Здавалося б, прямого зв’язку з російським нападом на Україну нема, проте важко заперечити, що нова європейська енергетична свідомість народжується не без впливу війни на сході континенту. Цими днями французький президент Емманюель Макрон проголосив, що Париж планує вийти з Європейської Енергетичної хартії, що була підписана в 1994 році. Причина — прямі перешкоди переходу на відновлювану енергетику, що місять у собі положення цієї вкрай суперечливої угоди.
“Франція вийде з угоди, яку було підписано майже 30 років тому, – повідомляє щоденний економічний часопис Les Échos. – Тоді, після падіння Берлінської стіни, її уклали на захист приватних інвестицій до розробок викопного палива. Йшлося насамперед про безпеку постачання: для Європи ідея полягала в тому, щоб забезпечити доступність енергії в нестабільному політичному та економічному контексті.” Згодом виявилося, що договір до Міжнародної Енергетичної Хартії (ДЕХ) дозволяє компаніям, що видобувають викопне паливо (нафту, газ, вугілля), позиватися в судах з державами, які загрожують їхнім фінансовим інтересам. Енергетичні концерни не розгубилися.
“Будь-яка країна, що підписала договір і намагається боротися з глобальним потеплінням, пов’язаним з викидами парникових газів, може бути притягнута до приватного суду, – пише газета Les Échos. – Під відшкодування збитків, у позовах фігурують астрономічні суми. Сьогодні цей договір гальмує розвиток чистої енергетики, в той час як саме викопне паливо є основною причиною глобального потепління.”
Читайте також: Франція-Німеччина: чому справи для найкращих друзів Європи виглядають «не дуже добре»
Часопис наводить приклад німецької енергетичної компанії RWE, яка нещодавно вимагала від голландської держави 1,4 млрд євро для компенсації своїх збитків на тепловій електростанції, після ухвалення голландського закону про заборону вугілля до 2030 року. Загалом за останні 30 років відбулося близько 150 подібних судових розглядів.
“Нині потрібно зосередити наші інвестиції на тому, щоб швидше йти до відновлюваної енергетики, швидше йти до енергоефективності, швидше йти до ядерної енергетики”, – зазначив президент Франції Емманюель Макрон на прес-конференції в Брюсселі минулої п’ятниці, по завершенні самміту Європейської Ради. – Я занепокоєний поверненням до викопного палива та вуглеводнів у енергетиці. Попри війну, ми не мусимо забувати про наші зобов”язання скорочувати викиди вуглецю, згідно з Паризькою кліматичною угодою.”
Франція не є першою, хто планує найближчим часом вийти з Енергетичної хартії. Італія вже зробила це в 2015 році, Іспанія, Польща та Нідерланди нещодавно розпочали відповідний процес, дискусії стосовно участі в договорі активізувались у Німеччині. Росія припинила свою присутність у структурі в статусі спостерігача ще в 2009 році. Емманюель Макрон закликав держави Європейського Союзу “скоординовано виходити” з цієї системи зобов’язань. Колективний демарш на рівні ЄС дозволив би вже в листопаді ухвалити нову редакцію договору. Інакше “застереження про виживання”, що закладені в ньому, не дозволять країнам із нього вийти аж до 2043 року: так він прописаний.
Читайте також: Енергетика ЄС: важкий тест на єдність
“За суттю, договір став юридичною зброєю в руках потужних видобувних енергетичних концернів, – зазначив у розмові з Тижнем активіст французької партії «Європа — Екологія — Зелені” Гобен Айлі. – Вони користуються нею, щоб не дати країнам перейти на чистіші види енергії. У 1998 році його ратифікували 52 країни, зокрема – Росія, Австралія, Японія, Афганістан, Туреччина, Чорногорія, а також – Європейський Союз у статусі колективного члена. Конкретно для Франції ДЕХ створює великі пробеми, через високу інфляцію в умовах енергетичної кризи. Уряд намагається регулювати вартість енергоносіїв для виробницта та населення, щоб запобігти надмірному зростанню цін. Інакше півкраїни вийде протестувати на вулиці. Але потужні енергетичні концерни легко можуть завалити уряд дорогущими позовами та спаралізувати політичне та економічне життя в країні.”
Активне використання викопних видів енергії — це також залежність від російських нафти та газу. За вісім місяців війни держави Євросоюзу зуміли зменшити споживання російського газу на 2/3. Рік тому подібні зміни, ще й у таких темпах, ніхто не міг навіть уявити. Війна — це також колективне дорослішання та прозріння. Нині вся Європа відчула на своїй шкірі, що Росія є не тільки ненадійним партнером та постачальником, а ще й міжнародним шантажистом. Власний досвід завжди цінніший за чужий приклад. Шкода лише, що за ці нові знання для європейських держав Україна платить своєю кров’ю.