Зробив це, звичайно, вимушено, бо жодні простої на шляху до перемоги не входили в його плани. Можливо, якби йшлося про зйомки в новому серіалі та все йшло за сценарієм, так і було б. Але реальність виявилась іншою. Талановитий актор із вразливою, тонкою натурою зненацька зрозумів, що його махання шашкою нікого особливо не злякало, а грізний погляд лише смішить тих, хто мав би в покорі схилити голову. І якщо не приструнити коня, то цілком реально розбитися об уже перегруповану ворожу лаву. Та чого-чого, а от поразок наш вояка не любить усім серцем. Він до них, по-перше, не звик (ну не траплялися вони йому на життєвому шляху), а по-друге, так по-дурному програти після феєричної перемоги на виборах було би безглуздям. Тому вмикається план «Б».
Той стан відносин, у якому нині перебувають владні інституції, можна було б назвати чотиривладдям, але це надто гучно та пафосно. Жодних особливих підстав так вважати немає. Анабіозом його теж не назвеш, бо, попри показову загальмованість у глибинах цих організмів, на ділі відбуваються дуже бурхливі процеси. Насправді все більше скидається на звичайну какофонію. Кожна інституція сьогодні намагається в межах своїх можливостей і таланту грати власну партію як уміє та наскільки дають змогу обставини.
Читайте також: Володимир Зеленський. Маестро імпровізацій
Президент живе своїм життям, терпляче очікує змін реальності, які нарешті дадуть йому можливість продовжити те, заради чого він, власне, і йшов на посаду. Обпікшись на Раді й зрозумівши, що підім’яти її під себе йому не вдасться, а знайти спільну мову й поготів, Володимир Зеленський вирішив перемикнутися на ділянки, де є можливість розгулятися. Там, де може, він керує та вводить у систему своїх людей, де не може, не вводить. Зустрічається з делегаціями, підписує укази, подає до парламенту законопроекти. Його найбільший головний біль — як не розгубити до парламентських виборів підтримку, яку він здобув, і де знайти відповідні кадри, щоб перекрити ними потрібні напрями. А що з кадрами негусто, друзів із «Кварталу-95» обмаль, та й не всі, очевидно, хочуть змінювати професію, а ставити абикого на ключові посади дуже безвідповідально (попередник уже напризначав), то невеличка затримка навіть на руку.
Звісно, електорат, який прагне побачити обіцяне диво вже та негайно, не згоден довго чекати й може розбігтися. Щоб цього не трапилося, потрібно максимально вдавати активну роботу, створюючи інформаційні бурі.
Благо, у цій ділянці команда президента на висоті: закинути «качку» про референдум щодо переговорів із Кремлем, селфі з шаурмою на заправці, офіційний візит на концерт Монатика, екстрений брифінг із приводу повернення Леоніда Кучми в Тристоронню контактну групу з врегулювання ситуації на Донбасі чи показові настанови Івану Баканову, партнеру по бізнесу, який тепер пробує себе в ролі виконувача обов’язків голови СБУ, — завжди будь ласка. Із Бакановим, щоправда, вийшов невеличкий казус. Прес-реліз із гучною назвою «Президент України Володимир Зеленський вимагає від т. в. о. голови СБУ за два тижні відзвітувати про перші результати роботи» справді бере за душу. Чого лише варті слова Баканова: «Ми завжди казали один одному правду, не давали казати неправду іншим. Ми ніколи не крали, не давали красти іншим і завжди залишалися людьми». Але реально вся ця історія схожа на сценку, яку розігрують на публіку двоє друзів, зрозумівши, що за ними підглядають. Чи то в прес-службі президента ще не навчилися писати сухі повідомлення, залишаючи за кадром зайву інформацію, чи то саме в оприлюдненні двозначних деталей там вбачають певні фішки, на які мав би купитися електорат, але вийшло майже за Фройдом. Фраза Володимира Зеленського «У нас дуже мало часу, щоб провести перезавантаження СБУ, нам потрібні реальні кримінальні справи» може трактуватися ну дуже неоднозначно.
У тому, що закоханий електорат проковтне цей меседж, як цукерку, не слід сумніватися. Але чи справді саме йому адресовані ці одкровення та чи варто було їх почути тим, хто не «в танку»? Звісно, немає жодної таємниці в тому, що за млявої результативності рейтинг команди президента швидко танутиме з кожним тижнем і потрібні якісь конкретні справи, які зможуть цей процес пригальмувати. Розгулятися особливо немає де, і це прикра реальність, із якою доведеться зустрітися. Зрозуміло також, що тактика валити все на попередників, які ніяк не хочуть піти геть і встромляють палки в колеса, хоч і результативна, працюватиме до пори до часу. Тож ситуацію явно треба якось рятувати, і тут хоч-не-хоч доведеться вдаватися до показухи. Врешті, перевірений метод…
Читайте також: Початок епохи невизначеності
Ну а хто встромляє палки в колеса, блокує ініціативи президента та його спроби перетягти на себе ковдру, зрозуміло — парламент, який, ніби нічого не сталося, працює у звичному для себе режимі й, схоже, робить це цілком усвідомлено. Часу йому залишилось обмаль. Зворотний відлік до позачергових парламентських виборів увімкнено. Спроба скасування цієї президентської ініціативи через Конституційний Суд, попри її сумнівну законність, хтозна, чи вдасться. Але час, який залишився, усе ж таки варто використати для того, щоб остудити гарячі голови президентської команди та якщо не встигнути створити запобіжники, про які так багато говорено й майже нічого не зроблено, то принаймні збити їй рейтинг до мінімуму.
