Ріхард Герцінґер політичний колумніст, Берлін

Глобальний форум для боротьби за демократію

Опінії
28 Жовтня 2022, 15:16

Чому демократичні рухи у всьому світі мають суттєво посилити свою співпрацю та скоординувати дії.

У Берліні нещодавно щонайменше 80 тисяч людей висловили свою солідарність з іранським рухом опору режимові Ісламської республіки. Ця вражаюча демонстрація, в якій також взяли участь численні іранці в екзилі з усієї Європи, засвідчила зростання міжнародної підтримки іранського суспільства, яке бореться за свої елементарні права на свободу, з жінками в авангарді.

Лише одне спостереження затьмарює обнадійливе враження від цієї події –  вкотре маніфестація проти автократичного деспотизму була зосереджена на ситуації в окремій країні. На великій демонстрації хоч і були українські та сирійські прапори, та взаємозв’язок між подіями в цих країнах та в Ірані не був домінуючою темою протесту.

І це при тому, що оборонна війна України проти російської агресії та іранське повстання доленосно пов’язані між собою. Бо вони протистоять спільному ворогові: режими в Тегерані та Москві перетворилися на конгломерат, рушійною силою якого є безмежна злочинна енергія. Разом вони вже спустошили і знелюднили Сирію, зараз ж такі самі геноцидні практики Росія застосовує в Україні.

Щонайпізніше із початком російської кампанії знищення України, путінська Росія та Ісламська Республіка Іран злилися у симбіотичний альянс. В основі цього союзу лежить абсолютне прагнення до викорінення всього, що становить сучасну концепцію людської гідності, базованої на ідеях епохи Просвітництва. Російський режим дедалі більше уподібнюється тоталітарним терористичним структурам іранської теократії. Обидві деспотії вчаться одна в одної застосуванню найжорстокіших методів ведення війни назовні та насильницької уніфікації суспільства всередині країни.

Читайте також: Ключ до загального блага

Росія десятиліттями озброювала іранський режим як у військовому, так і в розвідувальному плані, і цим сприяла його терористичній експансії на Близькому Сході. Натомість Тегеран постачає безпілотники та ракети для здійснення Росією терористичних атак проти мирного населення України, а також допомагає кремлю своїми знаннями про те, як обходити західні санкції.

Тим часом Путін відверто погрожує ядерною війною. Натомість іранський режим може невдовзі також отримати ядерну зброю і наслідувати російську модель ядерного шантажу. Отже, майбутнє всього людства залежить від успіху України та визвольного руху в Ірані у своєчасному знищенні російсько-іранської осі зла.

Але, на жаль, відповідні національні сили опору автократичній тиранії досі значною мірою діють ізольовано одна від одної. При цьому розвиток повстання проти наступу авторитаризму демонструє фатальну закономірність. На певний час масові рухи за елементарні права на свободи привертають до себе всю увагу світової громадськості, яка втім знову різко спадає, щойно відповідні режими у брутальний спосіб перемагають. Так сталося з повстанням проти автократа Мадуро у Венесуелі, так сталося з гонконгським повстанням проти тоталітарного пекінського режиму, так сталося і з повстанням білоруського суспільства проти диктатури Лукашенка.

Глобальне протистояння між силами демократії та авторитаризму хвилеподібне: щойно десь придушують демократичне повстання, як в іншому регіоні світу виникає нове. Але оскільки вони відбуваються окремо і одне за одним, то не можуть повністю розвинути свою спільну переможну силу.

Читайте також: Небезпечні ілюзії Заходу

Але зараз ми маємо справу з новою ситуацією: мобілізація проти іранського режиму та успішна оборона України проти російської агресії відбуваються одночасно. Подібно, як можлива військова перемога України може цілком повалити російський режим, існує реальний шанс, що повстання в Ірані, яке вже охопило всі верстви суспільства, включаючи етнічні меншини, призведе до краху ісламістської диктатури. Однак, у будь-якому випадку, удар по одному режимові є водночас ударом по іншому. І будь-яке розхитування цих сил вплине й на інші авторитарні системи, як-от китайський тоталітаризм, та може стримати їхні агресивні апетити.

Тому настав час для демократичних рухів у всьому світі суттєво посилити свою співпрацю та скоординувати свої дії. В ідеалі це має призвести до скликання своєрідного глобального парламенту організацій та ініціатив громадянського суспільства, політичних партій та течій, які борються за демократичні свободи, плюралізм та права людини. Повинні бути долучені до цього і уряди демократичних країн, таких як Україна і Тайвань, на які авторитарні держави напали чи критично загрожують їм.

Організаційною основою для такої роботи міг би стати «Саміт за демократію», який рік тому започаткував Президент США Джо Байден. Цей форум, насамперед, покликаний сприяти співпраці на урядовому рівні задля всесвітнього зміцнення та подальшого розвитку демократичних суспільств. Але його ініціатори також недвозначно закликали незалежні проєкти використовувати його структури, ресурси і зв’язки. Якби світові демократичні рухи скористалися цим, вони могли б одночасно вдихнути життя й у сам «Саміт за демократію», який розпочався з високих прагнень, але зараз опинився під загрозою тихого занепаду.

99