Революція Гідності та початок російсько-української війни стали переломним моментом у житті українського суспільства. Великі людські втрати на Майдані та на фронті не лише спричинили переосмислення ролі особистості в історії, а й змінили наші уявлення про героїзм. Поряд із прикладами справжньої самопожертви та сміливості, кількість яких останніми роками суттєво зросла, роздача «ювілейних» орденів та медалей чиновникам, політикам або співакам почала виглядати ницою і незрозумілою. Відчувалося, що з цією величезною армією формальних орденоносців, почесних громадян чи навіть Героїв України потрібно щось робити, оскільки це знецінює практику вшанування достойних людей. А деякі постаті взагалі дискредитують не тільки нагороди, а й Україну як державу, адже серед них виявилося чимало зрадників, які співпрацювали з агресором чи публічно висловлювали йому підтримку.
Найвищою державною нагородою — званням Героя України з врученням ордену Держави чи «Золотої зірки» — станом на зараз відзначений 471 громадянин, із яких 193 були нагороджені посмертно. Першим Героєм України став президент НАНУ Борис Патон, якого було нагороджено 26 листопада 1998 року. Оглядаючи, кому в роки незалежності присвоювали це почесне звання, нескладно помітити певні тенденції. Так, за часів Леоніда Кучми серед лауреатів було багато керівників різноманітних сільськогосподарських та машинобудівних підприємств чи торговельних товариств. Митці, історики та постаті минулого здобували звання Героїв України за президентства Віктора Ющенка. А в часи Віктора Януковича були обласкані бригадири, показові «стахановці», депутати та гендиректори підприємств.
Ґрунтовні зміни намітилися з 2014 року, відколи переважну більшість лауреатів почали складати військові та цивільні особи, які віддали життя за свободу України. Те, що більшість зі 163 осіб, нагороджених за часів Петра Порошенка, — це герої Небесної Сотні та військові, цілком логічно, адже саме в ті роки відбувалась гаряча фаза війни на Донбасі. Володимир Зеленський із початку свого президентства присвоїв звання Героя України лише 30 особам. Це переважно військові, але майже третина нагороджених — члени екіпажу цивільного рейсу PS752, котрі загинули в авіакатастрофі під Тегераном у січні 2020 року. Ще тоді це рішення викликало суспільні дискусії: противники нагородження наполягали, що трагічна загибель не завжди пов’язана з героїзмом. А ось позбавили звання Героя України лише одну особу — генерального директора Національного виробничо-аграрного об’єднання «Масандра» Миколу Бойка, який підпав під санкції ще 2017 року.
Читайте також: Кому заважають Бандера і Шухевич
Так чи так, стан речей, коли на одному п’єдесталі пошани опиняються директори м’ясокомбінатів та загиблі герої війни, однозначно потребує перегляду. Йдеться не про те, що «у кожного часу свої герої», а про скасування радянської традиції роздачі нагород «до дати», яка й досі існує — зокрема завдяки лобіюванню, кумівству та корупції. Цілком очевидно, що «потрібні люди», які отримали свої відзнаки у подарунок замість кришталевих ваз чи бронзових статуеток, не повинні мати однаковий статус із нагородженими військовими чи цивільними особами, котрі своїми винятковими зусиллями сприяли незалежності України, поліпшенню чи збереженню життя українців. Можливо, настав час говорити про заходи на кшталт декомунізації та про створення алгоритму безсторонньої ревізії довгих списків носіїв почесних статусів, аби вилучити з них осіб, діяльність котрих виявилася шкідливою для держави або просто не відповідає критеріям високих державних нагород.
Бо чи логічна присутність серед Героїв України, наприклад, одіозного Юхима Звягільського, який свого часу ховався від слідства за підозрою у зловживанні службовим становищем, а потім, будучи нардепом, голосував за «диктаторські закони» Януковича і не голосував за їх скасування? Звісно, як і під час декомунізації, лунатимуть голоси протесту, які засуджуватимуть «війну з минулим». Але чому почесними громадянами мого рідного міста Бахмут на сьомому році війни є нардеп-втікач Андрій Клюєв та прихильник бурятських ополченців Іосіф Кобзон, проте його уродженець Дмитро Чернявський (до речі, Герой України), який загинув на донецькому Євромайдані — ні? Попри звернення громадськості щодо позбавлення Кобзона і Клюєва цього статусу, місцева влада з рішенням не поспішає, аби не відвернути від себе певну частку електорату. Мовляв, не можна позбавляти людину знаків пошани після її смерті або через певний час, бо в якийсь момент їхній вплив був важливим та очевидним.