Так, Зеленський, передбачаючи таку підлість, намагається подати до парламенту якомога більше гучних законопроектів (про імпічмент, про незаконне збагачення), добре усвідомлюючи, що вони мають мало шансів потрапити навіть до порядку денного. Але це також козир. Можна буде й далі розповідати про «палки в колесах». Та й вимога ухвалювати закони про імпічмент президента й зняття депутатської недоторканності одним пакетом не що інше, як спроба взяти Раду на слабо. Але народних обранців таким не здивуєш. Вони самі кого завгодно пошиють у дурні, як робили це вже не раз. Закон про тимчасові слідчі комісії вже готовий до другого читання. Там прописана вся процедура імпічменту, проте немає нічого про скасування недоторканності. Голоси на підтримку, найімовірніше, знайдуться…
З урядом ситуація ще цікавіша. Він не тільки веде свою гру, відчуваючи підтримку Ради й чітко усвідомлюючи власну значущість, а й може поламати всі президентські плани, пов’язані з достроковими виборами. І річ навіть не в тім, що Мін’юст начебто не хоче в обхід правил вирішити статутні проблеми партії «Слуга народу», чим здатен унеможливити участь віртуальної президентської політсили в парламентських виборах. Найсильніший важіль — це гроші. На вибори їх потрібно, згідно з підрахунками ЦВК, аж 2 млрд грн. Ці кошти виділяє саме Кабмін, який може їх просто не знайти в бюджеті або дати занадто пізно. Плюс свіжа проблема з Арсеном Аваковим, чиєю відставкою реально запахло в повітрі після трагедії в Переяславі-Хмельницькому. До цього випадку саме міністр МВС зі своїми силовими структурами був тим стовпом, на який сміливо міг опертися президент. Але нині обставини такі, що якщо парламент під гарячу руку спровадить Авакова з посади за вбивство дитини його підопічними, то навіть слузі народу буде не комільфо тому протистояти.
Читайте також: У нових умовах
Єдина з гілок влади, яку можна з натяжкою вважати союзницею президента, залишається судова, що подає символічні сигнали вірності. Цьому навіть не варто дивуватися. Судова система завжди тримає ніс за вітром і швидко стає на потрібний бік. Хоча й тут не все однозначно. З одного боку, є відмови Верховного Суду відкривати провадження у справі за позовом щодо законності указу президента про дострокове припинення повноважень ВРУ та дострокові вибори й у справі про законність призначення Андрія Богдана главою АП Зеленського. Але з другого — Конституційний Суд таки взяв до розгляду подання народних депутатів щодо конституційності згаданого вище указу. А оскільки депутати дуже просять скоротити процедуру розгляду до мінімуму й ухвалити рішення якнайшвидше, то зовсім не факт, що справа заляже на невизначений час десь у глибоких шухлядах. До слова, майже випадково саме за день до розгляду в КС цього питання Володимир Зеленський призначив туди свого представника Федора Веніславського. Це так, ремарка. Бо хтозна, чи згадані події можуть бути якось між собою пов’язані. Тим паче що немає жодних підстав ставити під сумнів чесність і незаангажованість українських суддів. Але й відкидати спроби тиску на них теж не можна. Справа ж бо справді доленосна. І від того, як вона вирішиться, залежатиме багато.
Усім більш-менш подобається така гра, адже інших варіантів наразі немає. Поки що ніхто ні з ким відкрито не ворогує й владна какофонія триває. Команді президента потрібен контроль над усіма гілками влади, і вона готова перечекати скільки треба. Їм не можна показати себе лузерами, і вони це чудово розуміють. Парламентарі, як і урядовці, схоже, теж змирилися, що вибори будуть достроковими, і їх це певною мірою влаштовує. Головне системне завдання тепер зовсім не відтягнути час волевиявлення, а лише навчити молодого президента хорошим манерам, довівши йому до відома, що зневажати інститути влади, не маючи за собою достатніх сил, справа безнадійна. Звісно, ситуація може змінитися будь-якої миті, хоча наразі видається, що зацікавлених її пришвидшувати немає.