Італійський актор і режисер Мікеле Плачідо приїхав до України відкривати Тиждень італійського кіно. Чим потішив тисячі своїх прихильників: телесеріал «Спрут» у 1980-х роках дивилися ледь не всі 250 млн людей. Відтоді він зіграв у понад 100 фільмах, самотужки зняв десять стрічок. На відміну від свого голомозого і потворного героя з фільму «Незнайомка» Джузеппе Торнаторе, однієї з недавніх ролей актора, Плачідо має благородну сиву шевелюру й доглянуте, як на свій 64-річний вік, обличчя. Усмішка, схрещені руки, нога перекинута через ногу – поза трохи втомленої, закритої, але демократично налаштованої людини.
У. Т.: В Україні ви відомі своєю роллю в серіалі «Спрут», у якому розповідається про мафію, що фактично мала владу в Італії. Не так давно резонансним був фільм «Гоморра» про неаполітанську мафію, знятий за однойменною книжкою. На вашу думку, чи змінилося щось в Італії з часів «Спрута»? Мафія так само при владі? І чи має кіно можливість це викривати?
– Велика різниця між цими двома стрічками в тому, що історія «Спрута» вигадана, вона алегоричніша. А в «Гоморрі» згадуються реальні люди – кримінальні авторитети, які живуть зараз в Італії, і це шокує. Тому фільм такий резонансний і тому в автора книжки, за якою знято фільм, виникли проблеми з мафією. Але неаполітанська мафія не така страшна, як сицилійська. І вже точно не як «Ндрангета» – її ми вважаємо найстрашнішою й найжорстокішою. Це калабрійська мафія з Півдня Італії. Разом із венесуельськими кланами вона контролює весь кокаїновий рух Європою та світом. Проте мафіозі з «Ндрангети» мають лише коріння з Калабрії, вони тепер не живуть в Італії, на відміну від тієї самої сицилійської, про яку розповідалося у «Спруті». Мафія на Сицилії контролювала магазини і людей, а «Ндрангета» – це подоба картелю, який не можна персоніфікувати. Його голів неможливо знайти, бо вони переховуються по всьому світі. У них багато різного бізнесу, і я не здивуюся, якщо довідаюся, що мають його і в Росії.
У. Т.: То змінилася ситуація чи ні?
– Змінилася в тому розумінні, що такої мафії, як раніше, вже немає. Усі великі мафіозі переважно сидять у в’язницях. Тому зараз варто говорити про політичну мафію. Про таку, як ішлося у «Спруті». Гадаю, що зараз у Москві від рук мафії гине більше людей, ніж у всій Італії. За останні п’ять років не трапилося жодної диверсії чи вбивства. Мафія заснула, її не чути. Ми не знаємо, «фініта» їй чи ні, просто вона жодним чином не дає про себе знати.
У. Т.: Ваш режисерський проект «Мрія по-італійськи», який ви приїхали представляти в Україну, про лівацький молодіжний рух 1968–1969 років. Фільм, як мені відомо, автобіографічний: ви також служили наприкінці 1960-х у поліції, брали участь у тогочасних революційних подіях. Хочеться дізнатися: ви просто висвітлюєте момент історії Італії чи все ж таки виявляєте свої політичні уподобання?
– Мабуть, ця стрічка – приємний для мене спогад про той період. Фільм не такий вже й політичний чи ідеологічний. Просто мені як учасникові тих подій, щоб їх показати, потрібно було використати політичні моменти, тому я й згадую вбивство Мартіна Лютера Кінга та війну у В’єтнамі. Мабуть, передусім я хотів показати своїм дітям, як жив, і те, що їхній батько був колись сповнений енергії. А може, не тільки дітям, а й усій молоді: якщо вас сьогодні щось не влаштовує, виходьте на вулиці й робіть революцію, дійте хоч якось. Бо зараз єдине, що може зробити італійська молодь, – напитися, обкуритися і, сівши за кермо, врізатися в дерево. Раніше вона була здатна на більше. Тоді молоді люди могли вийти на вулицю й сказати, що вони думають, могли навіть жбурнути «коктейль Молотова» за свої переконання.
У. Т.: Знаю, що ви підтримуєте лівоцентристську партію «Ліві демократи». Чи не здається вам дивною ліва позиція тепер, після мільйонів знищених у часи комуністичних режимів людей по всій Європі?
– Комуністична партія Італії за своїми поглядами значно відрізнялася від аналогічної партіїв Радянському Союзі. Після подій у Будапешті (повстання 1956 року під час якого від радянських танків і бомбардувань загинули тисячі людей. – Ред.) в італійській Компартії стався розкол. І частина партії, яку я зараз підтримую, визнала злочини Сталіна, його чистки й відреклася від цього, після чого намагалася виступати як реформатор. А в 1970-х роках узагалі стала більш орієнтована на соціальні моменти. Тобто тепер вона більш соціалістична, ніж комуністична. Я хотів би ще сказати, що великими натхненниками цієї частини партії, в минулому комуністичної, були Мартін Лютер Кінг та Джон Кеннеді. І партія «Ліві демократи» і надалі наслідує цю ідеологію. Вона зараз як Демократична партія в Америці… Зразка радянського комунізму взагалі немає на території Італії. Наші комуністи ліберально ліві, а власне Комуністичної партії в Італії вже, вважайте, немає – 0,04% в парламенті. Загалом я не фанатик політики. Називайте мене, як хочете, але те, що я проти персони Берлусконі, – це правда. Бо він виступає за власне багатство і багатство кожної людини, тобто за олігархів. Але не подобається мені навіть не через це, а тому, що взагалі не опікується культурою, і в нього вона відсутня. Це монополіст, який, скажімо так, володіє телебаченням без інформації, телебаченням, що не може інформувати. Берлусконі не дає вільно думати, а це для митця, зокрема й для мене, дуже важливо… І як узагалі можна говорити про нашого прем’єр-міністра серйозно, якщо за останні два роки він тільки те й робив, що потрапляв на перші шпальти газет зі скандалами про маленьких дівчаток і повій?!
У. Т.: У певному розумінні ви вже мали дотик до України – ваш герой-садист Муффа із «Незнайомки» знущався з повії українського походження, яку грає росіянка Ксєнія Раппопорт. Як гадаєте, ці штампи в кіно – якщо італієць, то мафіозі, якщо українка, то повія – посилюють переконання людей у їхній правдивості?
– Коли я вперше побачив фільм та образ героя, якого втілив, мені стало соромно за італійську націю, за те, що в ній є такі люди, як цей Муффа, які так поводяться з жінками. Я вважаю, вони взагалі не мають права на життя. А якщо говорити про співвідношення, то, гадаю, італійців-мафіозі в Італії більше, ніж українок-проституток. Якщо чесно, то коли в нас говорять про повій, то згадують румунку або албанку. Я не хочу зробити комплімент вашій нації, але українки в Італії справді славляться як дуже працьовиті й такі, що добре вміють доглядати за бабусями. Особливо в моєму маленькому містечку, куди я часто приїжджаю до своєї матері: там українки володіють майже всіма будинками в центрі, бо піклувалися про стареньких, а ті були так їм вдячні за це, що позалишали свої хати у спадок. Тепер вони перевезли до себе й своїх чоловіків. Тобто я не кажу, що ваша нація в Італії представлена в такій формі, але Ксєнію взяли, щоб передати артикуляцію мови, щоб слов’янська жінка говорила італійською. А ідея використати для фільму Україну як батьківщину героїні виникла в Джузеппе Торнаторе ще й завдяки мелодійності вашої мови: українською Ксєнія співає колискові.
[2186]