Для України як постколоніальної країни, яка ще не завершила свою боротьбу за свободу від колишньої метрополії, така настанова надзвичайно важлива. Росія неначе мертвою хваткою вчепилася за свою церковну мережу в Україні. Власну церковну філію вона розглядає як розгалужений канал впливу на нашу країну. Російська православна церква — частина політичної системи РФ. Сам Путін порівняв РПЦ з атомною зброєю.
Отож було би злочином дивитися на все це крізь пальці. Змінити ситуацію — якщо не право, то обов’язок українського президента. Саме з міркувань національної безпеки 2018-й минув під знаком томосу. Переговори зі Вселенським Патріархом було розпочато кілька років тому, а 2018-го вони вийшли на фінішну пряму. Його Всесвятість Варфоломій та Синод вирішили надати нам автокефалію та повністю відкинули претензії Москви на Україну як нібито канонічну територію РПЦ. Томос про автокефалію — це неначе ще один Акт проголошення незалежності. Його слід розглядати як найвагомішу складову тієї державницької стратегії, яку ми послідовно запроваджуємо протягом останніх років. Суть її найвдаліше передається поєднанням двох крилатих фраз українського письменника початку минулого століття Миколи Хвильового: «Геть від Москви! Дайош Європу!». Ми йдемо своїм шляхом. Угода про асоціацію та безвіз із Євросоюзом. Створення боєздатної армії та відмова від російського газу…
Читайте також: Президентські вибори: стартові позиції
Зміцнення позицій української мови й повернення до власної історії та ідентичності. Вихід із СНД і припинення дії договору про дружбу з Росією. «Україна та Євросоюз наблизилися одне до одного як ніколи — завдяки людям, що п’ять років тому розпочали Революцію гідності», — влучно сказав у листопаді один із єврокомісарів. Додам від себе, що жодна держава, яка не є членом НАТО, не має сьогодні таких близьких відносин з Альянсом, як Україна. Переконаний, що вже в найближчому майбутньому Верховна Рада повинна остаточно схвалити поправки до Конституції, які закріплять курс на Європейський Союз та НАТО. Утім, наш вступ до ЄС та Північноатлантичного Альянсу так і залишиться мрією, якщо всередині країни не забезпечимо критичної маси перетворень, у результаті яких ми відповідали б усім критеріям членства. Добробут, безпека, порядок не менш важливі, ніж армія, мова, віра. Темпи реформ зовсім не такі, як та швидкість, яку ми проектували на старті. Проблеми виявилися глибшими, опір — сильнішим, рішення — складнішими. Так, ми вистояли й відновили економічне зростання. Однак більшість українців поки що не відчули покращення добробуту, а рівень життя відновлюється повільно й нерівномірно в різних регіонах, соціальних та вікових групах. Створили нову антикорупційну інфраструктуру. Забезпечили нові органи чималими фінансовими ресурсами, але поки що коефіцієнт їхньої корисної дії мене, як і все суспільство, не задовольняє. 2019 року ситуацію має змінити Вищий антикорупційний суд. Головним є пакет рішень, покликаних пришвидшити економічне зростання, — від запровадження податку на виведений капітал до запуску цивілізованого ринку землі.
Читайте також: На роздоріжжі простих шляхів
Це допоможе залучити нові інвестиції, створити нові робочі місця й нарешті дати людям відчуття корисності реформ. Складну головоломку випадає вирішувати в умовах виборів. Ми живемо в такому часі й просторі, що вибори повсюдно стають випробуванням для демократії. А нам найскладніше, бо триває війна, і досягнення миру на основі національних інтересів України залишається головним завданням військових і дипломатів. Очевидною є загроза реваншу проросійських сил, як відвертих, так і латентних, і ми бачимо спробу різних проросійських кандидатів консолідуватися в єдину п’яту колону. Нашестя солодкоголосих популістів найрізноманітніших політичних кольорів теж створює чималу небезпеку. Наприкінці року ми побачили аукціон обіцянок: одні вигукують, ніби вдвічі знизять ціну на газ; інші перекрикують, що вчетверо; ще хтось, напевно, вже готується заприсягтися, що взагалі постачатиме енергоносії безплатно. Не так давно хтось із опозиціонерів сказав, ніби бути популістом — це значить служити людям. Ні, бути популістом — це значить брехати людям і дурити людей. Бути популістом — це значить спекулювати на людських проблемах заради того, щоб прийти до керма за будь-яку ціну. А завдання влади — міцно тримати геополітичний штурвал, поки Україна пройде цю вузьку протоку між Сциллою реваншизму та Харибдою популізму. Переконаний у мудрості українців, у тому, що вони 2019 року зроблять відповідальний вибір. І під час голосування не поставлять під жоден сумнів європейський та євроатлантичний курс. Понад те, безповоротно підтвердять його. І це має статися саме у вирішальному 2019-му. У Європі — наше майбутнє.
P. S. Вибори Президента 31 березня. Решта від лукавого. Будь-що інше — сценарій Кремля.