Кабінет Міністрів 22 вересня 2021 року ухвалив концепцію державної цільової програми справедливої трансформації вугільних регіонів України на період до 2030 року. Ідеться про регіони, на території яких розташовані вуглевидобувні та вуглепереробні підприємства (зокрема й об’єкти на стадії консервації, переорієнтації та ліквідації), а також підприємства вугільної теплової генерації. Автори концепції вказують на наявну тенденцію щодо зниження видобутку вугілля в Україні, до того ж державні вугледобувні підприємства є збитковими та потребують постійної фінансової підтримки з державного бюджету. «За період від 2015-го до 2019 року державні шахти отримали 12,3 млрд грн бюджетного фінансування за всіма програмами. Фактична пряма дотація шахтарям тільки у 2020 році становила 5,6 млрд грн, або 75% фонду оплати праці. Державне фінансування в перерахунку на одного працівника у 2019 році було 124,3 тис. грн. Наявні дотації не покривають збитків від вуглевидобутку державних шахт, що призводить до накопичення кредиторської заборгованості», — стверджують автори концепції. І зауважують, що низький рівень диверсифікації локальної економіки вугільних громад стримує залучення інвестицій і призводить до критичної залежності місцевих бюджетів від податкових надходжень вугледобувних підприємств, які становлять 50–70% від загальної суми надходжень до бюджету територіальної громади. Ще складніша ситуація на Донеччині та Луганщині, де окрім економічних дисбалансів відчувається вплив збройної агресії Російської Федерації, яка перервала економічні зв’язки з тимчасово окупованою територією та стримує розвиток громад.
Загалом трансформацію передбачають у 25 територіальних громадах Волинської, Дніпропетровської, Луганської, Донецької та Львівської областей. Заплановано кілька етапів диверсифікації монопрофільних економік вугільних міст, оновлення об’єктів інфраструктури, стимулювання громад до переходу на альтернативні джерела енергії та підтримку реалізації ними власних інвестиційних проєктів. Згідно з концепцією, прогнозовану щорічну потребу у фінансуванні програми з держбюджету оцінюють у 400 млн грн. Відповідно, орієнтовний обсяг фінансування трансформації вугільних регіонів до 2030 року становить 15,7 млрд грн, з яких 3,6 млрд грн — кошти держбюджету. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль пояснив, що саме ухваленням концепції в Україні оголошено офіційний старт процесу створення нових можливостей для жителів цих територій. А в довгострокових проєктах це забезпечить зниження залежності локальних економік від вуглевидобутку.
Читайте також: Виробництво водню в Україні: як позбутися енергозалежності
Ухвалення цього документа, який поки що просто окреслює напрями й алгоритми трансформації, очікували на місцях — неминучість диверсифікації монопрофільних населених пунктів почали усвідомлювати на локальних рівнях уже давно. Навіть у своїх передвиборчих обіцянках місцеві обранці перестали апелювати до ідеї відновлення «колишньої величі» шахтарського виробництва, а населення — розглядати підтримку роботи шахти як єдину можливість зберегти місто чи селище. Ідею диверсифікації активно обговорюють у суспільстві на тлі постійних затримок виплати зарплатні на державних шахтах і проблем з вивантаженням видобутого вугілля.
Але громадський сектор, який зазвичай чутливіший до тенденцій і змін, розпочав системну роботу вже кілька років тому. «Нашу «Платформу сталого розвитку вугільних міст» було створено ще у 2018 році, — розповідає Тижню Валерій Новиков, один із засновників платформи. — Громадські організації запустили проєкт «Нова енергія, нові можливості для сталого розвитку шахтарських міст Донбасу», який планували реалізовувати тільки в трьох містах Донеччини. Але через неймовірну зацікавленість різних сторін довелося розширятися до шести шахтарських міст Донбасу, де працювало самоврядування. У травні 2019 року міські голови шести вугільних мономіст Донецької області, три громадські організації з регіону та Донецька торгово-промислова палата об’єднались у «Платформу сталого розвитку вугільних міст». Згодом вирішили працювати з усіма охочими, тому наразі в нас дев’ять громад, у деяких із них адміністрування відбувається не шляхом самоврядування, а через ВЦА».
