Геть від Москви, назад у Європу!

Із княжих часів Київ звуть «матір’ю міст руських». Нині він став іще й батьком українських революцій. Кожне десятиліття столиця вибухає Майданами, що докорінно змінюють країну, визначають її геополітичний курс. На зорі незалежності, в 1990 році, відбулося студентське голодування на граніті, потім помаранчевий Майдан 2004-го і нарешті маємо Євромайдан. Його породила брутальна спроба кримінальної влади переламати цивілізаційний вибір українців. Європейськи настроєні кияни разом із мільйонами громадян з усіх куточків держави повстали проти нахабної спроби ненависного режиму насильно загнати українців назад у криваве стійло московської імперії.

Уже чверть століття Україна сахається між Сходом і Заходом, Європою та Росією, що є прямим наслідком невизначеності пострадянської «еліти». У наш час історію розглядають як боротьбу кількох світових цивілізацій за місце під сонцем. Започаткований Освальдом Шпен­ґлером та Арнольдом Тойнбі цивілізаційний підхід до історії людства – один із новітніх фундаментальних принципів сучасної геополітики, без урахування якого неможливо адекватно зрозуміти сьогодення.

Згідно з цим підходом у Європі конкурують між собою дві цивілізації: власне європейська та євразійська, донедавна представлена російською імперією на радянському етапі розвитку (СРСР). Розпад Країни Рад, по суті, був крахом євразійської цивілізації, що не витримала конкуренції з боку ефективнішої європейської соціально-економічної моделі. Сучасна Російська Федерація, релікт загиблої цивілізації, намагається втримати у своїй орбіті колишніх сателітів, землі яких були загарбані в процесі імперської експансії останніх століть. Інструментом утримання у сфері її впливу є міф про одвічну належність України до євразійського цивілізаційного простору, основою якого, на думку Ніколая Трубєцкого, Льва Ґумільова та сучасних російських геополітиків, була імперія Чинґізидів.

Читайте також: Княжа Русь як давньоукраїнська держава

Однак неупереджений аналіз історичних фактів свідчить про дуже давні органічні зв’язки України з Європою, а не з євразійською імперією нащадків Чинґісхана. Русь, перша українська держава, за головними параметрами була типовим для середньовічної Європи утворенням, а отже, органічною частиною молодої європейської цивілізації. Територіально Київська Русь сформувалася вздовж торговельного шляху з Балтії до Середзе­мно­мор’я, що був східною частиною загальноєвропейської торговельної мережі. Династичні шлюби київських князів свідчать про спрямованість на Захід також політичних зв’язків Русі. «Тестем Європи» звали Ярослава Мудрого, найближча рідня якого була одружена із членами багатьох королівських домів Європи. Прийняття християнства як загальноєвропейської релігії духовно інкорпорувало княжий Київ у духовну спільноту континенту.

Монгольське нашестя 1237–1242 років надовго перервало зв’язок із Європою для Воло­димиро-Суздальщини. В Україні кочівницьке іго тривало вдвічі менше, ніж на Верхній Волзі лише 126 років – до поразки татар на Синіх Водах у 1362-му. На цей час лідерство у Південній Русі перебрало Галицько-Волин­ське кня­зівство, яке було прямим нащадком і спадкоємцем Києва. Данило Галицький установив най­тісніші зв’язки із Польщею та Угорщиною. З метою організації хрестового походу проти татар він тісно контактував із Папою Римським, представник якого коронував його як європейського короля. В державі поширилася латина, якою написані останні грамоти галицьких князів. Га­лицько-Волинське князівство економічно, політично й культурно було пов’язане з Європою настільки тісно, що звалося в європейських хроніках королівством.

За литовсько-польського пе­рі­оду, в ХІV–ХVІІІ століттях, Україна втратила незалежність, але зберегла тісні зв’язки із Європою. Адже Литва й Польща були периферійно європейськими країнами. Західна монета ходила в Україні від кінця Х століття до початку ХVІІІ, тобто до правління Івана Мазепи включно. Це переконливо свідчить про відповідні зв’язки української економіки впродовж розвиненого й пізнього середньовіччя.

