Геть ЖЕКи!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шість років тому стуком спікерського молотка в естонському парламенті (а так супроводжується тут ухвалення будь-якого закону) було розпочато найрадикальнішу в Східній Європі реформу житлово-комунального господарства. Держава зняла з себе відповідальність за житловий фонд і переклала її на квартирні товариства. Результат: високий рівень житлово-комунальних послуг та найнижчі в Європі тарифи для населення.

 

 

Тамара Кушнір, голова квартирного товариства панельного будинку в Таллінні, побудованого у 1960-і роки, запрошує до себе в офіс. Ідемо в підвал, проходимо коридорами, через які прокладено комунікації, й заходимо в тісненьку кімнатку, забиту теками з паперами. Скромне приміщення – не стільки данина скандинавській моді, скільки – оптимальному витрачанню коштів. Тамарі – етнічній українці, яку доля за часів СРСР занесла жити в Естонію, – власники 90 квартир уже 6-й рік довіряють управляти своїм майном – обслуговувати будинок.

 

“Це – статут нашого товариства, – показує Тамара одну з папок. – Тут розписано загальні положення. Також – список членів товариства, умови їх зарахування, а також ті кошти, які вони мають сплачувати. В статуті все обумовлено: власник квартири повинен платити комунальні платежі регулярно, раз на місяць, не пізніше дати, яку визначає правління квартирного товариства”.

 

На запитання, чи є неплатники, Тамара відповідає як справжня українка: “Тьху-тьху-тьху, у нас таких немає. Був спочатку один, заборгував 7 тисяч крон, але ми скликали правління, провели з ним розмову, й більше такого не було”.

 

“Халдус– холдус” – найуживаніший професійний термін голів співвласників квартир в Естонії – у перекладі українською означає “адміністративно-господарчі витрати”. Утримання будинку, як і будь-який інший бізнес, передбачає збалансованість доходних та витратних статей. І тоді як доходна стаття формується переважно зі сплат власників квартир у вигляді комунальних платежів, то витратна включає в себе утримання двірника, голови співвласників квартир, бухгалтера, сантехніка (при потребі), купівлю різних господарських та мийних засобів. У Тамари кожен вид витрат ретельно виписаний: у будь-яку хвилину будь-хто з мешканців будинку може запитати, куди йдуть його гроші, й вона повинна аргументовано перед ним відзвітуватись.

 

Щоправда, халдус-холдус не включає так званий ремонтний фонд. Це – стаття витрат, яку виписують окремо. Цього року за кошти такого фонду було відремонтовано дах будинку. І хоч дах не протікав, але в ньому бракувало теплоізоляції, що призводило до енерговтрат, а отже, до викидання грошей на вітер. Тож, звернувшись по допомогу в спеціалізований цільовий фонд, який фінансується ЄС, мешканці будинку отримали відповідні гроші. Часто ремонтні фонди жителі формують за рахунок власних коштів.

 

Богдан Чикальський, незмінний протягом 6 років голова квартирного товариства іншого будинку в Таллінні, показує рахунки за комунальні платежі, які завтра зранку вкинуть до скриньок мешканців 25 квартир.

 

"Загальний рахунок – десь 1144 крони. Це трохи менше $100 на місяць, – каже Богдан. – Рахунок складається з двох частин: одна – постійна (витрати на управління, різні податки, зокрема, на землю), друга частина може змінюватись залежно від того, скільки води, електроенергії в квартирі використовується, яке опалення”.

 

В сім’ї Богдана витрати на житлово-комунальні послуги складають одну п’яту загальних витрат сімейного бюджету. В Естонії, де чи не найвищий рівень заробітків серед східноєвропейських країн (середня зарплата – 1000 євро) комунальні платежі на суму 80 євро – цілком прийнятні.

