Американський інтернет-портал Defense One оприлюднив матеріал про досвід протистояння шведських військових моряків російськім атакам. Зазначається, що з 1980 років шведські ВМС періодично стикалися зі спробами радянських підводних човнів зайти до територіальних вод цієї країни. При чому однією з особливостей таких розвідувальних рейдів був інформаційний супровід. Так, за даними видання, у жовтні 1981-го якусь із радянських субмарин було викрито у військовій зоні поблизу міста Карлскруна. Подія доволі швидко потрапила до новин і могла перетворитися на гучний міжнародний скандал. Утім, радянська влада стала заперечувати будь-які воєнні плани, заявивши про нібито несправність навігаційного обладнання. Однак, як підкреслює авторка статті Елізабет Броу, техніку перевірили шведські військові, які не знайшли поломки. А СРСР, своєю чергою, почав розповсюджувати чутки та конспірологічні версії для дискредитації висновків ВМС Швеції, посіявши таким чином певну недовіру серед шведів до власних військових.
Схожа ситуація виникла й наступного року, коли шведські моряки виявили сліди, що могли належати радянському підводному човну. СРСР знову відмовився це визнавати, заявивши про те, що відмітки належать кораблям НАТО. Наводиться коментар Нільса-Ове Янссона, який у ті часи був адміралом, керував кількома «полюваннями» на субмарини та обіймав посаду заступника директора національного військового розвідувального агентства. За його словами, таке альтернативне пояснення призвело до певного розколу у шведському суспільстві. «Дехто вважав, що ми заявляємо про полювання на підводні човни тільки заради того, щоб отримати більше грошей для відомства», — зазначив Янссон.
Читайте також: Донбаський сценарій Кремля для Боснії і Герцеговини
Такі самі прийоми використовує сучасна Росія. Так, у жовтні 2014 року радіотехнічна розвідка Швеції повідомила про перехоплення сигналів на аварійних частотах росіян. Наступного дня з військовими вийшов на контакт місцевий мешканець, який розповів про помічений ним об’єкт, схожий на підводний човен. Шведські ВМС негайно створили спеціальну команду кораблів для пошуків субмарини. Пізніше було виявлено радіообмін зашифрованим каналом, що належав РФ. Однак після трьох днів пошуків жодного судна не знайшли. За цей час російська влада через підконтрольні мас-медіа стала розповсюджувати власні версії події — від нібито голландської субмарини, що потрапила на шведську територію, до наявності морських тварин у територіальних водах, чиї звуки шведська розвідка помилково сприйняла як радіосигнал. Щоб збільшити ефект від дискредитації, російські новини навіть показали запис, на якому тодішній Верховний Головнокомандувач ЗС Швеції генерал Сверкер Ґьорансон, жартуючи, танцює в жовтих гумових черевиках під музику гурту ABBA. Російські ЗМІ намагалися спекулювати на тому, що така людина-клоун не може казати серйозні речі про підводні човні. «Росія завжди старається виставити своїх противників ідіотами», — підкреслив генерал. Одночасно поширюються сумніви серед тих, хто не має абсолютної впевненості в перебігу подій. Віце-адмірал Королівських ВМС Великої Британії Ентоні Дімок вважає, що таким чином Росія діє відразу на кількох рівнях, з одного боку, хизуючись тим, на що вони здатні, а з другого — заперечуючи будь-яку свою провину.
Читайте також: Хто в Чорному морі господар?
Утім, із суто технічного боку, знайти підводний човен, а особливо міні-субмарини, які часто використовує для розвідки російський флот, у територіальних водах, що мають довжину узбережжя 2700 км, стає непростим завданням.
Як зазначив Ґьорансон, важливо не вступати в комунікацію з Росією, не відповідати на її дезінформацію. До того ж, на думку колишнього військового, необхідно в будь-який спосіб доводити думку, протилежну до російської. При цьому дієвим способом є поширення об’єктивних графічних доказів і регулярні прес-конференції з оперативним оновленням інформації про події. Крім того, він вважає за потрібне й підготовку журналістів, щоб вони могли професійно висвітлювати ситуацію, відрізняючи пропаганду від фактів, а державні органи мають повідомляти про дезінформаційні кампанії проти країни. Як приклад він наводить випадок із повідомленнями кілька років тому з боку Кремля про нібито підготовку до проведення військово-морських навчань поблизу шведської території. Така інформація почала з’являтися в соцмережах, а потім її підхопили мас-медіа з коментарями від нібито експертів. Утім, навчання так і не відбулися, але мовчання військових уможливило появу конспірологічних версій від псевдоспеціалістів. Тоді як офіційні інформування могли б зупинити такий розвиток ситуації.
Читайте також: Модернізація Збройних сил РФ: плани і реальність
Аналогічну поведінку РФ демонструє і в іншій країні. Офіційні російські джерела активно заперечують причетність Кремля до отруєння Скріпаля, тоді як ЗМІ розганяють хвилю сумнівних теорій і намагаються дискредитувати британське розслідування. Серед останніх таких спроб, про яку пише газета The New York Times у своїй статті, — це повідомлення про те, що донька колишнього розвідника, Юлія Скріпаль, здорова й не постраждала. Цю інформацію нещодавно поширив російський телеканал «Росія 24», показавши аудіозапис телефонної розмови, яка нібито належить Юлії. Таке повідомлення повністю суперечить офіційній позиції британської влади, яка характеризує стан постраждалої як критичний, але стабільний. При цьому головною проблемою для британського слідства є необхідність постійно протидіяти російській дезінформації, що можна зробити тільки оприлюдненням фактів і вимогами зберігати таємницю розслідування.