Читайте також: Наші предки на Дону в добу Київської Русі

У козацькі часи контакти України з Європою суттєво зміцнилися. Аграрна колонізація степів у ХVІ–ХVІІІ століттях була спричинена потужним розвитком Європи і зростанням попиту на українське збіжжя та іншу сільськогосподарську продукцію. Обживання родючих земель лісостепової та степової України в умовах татарської небезпеки набуло воєнізованої форми. Тобто сам феномен козацтва пов’я­за­ний із глобальними соціально-економіч­ни­ми процесами в пізньосередньовічній Європі. Агропродукцію вивозили на захід чумацькі валки через Краків і Гданськ. А чумакування – це оптова торгівля, різновид ринкової економіки, властивий ранньобуржуазній Європі.

Хвиля буржуазних революцій, що прокотилася континентом у ХVІ–ХVІІІ століттях, сягнула й України. Дослідники не раз відзначали їхні виразні риси в Хмельниччині. Після повстання середини ХVІІ століття поміщицьке феодальне землеволодіння поступилося козацькій займанщині, що була, по суті, примітивною формою приватної власності, на якій базується рушійна сила європейської цивілізації – ринкова економіка. На зміну феодальним фільваркам із кріпаками прийшло засноване на приватній власності на землю, найманій праці та оптовій торгівлі (чумакуванні) ринкове сільське господарство.
Проголошення козацько-гетьманської держави знаменувало початок становлення в Україні правового суспільства європейського типу, що передбачало невластиву євразійським деспотіям виборність посадових осіб: гетьманів, отаманів, полковників, сотників. Міста користувалися демократичним європейським магдебурзьким правом, яке передбачало виборність війта (мера). Судову владу здійснювали незалежні від державної адміністрації суди на засадах Литовського статуту, що ґрунтувався на праві Київської Русі.

У козацькі часи Україна бачилася країною європейської освіти та культури. Письменними були навіть селяни. Згадайте свідчення іноземця Павла Алеппського: «Мало не всі українці й більша частина їхніх жінок уміють читати». Особливо вражали іноземців багатоголосий партесний спів та знання жителями нотної грамоти. За зразками європейських університетів постала Києво-Могилянська академія, перший вищий навчальний заклад Східної Європи, який закінчила більшість українських гетьманів та старшини. Чимало було випускників західних університетів. Серед освічених людей поширилася латина – мова науки й міжнародного спілкування Західної Європи. Нагадаю, що значна частина оточення Пєтра І була взагалі неписьменною (наприклад, Алєксандр Мєншиков).

Мистецтво розвивалося під потужним впливом європейського бароко, що набуло в нас своєрідних форм (козацьке бароко). До речі, ізольована від Європи Росія так і не створила власного барокового стилю й діставала його в готовому вигляді з України або безпосередньо з Європи у ХVІІІ столітті.

Читайте також: Як хозарська фортеця Саркел стала руською Білою вежею

Насильницький відрив наших земель від Європи розпочав Пьотр І, розоривши українське купецтво й наказавши вивозити збіжжя на Захід лише через Ригу, Петербург та Архангельськ. Купців в Україні обкладали непосильним митом, тоді як їхні колеги-московити, що погоджувалися сюди переїхати, діставали право на безмитну торгівлю. Щоб якось вижити, наші земляки наймали візниками росіян, бо з них на кордоні не брали плати. Паралельно було проведено грошову реформу, яка вирвала Східну Україну зі сфери обігу західної монети і з європейського ринку.

Сумними віхами поглинання України деспотичною євразійською імперією були скасування Гетьманщини в 1764 році, знищення Січі в 1775-му, запровадження кріпацтва у 1783-му, переведення освіти, друкарства та церковної служ­би на російську мову. Символом поневолення Східної України можна вважати імператорський указ 1801 року про заборону будівництва церков у «малоросійському стилі», тобто в традиціях козацького бароко.
Утім, Західна Україна входила до складу європейських держав аж до середини ХХ століття. Спочатку це була монархія Габсбурґів, а у міжвоєнний період – Польща. Незважаючи на відсутність державного суверенітету, національний гніт, Галичина та Волинь зберегли тісні культурні й економічні зв’язки з Європою. Завдяки значно вищому рівню громадянських свобод у Галичині порівняно зі східноукраїнськими землями її жителі зберегли національну свідомість, яка стала могутнім каталізатором визвольних змагань українців у наш час.

