Як відомо Катерина ІІ в дівоцтві Софія-Фредерика Ангальт-Цербстська була німкенею, яка російською імператрицею стала абсолютно випадково. І лише тому, що більшість династичних шлюбів Романових у XVIII–ХІХ ст. орієнтувалися на численних німецьких князьків і принцес. Якби «шлюбна карта» лягла по-іншому, російським царем цілком міг би бути Георг ІІ Ганноверський, який у 1727–1760 роках опинився на британському троні. І що цікаво, він би діяв точнісінько як його землячка: знищив би Січ, ліквідував би особливий статус Гетьманщини та покріпачив би селян. Власне так як Катерина ІІ з Україною Георг ІІ чинив із Шотландією.
З 1707 року сусідня з Англією Шотландія, завдяки небезкоштовній зраді своїх провідників, увійшла в Унію з Англією, втративши незалежність і утворивши Сполучене Королівство. Щось на кшталт наших різних гетьманських угод з московськими царями про «дружбу навіки». Проте частині шотландців, особливо гірським кланам, це братерство чомусь не припало до душі. Вони час від часу повставали проти Лондона, підтримуючи вигнану англійцями родину Стюартів, котрі правили Шотландією у 1371–1689 роках. Як міг поставитися до геть незнайомих йому шотландських горян-сепаратистів ганноверець Георг ІІ? А так само, як поставилася до ненадійних запорізьких козаків на іншому кінці Європи Катерина ІІ. Під час чергового повстання у 1746 році шотландські клани, попри відчайдушну хоробрість, були розгромлені регулярною англійською армією. Справа Стюартів була остаточно програною. Горянам метрополія заборонила мати зброю, носити національний одяг – кілт з кольорами свого клану та грати на традиційних волинках. Заборонялася також їхня мова – гельська; переслідування і репресії не оминули родину кожного шотландського патріота.
Нічого не нагадує? Цілком доречно вжити дещо з висловів Катерини ІІ: і щодо того, аби «саме ім’я гетьманів було забуте», і щодо різних бунтівних окраїн, котрі «як вовки: усе ліс шукають». У діях Георга ІІ щодо Шотландії, який за свого життя застав й правління Петра І, і переддень царювання Катерини ІІ, ми можемо знайти чимало подібного до політики російських самодержців щодо України. І хіба це диктувалося якоюсь особливою неприязню німців до шотландців чи українців? Звісно, що ні. Потужні європейські держави, і Англія, і Росія, кордони яких виходили далеко за межі проживання їхнього «титульного етносу» домагалися уніфікації та єдності, стрункої адміністративної вертикалі, дисципліни і порядку. І не важливо – чи то шотландці, чи то башкири чи то «малороси» з поляками. Для національної самобутності залишалося мало місця. Сьогодні б сказали: «Нічого особистого, тільки бізнес». Хто не здатний себе захистити – той приречений на покірність.
Потім приборкані метрополіями і шотландці, і українці стали будівничими Британської і Російської імперій. За зречення своєї національності вони отримали приз – можливість створювати світові наддержави. Але, як не дивно, і через 200 років і у Шотландії, і в Україні не зникає оцей давній потяг «до лісу». Щоправда, шотландці дещо комфортніше облаштувалися у Сполученому Королівстві, аніж українці в Російській імперії та СРСР. Українці тепер незалежні. Але, на відміну від незалежної України, у Шотландії – частині британської монархії – чомусь не встановлюють пам’ятників британському монархові Георгу ІІ Ганноверському…
