Порівняно із «Прометеєм» «Залізне небо», попри свою науково-фантастичну складову, – радикально інше кіно. Воно виростає із трешевого стилю й чорного гумору, густо замішаного зі злою іронією та стьобом. Зазвичай такий продукт до великого екрана не доходить, бо суперечить морально-естетичному смакові більшості людей і загальноприйнятому глянцевому технічному рівню. Але тут ситуація інша. По-перше, фінський режисер Тімо Вуоренсола є широко відомим у вузьких колах любителів трешу, куди він потрапив завдяки вдалому «пострілу» зі своєї «Зоряної аварії». А по-друге, саме завдяки популярності останньої йому вдалося зібрати достатньо грошей, аби зробити ефекти в «Залізному небі» не гіршими за голлівудські (навіть Удо Кір, який грає в цьому фільмі головного нациста, так вважає). Втім, висока якість ефектів зіграла злий жарт зі стрічкою: вона не бачиться візуально стьобною і, відповідно, втрачає своє «правильне», жанрове сприйняття.
;
Розказуючи про гітлерівців, які нібито вижили після Другої світової та перебралися на темний бік Місяця, фільм рясніє високотехнічними зображеннями тамтешніх баз та космічних кораблів, і лише шаржовані псевдошоломи скафандрів нацистів, перероблені з відомих нам протигазів, справляють враження жарту. Тобто, на відміну від класичного голлівудського гуру пародій і трешевих дотепів Мела Брукса з його «Космічними яйцями», автор намагається всидіти однією дупою на двох стільцях, які до того ж парадоксально стоять у різних кімнатах. Глузуючи з нацистів, щó вже здається параноєю людини, зацикленої на пропагандистських моментах, Тімо Вуоренсола заходить на територію тем, вигідних для «фабрики мрій», тобто для отримання грошей. Але не можна не згадати одного чудового й концептуального жарту, використаного у Вуоренсуоли: в нацистських школах на Місяці учням показують вирізаний шматок зі стрічки Чарлі Чапліна «Великий диктатор», де той у стилізованому «під Гітлера» одязі бавиться з кулею Землі, кажучи, що це і є весь фільм. Один вдалий жарт на кінокартину… Чи не замало?
Читайте також: Про мету «Прометея»