Отже, Україна остаточно була поглинена східноєвропейською цивілізацією, яку уособ­лювали Російська імперія та її прямий спадкоємець Радянський Союз, лише в середині ХХ століття із приєднанням до останнього Галичини й Волині. Неупереджений аналіз історії Східної Європи спростовує імперський міф про Україну, як споконвічну частину євразійської цивілізації, серцем якої є Москва. Навпаки, історичні факти переконливо свідчать, що ми опинилися в євразійській спільноті зовсім недавно, не із власної волі, а внаслідок імперської експансії зі сходу. Нині у зв’язку з перемогою в усьому світі європейських принципів організації суспільства перед Україною стоїть проб­лема повернення в Європу.

Читайте також: То хто ж був першим королем Русі?

На думку відомого геополітика Семюела Гантінґтона, з огляду на очевидні переваги європейських цінностей найраціональнішим кроком із боку політичних еліт пострадянських країн була б спроба «скочити на підніжку потяга переможної Європи», як це зробили Чехія, Угорщина, Польща, Литва, Естонія та ін. Сучасній Росії нічого протиставити західноєвропейському світові. Адже вона є реліктом СРСР, крах якого стався саме внаслідок повної поразки у змаганнях із Заходом у царинах економіки, озброєння, політики та ідеології.

Посткомуністичні країни, що приєдналися до Європи, трансформувалися в успішні, заможні суспільства. Білорусь, Україна, Молдова посідають останні місця на континенті за рівнем соціаль­но-економічного розвитку, бо залишилися в орбіті євразійської Росії. Отже, для нашої держави немає реальної альтернативи входженню до європейської сім’ї народів і трансформації в націо­нальну європейського зразка: на кшталт Польщі, Швеції, Угорщини, Фінляндії.

Вступ до євразійського «тайожного» союзу під егідою Москви небезпечний із трьох причин. По-перше, розпад Російської імперії не завершився, бо РФ утримує в єдиній централізованій державі багато різних народів, тобто фактично має імперський устрій. А дальший розвал залишків цього утвору загрожує дестабілізацією суспільства й новими конфліктами між колишнім центром та етносами, що борються за незалежність. Отже, союз із Росією небезпечний для України втягненням у збройні протистояння на пострадянському терені.

По-друге, «особливий шлях Росії» – це безперспективний азійський спосіб виробництва, що не може протистояти ринковому європейському і прирікає населення на злидні та безправ’я в деспотії. Тому для пострадянських країн немає альтернативи рухові у бік цивілізованих країн Європи, що базуються на ринковій економіці та демократії.

По-третє, не буде перебільшенням твердження, що приєднання до цивілізованої Європи є питанням життя чи смерті української нації. Історія переконливо свідчить: політика етноциду була засадничим принципом існування Російської імперії, починаючи з тотального нищення псково-новгородців Іваном Ґрозним і закінчуючи сталінськими голодоморами, депортаціями та путінським «примиренням» Чечні. Якщо на найвищому державному рівні у Кремлі всерйоз розглядали перспективу переселення українців до Сибіру для стримування «китайської загрози», то можна не сумніватися, що чергового «единения» під патронатом Москви вони як етнос не переживуть.

Етноцид не властивий сучасній Європі, бо вона існує у формі демократичних національних держав, а не деспотичних імперій. Отже, європейський вибір – єдина реальна перспектива існування української нації у ХХІ столітті.

Цивілізаційна орієнтація ук­раїнства на Захід – це не тільки данина давнім історичним зв’яз­кам. Швидка євроінтеграція – єдиний спосіб самозбереження української нації, гаслом якої повинен стати перефразований заклик Миколи Хвильового: «Геть від Москви, назад у Європу!». Для Києва немає альтернативи рухові у бік цивілізованих країн, які базуються на ринковій економіці та національному принципі державного устрою. В цьому запорука незалежності й виживання нації.