Минулого літа Віра Семьонова оптимістично дивилась у майбутнє. Розвиток її сільськогосподарського кооперативу багато років гальмувала архаїчна техніка. Нарешті працівники зібралися із силами й були готові придбати новий трактор. «Кишинівські банки давали згоду на позику. Ми вибрали його і вже мали підписати угоду». А далі… Нічого. Який сенс інвестувати в дорогу техніку, якщо капусту й картоплю на ринок не вивезеш? Віра живе у селі Дороцкая, населення якого 3700 осіб, на сході Молдови. «91% наших земель розташовані по той бік дороги», – сумно усміхається вона. «Дорога» – це кордон Придністров’я. Після відокремлення регіону 22 роки тому тоненька територіальна смужка опинилася поза контролем Кишинева.
Обабіч кордону
«Від нас весь час вимагають нові документи. Якщо хочемо перевезти своєї продукції більше за визначену кількість, то маємо платити митні збори, аби транспортувати її з нашої країни до… нашої країни! Нас іще й штрафують весь час не за одне, так за друге». Зараз Віра принаймні може працювати на своїх наділах. «Від 2004 до 2006 року цей так званий уряд у Тирасполі заборонив молдовським фермерам ходити на придністровські землі», – згадує Ґріґоре Полічинскі, колишній примар (сільський голова) Дороцкаї, який нині керує Дубоссарським районом. Таким чином, було втрачено два сезони. «Пізніше з’явилася можливість забирати продукти. Однак необхідний спеціальний дозвіл від Євгена Шевчука». Від грудня 2011 року цей можновладець править самопроголошеною Придністровською Молдавською Республікою (ПМР). «Ніхто не визнає цієї псевдодержави, навіть Росія.
Однак Шевчук тут верховодить по повній», – веде далі Ґріґоре Полічинскі. Договори на експлуатацію сільськогосподарських угідь, які він видає, потрібно поновлювати щороку. За таких умов гарантувати успішний результат будь-якої інвестиції неможливо.
Хоч нібито всі пам’ятають про жорстокі бої, що точилися тут 1992 року, ситуація на порубіжжі видається мирною. Тимчасові охоронні пости функціонують уже давно. Миротворці – здебільшого з РФ – уважно стежать за кожним перетином кордону. Більшість громадян Придністров’я (500 тис. осіб) мають молдовські, російські та українські паспорти, які компенсують непотрібні придністровські. Сотні людей щодня перетинають кордон, бо вчаться, працюють і живуть по обидва його боки. «Офіційно ми не визнаємо кордону. Тож наша політика полягає в забезпеченні вільного пересування людей нашою територією», – впевнено заявив Еуджен Карпов, молдовський віце-прем’єр-міністр з питань реінтеграції. Однак, коли йдеться про вирішення проблем фермерів села Дороцкая, уряд у Кишиневі виявляється безсилим.
Розділеність території заважає не лише фермерам. «Щоранку місцева школа зайнята учнями з Дороцкаї. Після обіду уроки проводять для 170 дітей, які приїжджають із Григоріополя, що за 20 км звідси, по той бік кордону», – розповіла директор школи Елеонора Черкавскі. «2002 року в Григоріополі закрили школу з румунською мовою викладання. Тирасполь не бажає, щоб хтось учив її в Придністров’ї, а хлопчики й дівчатка хочуть навчатися рідною, тож мусять щодня перетинати кордон разом зі своїми вчителями». Торік у жовтні страсбурзький Європейський суд з прав людини оголосив Росію – замість невизнаного Придністров’я – винною в порушенні права на освіту Елеонори Черкавскі та інших позивачів. Однак люди досі чекають на компенсацію обсягом €1 млн, яку згідно з вироком повинна виплатити РФ.
Читайте також: Україна активізує свої дії щодо Придністров’я
У Придністров’ї залишилося тільки вісім румуномовних шкіл. Уряд із Кишинева постачає їх підручниками й вносить непомірну плату за оренду, якої вимагає Тирасполь. Для учнів Григоріополя єдине, що можна було придумати – це оплата чотирьох автобусів, які щодня возять їх туди й назад.
