Обрання колишнього крайнього націоналіста Томіслава Ніколича сербським президентом викликає почуття непевності щодо майбутнього країни та стабільності в Балканському регіоні, порушуючи питання про політичне й економічне вторгнення Росії в Південно-Східну Європу.
БРАТИ ПО ДУХУ
Боротьба за посаду президента Сербії в травні точилася насамперед навколо рекомендацій щодо порятунку нестабільної економіки й викорінення всюдисущої корупції. Більшість незадоволених громадян голосували проти Бориса Тадича, бо вірили, що його опонент Ніколич полегшить їхню фінансову скруту. Але, попри сміливі передвиборні обіцянки, його Прогресивна партія мала небагато простору для маневрів під час економічного спаду, що охопив усю Європу. Насправді економічна ситуація в Сербії наступного року, швидше за все, й далі погіршуватиметься, тож питання полягає в тому, як на це реагуватиме її влада.
Читайте також: Реверс і аверс історії
Ніколич обіймав посаду заступника прем’єр-міністра в часи правління сербського диктатора Слободана Мілошевича, а також був в уряді, коли війська НАТО бомбардували Сербію навесні 1999-го, щоб запобігти масовим убивствам і вигнанню албанців, які становили більшість у Косові. Саме тоді, вибираючи між приєднанням до Заходу й союзництвом із Кремлем, Ніколич заявив, що віддав би перевагу Росії. Ілюзії щодо останньої мали всі сербські націоналісти, яким варто було б пильніше придивитися до сусідів Москви, скажімо, до України, перш ніж робити поспішні заяви про переваги тісного союзу з Білокам’яною.
Однак під час виборчої кампанії Ніколич пообіцяв, що «Сербія не зійде з європейського шляху». Утім, надалі рухатися визначеним курсом буде складно, якщо новий президент почне експлуатувати тему Косова та Боснійської Крáїни. Його обрання справді може заохотити сербських лідерів Північного Косова та Республіки Сербської в Боснії і Герцеговині жорсткіше обстоювати свої позиції і гостріше поставити питання про від’єднання від своїх держав.
Інший маневр Ніколича буде в бік Росії, щоб дістати фінансове й політичне сприяння. Під час його першого закордонного візиту нового лідера тепло зустріли в Кремлі, де президент Владімір Путін заявив, що серби завжди були для росіян братами по духу. Але, незважаючи на всю цю театральність, відносини між Москвою і Белградом упродовж багатьох років відзначалися радше обопільною експлуатацією, аніж палкою взаємною любов’ю.
Для правителів Росії всі слов’янські народи Балкан є корисним містком для стратегічно важливого доступу до Середземномор’я. Впродовж століть вона переманювала на свій бік Болгарію, Сербію і Чорногорію, оперуючи ідеєю слов’янської православної єдності проти чужоземної влади. Борці за незалежність цих держав охоче приймали її допомогу в боротьбі проти панування Османської імперії. В обмін на це царат вимагав підтримки його зовнішньополітичних амбіцій, які йшли врозріз із інтересами країн Західної Європи.
Сталін узяв на озброєння стратегію царської Росії після захоплення комуністами влади на Балканах наприкінці Другої світової війни. Але якщо Болгарія залишалась йому вірною, то югослави були першими, хто дистанціювався від Москви, і відтоді Белград перебував під постійною загрозою вторгнення з боку «братнього» російського народу. Тіто спритно зіграв на протистоянні Сходу із Заходом, не маючи жодних ілюзій щодо російських імперських амбіцій.
На початку 1990-х, коли дезінтегрувалася Югославська Федерація, Слободан Мілошевич хитро використав Росію для захисту від західного тиску. Боріс Єльцин потрібен був йому, аби показати, що Сербія не самотня, – водночас дроблячи території сусідів для створення етнічно однорідної держави.
Кремлівському лідерові балканський диктатор, своєю чергою, став у пригоді для демонстрації того, що Росія залишається могутньою потугою, навіть утративши своїх сателітів після розпаду СРСР. Белград грав на амбіціях супердержави, які плекала Москва, а та маніпулювала сербськими міні-імперіалістичними мріями. Через його наполягання РФ була втягнута в усі пост’югославські кампанії врегулювання конфліктів.
Читайте також: Чи стався у Сербії політичний землетрус
ЗАГРОЗА ЗҐВАЛТУВАННЯ
Але на відміну від Мілошевича, який хитрував із Росією собі на користь, сучасні сербські націоналісти видаються наївними й довірливими. Ніколич заявив якось, що радше бачив би Сербію російською провінцією, а не членом ЄС. Нині Кремль розглядає його країну як замінник Болгарії на Центральних Балканах, бо ж навіть Софія, бувши традиційно союзником Белграда, вступила до НАТО й відмовилася від кількох невигідних енергетичних угод із Москвою.
Кремль позиціонує Сербію як бастіон проти поширення американського впливу в Південно-Східній Європі. Чиновники РФ застосовують тиск на неї, методи «пряника» й шантажу, попереджаючи, що будь-які кроки в бік членства до НАТО закінчаться втратою російської підтримки щодо невизнання Косова. Також Москва хоче бачити Белград поза межами ЄС, аби запобігти впровадженню в країні європейських правових норм, особливо стосовно прозорості ведення бізнесу. Натомість вона пропонує Сербії вступити до свого неоднозначного Євразійського економічного союзу.
Будучи в Москві, Ніколич, крім того, заявив, що може визнати незалежність Південної Осетії та Абхазії, незважаючи на протести грузинів. Очевидно, парламент Сербії збирається прийняти рішення про офіційне визнання цих проголошених за підтримки Кремля державних утворів упродовж найближчих тижнів. РФ намагалася переконати і вмовити різних союзників зробити це, але безуспішно. Хоча Сербія може вважати, що такий крок допоможе їй здобути чималі кредити від Росії, надалі він негативно позначиться на сподіваннях щодо європейської інтеграції.
Ніколич звернувся до Москви з проханням про кредит на $800 млн із обіцяного Росією мільярда, з яких поки що Сербія отримала тільки $200 млн. Але новий уряд останньої має уважно читати умови будь-якого договору. Кремль не роздає пожертв, а шукає способів нав’язування політичної залежності й здобуття контролю над енергетичною інфраструктурою партнера, коли державні компанії РФ саме працюють над проектами нафтомагістралей через Балкани. Белград має зробити так, аби невмируща любов Ніколича до Росії, яку він декларує від імені всього свого народу, не закінчилася зґвалтуванням Сербії на побаченні.
Читайте також Януш Бугайські: «Україна не може бути нейтральним оазисом, хіба що нейтральним полем битви»