Активісти «Платформи» їздили в навчальну поїздку до Рурського басейну, де спілкувалися з громадами невеличких шахтарських містечок Німеччини та вивчали їхній досвід у час економічної та енергетичної трансформацій. Згодом узялися розробляти місцеві стратегії змін, а також готувати й презентувати різні проєкти для донорських організацій. Один із таких проєктів уже на фінальному етапі — на двох комунальних будівлях Селидового буде встановлено сонячні електростанції. «Платформа» має можливість залучати експертів для підготовки технічної документації, допомагає шукати донорів, щоб запустити проєкти в усіх шахтарських містах. «Наші представники були у Брюсселі й виступали на Платформі шахтарських міст ЄС, до якої належать населені пункти, що постали перед трансформацією галузі. Там працює фонд, який дає змогу запускати проєкти. Звісно, ми поки що не входимо до Євросоюзу, але мали можливість виступати на цих зустрічах і розповідати про процес, який розпочався в Україні, — пояснює Новиков. — Головне, що всі наші міста усвідомили: процес трансформації вугільної галузі неминучий. Побачили, як змінюються підходи й почали розуміти необхідність активних дій».
Автори концепції наголошують на основних принципах трансформації, які мають сприяти створенню умов для інвестиційного розвитку. Зокрема, розбудова інженерної інфраструктури, супровід інвесторів, створення баз даних підприємств, ревіталізація колишніх промислових об’єктів. Окремими пунктами передбачено перехід на альтернативні джерела енергії, підвищення енергоефективності в житлово-комунальній сфері, використання можливостей скидного тепла вугільних підприємств і шахтних вод. Чимало зусиль і коштів заплановано спрямовувати на перекваліфікацію населення, створення можливостей для набуття ним додаткових навичок і опанування професій, покращення соціального середовища — підвищення якості медичного обслуговування, уваги до сфер освіти, культури, спорту. І державну підтримку в реалізації пілотних проєктів для диверсифікації економіки вугільних громад та створенні інноваційних підприємств.
Читайте також: Велика трансформація
До речі, кілька таких проєктів, які було включено в концепцію як пілотні, підготували, подали та схвалили ще задовго до їх ухвалення. «Але вийшло щось дивне. Невідомо, як відбирали саме ці проєкти з багатьох, написаних в обраних громадах. Схоже на рішення знизу — проєкт разом з іншими подало місто. Проте якщо з’ясувати, ніхто на місцях не розуміє, чому саме такий пріоритет, чому їхня громада, чому саме зараз. Тому ми закликаємо центральну владу таки консультуватися з громадою щодо нагальних пріоритетів, перш ніж запускати такі масштабні проєкти», — каже Новиков. У коментарі Тижню щодо готовності до реалізації одного з таких амбітних проєктів, внесених у концепцію, заступник керівника ВЦА Торецька Юрій Євсіков зазначив: «Ми на передпроєктному етапі створення тепличного комплексу. Поки що навіть не вирішили, що там вирощуватимемо. Згідно з планом, на це виділять 12 млн грн державних коштів. Місце вже обрали — там колись були теплиці. Це наша пропозиція створити робочі місця: плануємо залучити від 20 до 30 місцевих мешканців. Бо розуміємо: у прифронтовому місті складно отримати сторонніх інвесторів».