Фактор дестабілізації
Наприкінці листопада Молдова підтвердить своє рішення щодо посиленої європейської інтеграції. На Вільнюському саміті Східного партнерства йтиметься про парафування важливої для країни Угоди про асоціацію та ЗВТ з ЄС. Прагнучи запровадити з ним безвізовий режим, Кишинів зміцнює кордон. На початку жовтня молдовський парламент вирішив створити шість міграційних постів уздовж прикордонної смуги. Тирасполь сприймає нововведення як загрозу вільному пересуванню своїх громадян. «Це лише для іноземців. Для мешканців Придністров’я нічого не зміниться. Вони зможуть перетинати кордон вільно, як і раніше», – запевняє віце-прем’єр-міністр Еуджен Карпов. Однак дії молдаван здатні спричинити напруженість. У вересні після категоричної відмови Кишинева вступити до Митного союзу Росія запровадила ембарго на імпорт молдовських вин, а також пригрозила, що заборонить тамтешню сільсьгосппродукцію, зокрема фрукти. Тоді ж віце-прем’єр-міністр РФ Дмітрій Роґозін попередив: проєвропейська політика Кишинева може призвести до того, що останній назавжди втратить шанс на відновлення контролю над сепаратистською територією. Побічним ефектом такої політики, як зазначив він, не виключено стануть проблеми з постачанням російського газу в Молдову. «Сподіваюсь, ви не замерзнете», – цинічно сказав чиновник.
Такі заяви лунають на тлі погіршення відносин, що виникло в останні кілька місяців. «Наприкінці квітня кількадесят придністровських сепаратистів намагались встановити чотири нові прикордонні пости на виїзді із села», – розповідає примар Варниці Александру Нікітенко. Молдавське село, яким він керує, – приблизно за 15 км від Тирасполя. «Наші громадяни швидко відреагували, і все вирішилося миттєво, коли прибула служба безпеки. Ми не можемо примиритися з додатковими пунктами пропуску. Це ще дужче ускладнить перетин кордону, а ми маємо працювати над подоланням розколу, а не посилювати його».
У червні президент Шевчук видав указ, у якому визначено чітку лінію кордону Придністров’я включно з кількома селами, які перебувають у юрисдикції Кишинева, зокрема й Варницею. «Це чергова провокація, – стомлено каже Александру Нікітенко. – Ситуація більш-менш стабільна, поки ми підтримуємо контакт з іншою стороною. Ми намагаємось зробити так, щоб молдовська частина бачилася якомога привабливішою. Тоді придністровці зрештою захочуть реінтеграції. Саме таким чином було забезпечено падіння Берлінського муру». Тому нещодавно відремонтовану кишинівську міську адміністрацію тепер оточують зелений сад і акуратні вулички.
Читайте також: Придністров’я також відмовилося голосувати за фаворита Кремля
Однак при перетині кордону виникають інші враження – особливо у Бендерах. Уздовж охайних вуличок і доглянутих будівель цього міста височіють імпозантні пам’ятники. «По-перше, придністровцям нема чого прагнути приєднання до Молдови. По-друге, чимало молдаван перебираються на придністровський бік! – каже придністровський журналіст і прихильник пана Шевчука Григорій Воловой. – Усім відомо, що тут живеться краще. Газ і опалення, оплата житла, харчі: в нас усе дешевше». Пояснення цьому досить просте: Росія регулярно надсилає чималеньку «гуманітарну допомогу» і щомісяця доплачує кожному пенсіонерові по $15. Оскільки середня зарплата тут не перевищує $250, різниця досить відчутна. Важливо також, що Газпром безкоштовно забезпечує Придністров’я паливом, а Молдові виставляє рахунки. «Якби Москва відмовилася від Тирасполя, ця маріонеткова держава не протягнула б і двох місяців», – запевняє Оазу Нантой, директор програм кишинівського Інституту державної політики.
Російська підтримка стане як ніколи важливою для ПМР, якщо Молдова створить зону вільної торгівлі з ЄС. Чимало придністровських підприємств, здебільшого контрольованих російськими олігархами, зареєстровані в Кишиневі й експортують 40% своєї продукції до Євросоюзу завдяки системі преференційної торгівлі. Унаслідок запровадження нових правил вони можуть зазнати збитків. «Не забувайте, що Москва досі тримає більш ніж тисячу своїх миротворців на території Придністров’я, а також великий військовий склад, – попереджає Оазу Нантой. – Не варто виключати можливості збройних провокацій на тлі очікуваної економічної напруженості».