 

 

З Мартом Лааром, лідером популярної партії “Союз Вітчизни”, зустрічаємось у коридорі парламенту. Щойно він вийшов із бухгалтерії, куди заносив квитанції, якими підтверджено його представницькі витрати. В Естонії депутати не мають службових авто, мобільних, бюджетів на консультантів. Єдине, що мають – 30% представницьких від розміру зарплати, які мають право витратити лише на службову діяльність, отже, підтвердити ці витрати відповідними чеками. Цю функцію депутати виконують особливо ретельно, бо в бухгалтерію постійно ходять журналісти, і найменший факт зловживання може стати величезним приводом для скандалу в пресі.

 

Пан Лаар каже: реформи у ЖКГ готували ще наприкінці 1990-х, коли він очолював уряд Естонії. Але тоді вирішили почекати. До реформи слід було ретельно підготуватися: провести публічні консультації, все прораховувати, щоб навіть найрадикальніші на вигляд кроки в такій стратегічній галузі були насправді виважені та прораховані. Тобто як у народному естонському прислів’ї: “Потроху й віл зайця наздожене”. Плюс реформу “прив’язали” до вступу Естонії в ЄС, що дало можливість підкріпити її ще й наповненнями з цільових європейських фондів.

 

Тож 6 років тому було ліквідовано неефективну систему муніципальних домоволодінь (аналог наших ЖЕКів). І тепер навіть тими 2% житла, які належать до державного соціального фонду і не є приватизованими, управляють спільноти квартировласників. Їх створили, згідно з законом, примусово, аби споруда не залишилася без нагляду. Обслуговує будинок найнятий міською владою зовнішній адміністратор, який отримує за це відповідну зарплату.

Управлінням та обслуговуванням житлових приватизованих будинків (а таких в Естонії – 98%) займається приватний бізнес. Хоч держава й володіє деякими стратегічними об’єктами (котельнями, ТЕЦ, тепловими мережами), управляють ними приватні компанії. Визначають такі компанії місцеві муніципалітети: критерієм відбору слугує найнижча ціна, яку пропонує та чи інша компанія. Ще умова – пропоновану ціну не повинні змінювати протягом найближчих 5-ти років. Таким чином гарантують стабільність та помірність ціни для споживача – населення.

 

 

Витрати на газ та електроенергію в структурі комунальних платежів – мінімальні. Подорожчання газу, стовідсотковим постачальником якого в Естонію є Росія, все одно суттєво не впливає на загальну картину з комунальними платежами.

 

Це підтверджує й Урмас Пайєт, міністр закордонних справ Естонії: «Якщо дивитися на структуру споживання енергії в Естонії, то частка газу досить маленька. Тож якщо й відбуваються зміни в ціні російського газу – це не має великого впливу на загальноекономічну картину».

Тим не менше Естонію охопила загальноєвропейська лихоманка: бажання позбутися газової монопольної залежності від Росії. І не на рівні декларацій: спільно з Латвією та Литвою Естонія побудує на базі Ігналинської АЕС нову атомну електростанцію. Тож частку електроенергії у структурі комунальних платежів і надалі в Естонії збільшуватимуть, зменшуючи натомість газову складову. Це – та ефективна формула, яку тут винайшли у відповідь на російський монополізм.

 

Це підтверджує й Урмас Пайєт: “Ми просто щасливі, що вся електроенергія, яку ми споживаємо, виробляється тут, в Естонії. Так що ми не імпортуємо електроенергію, а навіть експортуємо”.

 

…Флюгер Старий Томас – символ Таллінна – показує сьогодні на захід. І це символічно для маленької країни з 1 млн 300 тис населення, яка вчасно запровадила кардинальну реформу пріоритетної галузі й зробила це тими методами, які вже були апробовані на Заході. На успіх реформи насправді щодня працює Богдан, утеплюючи труби в підвалах і замінюючи лампочки; Тамара, яка щодня пробирається у підвал підраховувати халдус-холдус, і безліч інших людей, яким держава дала можливість управляти тим, що їм належить.