Читайте також: Сором імені Верьовки
Питання про цінність тієї чи іншої відзнаки виникають у будь-якій країніі у будь-який час, починаючи з релігійної традиції канонізації. Але принципу «нам все одно, а людині приємно» у наших широтах зазвичай дотримуються ті, хто звик до радянського способу стимулювання за перемоги у «соціалістичних змаганнях». Те, за що людина мала б отримати просто гідну оплату та повагу, було заведено відзначати виключно різноманітними «вимпелами» та «грамотами». Традиції ювілейних відзнак працівників різних галузей, на жаль, також переповзли до незалежної України як своєрідний рудимент на кшталт недієвих профспілок чи «почесних професорів» із числа керівництва країн соціалістичного братерства. На жаль, ця системна помилка в механізмі інституту державних нагород продовжує руйнувати здорове бажання суспільства вшановувати своїх героїв. Після початку війни вже неодноразово траплялися випадки, коли по-справжньому впливові та героїчні особи свідомо відмовлялися від державних відзнак. На противагу скомпрометованим державним нагородам уже з’явилися неофіційні відзнаки. Останнє — не лише спосіб висловити вдячність і пошану в обхід офіціозу та уникнути знецінення героїв через їхнє невільне сусідство із токсичними носіями державних відзнак і статусів. Це також свідчення того, що в суспільстві сформувався запит на оновлення системи героїзації. Але насправді це доволі складне завдання, яке потребує обговорення та формування суспільного консенсусу з приводу того, як швидко і в який спосіб ми маємо відзначати видатних особистостей, а також якою має бути процедура та підстави для позбавлення цих відзнак. Бо не далекі вже часи, коли доцільність нагородження орденами і медалями обговорюватимуть і стосовно волонтерів та ветеранів, особливо тих, хто отримав їх прижиттєво. Бо вже є прецеденти, наприклад, Надії Савченко, котра була нагороджена ще під час перебування у російському полоні, а потім продемонструвала досить несподівану поведінку.
Нескладно передбачити, що до святкування 30-ї річниці Незалежності ми знов отримаємо рясний дощ із державних нагород. До того ж на нас прогнозовано очікують нововведення: Володимир Зеленський планує залишитися в історії як ініціатор нової державної нагороди, котру вручатимуть за значний внесок в розвиток культури та спорту. Вона називається «Національна легенда» і, за задумом, має відокремити Героїв від успішних спортсменів, видатних музикантів, поетів чи акторів. Незначна активність Зеленського у відзначенні Героїв України показує, що він просто змушений створити зручніше для себе поле, де не наражатиметься на критику, коли нагороджуватиме представників зрозуміліших для нього галузей. «Україна вшановуватиме своїх геніїв та аплодуватиме їм тоді, коли овації їм потрібні, коли вони ще можуть їх чути за те, що вони приносили славу під синьо-жовтим прапором», — заявив Зеленський, пояснюючи, що посмертно «Національну легенду» не вручатимуть. Також президент навів приклади осіб, які мали б отримати цю відзнаку, якби були живі. «Лобановський, Ступка, Яремчук, Амосов, Каденюк, Биков і багато інших, які з року в рік приносили Україні славу. Вони йшли від нас із року в рік, так і не почувши про свою славу», — розповів Зеленський. Твердження про те, що згадані особи не були вшановані прижиттєво, зокрема й на державному рівні, у більшості випадків видається спірним. Але це принаймні свідчить про високу планку для претендентів на нагороду, встановлену Зеленським.
Читайте також: Почесні, залужені й народні
Дізнатися імена перших лауреатів українці зможуть ближче до Дня незалежності: церемонію нагородження обіцяють провести у форматі грандіозного шоу. А режисером події стане засновник івент-агенції S*EVENT Сергій Неклева — один із радників голови Офісу Президента Андрія Єрмака. Щоправда, згідно з положенням нагороду «Національна легенда» зможуть вручати за доволі широкий спектр заслуг: від досягнень у царині культури та спорту до внеску у захист Вітчизни та розвиток економіки. Таким чином відзнака «Національна легенда» фактично стане варіацією вже наявних державних нагород і має задовольнити амбіції тих, кому з тих чи інших причин не пасує звання Героя України. Схоже, що це черговий популістський крок «зближення з народом», бо, скоріш за все, номінанти добиратимуться серед тих, хто має широку популярність. Але бажання відзначати гідних людей точно не має реалізовуватись за принципом «Кожен з нас президент». І маючи на меті створити для народу святковий настрій, навряд чи варто прагнути до того, щоб у кожній хаті був хоч якийсь «герой» або «легенда».