Індиферентним, самозакоханим егоїстам, яким байдуже до забруднення довкілля та вичерпання природних ресурсів на планеті Земля, цей матеріал можна не читати. Prius створювався не для них. Хоча… навіть вони можуть сприйняти його як цікаву родзинку, що підкреслює виняткову просунутість власника. Як новий планшетник. Як відпочинок на Гоа. Як відвідання «ГогольFest». Тому що цей зовні звичайний седан – екологічно чистий (відносно, звісно) гібрид, який до того ж дає змогу економити пальне. Мовляв, ми теж переймаємося глобальним потеплінням, ми теж належимо до західної цивілізації. Хоча сонце на цій ділянці цивілізації світить зі Сходу, а ще точніше, з Японії.
До нас Toyota Prius третього покоління дісталася через багато років після її появи на світових ринках (першу модель було запущено ще в 1997-му), і то не сказати, що опинилася в центрі уваги вітчизняних автомобілістів – саме через їхню непросунутість. Тому, мабуть, варто розповісти все із самого початку. Відомо, що інженери точили зуб на електродвигун ще на світанку автомобілебудування через його фантастичні динамічні характеристики та ККД порівняно з двигунами внутрішнього згорання. Докази того, що електричний агрегат має видатний крутильний момент, можна наочно спостерігати на тролейбусних зупинках: асфальт на них буквально вигризений колесами – на автобусних такого ніколи не побачиш. До того ж електродвигун практично не має потреби в редукторі, можна забути про коробку передач, і взагалі він змінює всю внутрішню логіку конструкції. Натомість має лише одну ваду, що анулює всі переваги: обмежену ємність акумулятора взагалі як класу пристроїв. Ось якби вздовж усіх вулиць протягнути дроти, як у тролейбуса… Але тоді нікого не обженеш! Тому впродовж усього минулого століття електромобілі залишалися забавкою для вживання, що не передбачає долання великих відстаней, наприклад, електрокар або машинка для пересування по полю для гольфу. А «дорослі» автомобілебудівники тим часом вигадували автоматичну трансмісію, щоби пристосуватися до діапазону потужності бензинового двигуна, і каталітичний конвертор, щоби хоч якось пригальмувати псування повітря.
Ідею створити життєздатний гібрид, що поєднував би всі переваги електрики з практичністю вуглеводневого пального, спершу було сприйнято як суто японське інженерне дивацтво – щось на кшталт винаходу тамаґочі. Відтоді у світі випущено понад 2 млн гібридних Toyota, якщо не рахувати гібридних Lexus (як відомо, це не що інше, як та сама Toyota, тільки підгламурена). Prius їздять губернатор Арнольд Шварценеґґер, принц Уельський Чарльз, бізнесмен Стів Возняк, актори Гаррісон Форд, Леонардо ді Капріо, Бред Пітт… Коротше кажучи, тренд зрозумілий. Prius також працюють як чергові поліцейські машини в Чикаго та Оттаві, міські таксі в Нью-Йорку та Ванкувері. Але оскільки ми з вами не в Чикаго, варто швидше дізнатися, як той Prius поводиться на практиці, а не з позиції свідомо-зелених ентузіастів.
Отже, перше, що збиває з пантелику, коли заводиш таку лялю, – відсутність шуму. Будь-якого шуму. Тобто взагалі незрозуміло, чи завелася вона, так тихо працює електродвигун. У Європі навіть були побоювання, що пішоходи частіше потраплятимуть під колеса, бо не чутимуть її наближення. Побоювання не справдилися. До 40 км/год машина рухається на одній електриці, якщо не треба оперативно пришвидшитися або якщо не настане час підзарядити акумулятор (інакше заряду вистачить на півтора кілометра). Далі вмикається бензиновий двигун, але працює він у максимально стабільному режимі, без перевантажень, отже, стрибків зажерливості не спостерігається, до того ж (це для нас «до того ж», а для американців із європейцями – ключова перевага) викиди в атмосферу CO та іншої гидоти мінімальні. У такому настрої Prius поводиться досить мляво, навіть меланхолійно, неначе підкреслює свою миролюбність. Не дивно, адже потужність самого електродвигуна – заледве 37 кінських сил. Якби було більше, для нього довелося б тягнути акумулятори на окремому причепі.