«Від держави нам насамперед потрібні чіткі правила гри, — вважає Федір Сорокін, голова ГО «Агенція розвитку Вугледара». — Ми працюємо над створенням стратегії трансформації для кожного міста. Але від держави, навіть у цій концепції, ми не маємо ні термінів, ні плану, ні списку чи пріоритетності вугільних підприємств, які закриватимуть. Щоб ми розуміли: цю шахту закриють через рік, а ту — через десять. Або це відбудеться швидко й заразом. Бо від цього залежать наші дії. Процес іде, він незворотній. І, звісно, у цьому процесі ми чекаємо на гарантоване державне фінансування проєктів для розвитку. Зараз бачимо тільки вибіркові пілотні схеми й не розуміємо чітких планів роботи. А поки чекаємо, все одно намагаємося штовхати цей процес на рівні громад». Сорокін наводить приклад розробки й подання на конкурс від ЄС у рамках ініціативи «Мери за економічне зростання» проєкту щодо створення в кількох вугільних містах центрів розвитку людського капіталу, що дасть змогу переорієнтовувати мешканців з шахтарськими професіями. «Ми вже пройшли перший етап, чекаємо на перемогу й у фіналі. У рамках цього проєкту буде створено п’ять «демонстраційних майданчиків» у різних сферах: теплиці, легка промисловість, робототехніка. Це будуть працюючі підприємства, на яких навчатимуться люди з усього регіону. Ми вивчали настрої населення та економічні чинники території. Чому, наприклад, тепличні господарства в шахтарських поселеннях? Бо майже всі громади кажуть, що серед пріоритетів їхнього розвитку є сільськогосподарська галузь і перероблення такої продукції. До реформи децентралізації вони були містами, тепер об’єдналися із сільськими громадами, отримали багато землі й саме в цьому бачать перспективу розвитку територій».
Читайте також: Відкладена революція
Насправді в рамках державної концепції важко казати про якісь універсальні рецепти для всіх українських громад, які буде залучено до трансформації. Бо в кожній країні та громаді є свої нюанси, що могли б зробити ці зміни максимально ефективними. Громадськість упевнена, що необхідно не тільки вивчати позитивний досвід, а й аналізувати негативний, бо в тій-таки Німеччині свого часу спрацювали та ні різні сценарії такого переходу. Зокрема, зважувати ризики запровадження різноманітних пільг та особливих умов, які можуть породити неконкурентоспроможних гравців і в довгостроковій перспективі спровокувати стагнацію економіки. «Я знаю, що в українському суспільстві наявні різні погляди щодо таких виняткових умов. Є думки, що особлива податкова зона на Донбасі — це несправедливо й неефективно. Але ми маємо дивитися на реалії: у нас унікальна ситуація, бо поруч воєнний конфлікт. Майже ніде у світі не було такого збігу обставин, коли трансформувати галузь доводилося на території, охопленій війною, — пояснює свій погляд Валерій Новиков. — Тому наші «особливі», можливо, у чомусь штучні, умови в певних випадках я вважаю виправданими. Бо є велика відмінність — залучити інвестора до містечка в Німеччині — чи до Торецька, де щодня стріляють, тобто залишається загроза поновлення повноцінних бойових дій».
Активіст вважає, що успіх трансформації здебільшого залежатиме від самих ідей та їх реалізації. Якщо втілюватимуть ідеї, що дадуть змогу існувати такому виду діяльності тільки під час штучно створених умов, то ринкова економіка їх просто знищить і нічого не спрацює. «Не думаю, що в нас успішними будуть, наприклад, технопарки, яких уже багато в Україні. Навряд хтось захоче ризикувати й заходити з великими потужностями в небезпечне середовище. Хіба щось легке, яке в разі змін на фронті можна швидко перевести в інший регіон. Створити IT-середовище теж не варіант: коли люди отримають потрібні навички, то захочуть шукати зручніше місце для життя та дистанційної роботи. Але ми маємо великий попит на галузі, пов’язані з відновлюванням інфраструктури: наприклад, потрібно багато будівельних матеріалів. Це може спрацювати, адже логістика в цих регіонах поки що дуже складна. Вважаю, що біоенергетика також перспективна. Створити потужності для використання біомаси для електроенергії, додати до цього певні пільги — і локальні підприємства будуть тут поза конкуренцією», — вважає Новиков.