі, відсутність української аграрної продукції, може спричинити серйозні складнощі на світовому ринку, зокрема, для бідніших та менших країн глобального Півдня. Експерти наполягають, що це означатиме підвищення цін на їжу, що у свою чергу погіршить продовольчу безпеку. Французька Le Monde пише, що для деяких країн, зокрема Єгипту вже зараз важко здійснювати платежі за певними тендерами. Україна також постачає майже 8% усього обсягу пшениці для Світової продовольчої програми (СПП), яка призначена для таких країн як Ємен, Афганістан та країни Африканського Рогу.
Звісно ж Росія намагається натомість пропонувати свої дешеві зернові, зокрема й пшеницю (частину з якої викрали раніше в Україні). Ця маніпуляція може цілком спрацювати для країн, яким потрібна їжа вже і негайно у найближчі місяці. Однак без звільненої України, у довгостроковій перспективі країнам, що бачать себе сильнішими гравцями глобального Півдня, доведеться мати справу із наслідками варварської російської війни — недоступними цінами на їжу для бідніших країн і ймовірним голодом у них. Тож почуття власної значущості та вищості у цій війні матиме ціну.