Натомість витрати пального в екологічному режимі – 3,9 на 100 в міському циклі (звісно, якщо не вмикати спокусливої кнопочки динамічної їзди). Для повнорозмірного міського седана результат справді неймовірний, але ефект тут радше не економічний, а психологічний, навіть, сказати б, ідеологічний. Порахуймо: традиційне авто такого класу з 1,8-літровим двигуном жертиме в місті літрів дев’ять–десять. Різницю слід помножити на вартість бензину – приблизно долар за літр. Це означає, що впродовж перших 200 тис. кілометрів пробігу автомобіль заощадить своєму власникові приблизно $12 тис. Гроші суттєві, але не критичні для того, хто готовий віддати $37 тис. за це диво збоченої інженерної думки. Для носія прогресивного менталітету значно більше має важити той аргумент, що за цей час він один-єдиний збереже своїй планеті 12 т пального – це парочка бензовозів. Що ж до безпосереднього забруднення довкілля, то двигун гібрида викидає в атмосферу на 85% менше деяких найшкідливіших речовин! Інакше кажучи, кожен Prius – це пересувний пам’ятник екологічній свідомості господаря.
Звісно, все змінюється, якщо таки натиснути кнопку динамічної їзди. З цього моменту Prius мобілізує всі можливості свого 1,8-літрового агрегата й перетворюється на динамічного, «нервового», як кажуть французи, учасника дорожнього руху, причому з істотними бонусами для водія. Передусім це стосується комфорту. В Україну автівку постачають в комплектації включно з навігатором, камерою заднього виду та радаром, що убезпечує від надмірного зближення й дає змогу, за бажання, ввімкнути так званий динамічний круїз-контроль – це коли ви хочете не просто рухатися з постійною швидкістю по трасі, а «приклеїтися» до машини, що їде перед вами. Розгін до сотні – 10,4 с. Гальма поводяться інтелектуально: під час штатного сповільнення швидкість гаситься за допомогою спеціального електромоторів-генераторів, що підзаряджають акумулятор, а в екстрених ситуаціях на сухому асфальті зупиняють машину миттєво, перетворюючи її, як уже було зазначено, на нерухомий монумент.
Швидкості у звичному сенсі не перемикаються. На місці важеля – напівіграшковий джойстик, що після кожного руху повертається в центральне положення. Табло заховане в глибокій щілині між торпедо та склом, кнопки керування ним винесені на кермо. Всі показники читаються ідеально (наприклад, витрати пального в поточному режимі), а цифру швидкості світлодіодний проектор дублює прямо на вітрове скло, не помітити важко. Безумовно, тут усе розраховано на звички людей, які щодня користуються модними технічними гаджетами й сприймають їхню наявність як необхідне для життя середовище. Загалом ця модель дає уявлення, наскільки далеко еволюціонував сучасний автомобіль від часів «Лади-шістки», яку кожен власник теоретично міг розібрати й зібрати власноруч.
До переваг Prius слід зарахувати також екстер’єр. Основним завданням дизайнерів була не ефектна зовнішність, а максимальна обтічність, щоби зменшити витрати пального
на подолання аеродинамічного спротиву, але, як це часто стається, суто функціональне дало приголомшливий естетичний результат. Автомобіль має мужній, важкуватий, але динамічний вигляд. До нього цілком можна застосувати англійський вислів eye stopper – те, що зупиняє погляд. Якщо припустити, що головним призначенням автомобіля в очах його власника є можливість похизуватися перед сусідами, колегами та конкурентами, тут знайдеться привід для розмов не на одну годину.
Уявляєте, що вони говоритимуть про вас: «піжон», «дженджик», «позер»… Вам тільки те й треба. Ви ж бо знаєте, наскільки далеко відійшли у своїх турботах про матінку-Землю від зашкарублих обивателів, для яких найбільшим шиком є п’ятиметровий танк із чотирилітровим агрегатом. Нехай заздрять.